Гойда Юрій Андрійович

український радянський поет, перекладач

Ю́рій Андрі́йович Го́йда (15 березня 1919, Зняцьово — 2 червня 1955, Ужгород) — український радянський поет, перекладач, педагог, журналіст. Член Спілки радянських письменників України з 1947 року[2] (очолював її Закарпатське відділення[3]). Батько художника Андрія Гойди[2].

Гойда Юрій Андрійович
Народився15 березня 1919(1919-03-15)
Зняцьово, Мукачівський район, Закарпатська область, СРСР
Помер2 червня 1955(1955-06-02) (36 років)
Ужгород, Українська РСР, СРСР
ПохованняКальварія
Країна Чехословаччина
 Угорське королівство
 СРСР
Діяльністьпоет, перекладач, педагог, журналіст
Сфера роботитворче та професійне письмоd[1] і поезія[1]
Alma materДебреценський університет (1944)
ЗакладГуманітарно-педагогічний коледж Мукачівського державного університету, Закарпатська правда, Радянський Львів і Радянське Закарпаття
Мова творівросійська і українська
ЧленствоСпілка радянських письменників України
ПартіяВКП(б)
ДітиГойда Андрій Юрійович

Могила Юрія Гойди в Ужгороді

Життєпис

ред.

Народився 15 березня 1919 року в селі Зняцьовому (нині Мукачівський район, Закарпатської області, Україна). Протягом 1940—1944 років навчався у Дебреценському університеті в Угорському королівстві[4].

Після приєднання Закарпаття до Української РСР, у 1945 році вступив до ВКП(б)[4]; викладав географію у Мукачівському педагогічному училищі[3]. Згодом завідував літературною частиною Закарпатського обласного Будинку народної творчості, працював редактором газети «Закарпатська правда». З 1947 року — член редколегії журналу «Жовтень», редактор альманаху «Радянське Закарпаття». Співпрацював із Закарпатським народним хором[2].

Помер в Ужгороді 2 червня 1955 року. Похований в Ужгороді на цвинтарі Кальварії.

Творчість

ред.

Друкуватися почав з 1939 року, коли його вірші вперше з'явилися у місцевій газеті «Русское слово»[3]. Спочатку писав російською, а з 1947 року — українською мовами[2]. У творах оспівував «нове життя» рідного краю, «дружбу народів»[5], славив Комуністичну партію[3]. За життя видав понад десять збірок віршів, балад та поем[3], збірки друкувалися і після смерті. Серед них:

  • «Живая синь» (1943; має антифашистське спрямування[4]);
  • «Люди моєї землі» (1948);
  • «Верховинська поема» (1949);
  • «Сонце над Тисою» (1950);
  • «Верховинський край» (1950);
  • «Сонце над Карпатами» (1951);
  • «Високі дороги» (1952);
  • «Лірика» (1954);
  • «Під горою високою: Віршовані оповідання» (1955);
  • «Угорські мелодії» (1955; про минуле і сучасність угорців[4]);
  • «Вибране» (1956);
  • «Серце, вічно гори!» (1958);
  • «Ялинка-верховинка» (1959);
  • «Поезії» (1960);
  • «Весна Верховини: Вірші й поеми» (1969);
  • «Земле, любов моя» (1979);
  • «Вибране: Вірші та поеми» (1989).

Писав для дітей[5].

Деякі вірші поета перекладено російською («Рождение сказки», Москва, 1955; Избранное. Москва, 1960), білоруською, вірменською, угорською, чеською, німецькою та іншими мовами[4]. Низку його поезій поклали на музику Дезидерій Задор (пісні, ораторії, кантати), Георгій Майборода, Євген Козак, Степан Мартон[2].

Перекладав з угорської та словацької мов[4].

Примітки

ред.

Література

ред.