Гнатковичі (пол. Hnatkowice) — село на Закерзонні в Польщі, у гміні Орли Перемишльського повіту Підкарпатського воєводства. Населення — 416 осіб (2011[1]).

Село
Гнатковичі
пол. Hnatkowice


Координати 49°52′ пн. ш. 22°46′ сх. д. / 49.867° пн. ш. 22.767° сх. д. / 49.867; 22.767Координати: 49°52′ пн. ш. 22°46′ сх. д. / 49.867° пн. ш. 22.767° сх. д. / 49.867; 22.767

Країна Польща
Воєводство Підкарпатське воєводство
Повіт Перемишльський повіт
Гміна Орли
Перша згадка 1353
Водойма Рада
Населення 416 осіб (2011[1])
Часовий пояс UTC+1, влітку UTC+2
Телефонний код (+48) 16
Поштовий індекс 37-714
Автомобільний код RPR
SIMC 0607363
GeoNames 771055
Гнатковичі. Карта розташування: Польща
Гнатковичі
Гнатковичі
Гнатковичі (Польща)
Гнатковичі. Карта розташування: Підкарпатське воєводство
Гнатковичі
Гнатковичі
Гнатковичі (Підкарпатське воєводство)

НазваРедагувати

У 1977—1981 роках під час кампанії з ліквідації українських назв серед 120 сіл були перейменовані й Гнатковичі на Іґнацув (пол. Ignaców).

РозташуванняРедагувати

Село розташоване за 10 км на північ від Перемишля та 59 км на схід від Ряшева. Через село тече річка Рада — ліва притока Сяну.

ІсторіяРедагувати

Виникли як боярське дворище давньоруські часи[2]. Перша згадка про Гнатковичі є у грамоті Оти Пілецького від 1353 року[3].

До 1772 року село входило до Перемишльської землі Руського воєводства.

У 1869 році село належало до Перемишльського повіту Королівства Галичини та Володимирії Австро-Угорської імперії, у селі було 54 будинки та 334 мешканці, а на землях фільварку 2 будинки та 39 мешканців. У 1881 році за даними шематизмів 325 були греко-католиками, 81 — римо-католиками[4].

24 травня 1915 року 11-та армія генерала Макензена звільнила село від 8-ї армії генерала Брусилова, після чого на території села залишились поховання австрійських вояків.

У 1934—1939 роках село належало до ґміни Оріхівці Перемишльського повіту Львівського воєводства. У 1939 році в селі проживало 650 осіб, з них 590 українців-грекокатоликів, 20 українців-римокатоликів, 30 поляків та 10 євреїв[5].

У липні 1944 року радянські війська захопили село і незабаром оголосили про передачу території Польщі, українські родини у 1945 році добровільно-примусово виселяли до СРСР. Решту українців у 1947 році під етнічну чистку під час проведення Операції «Вісла» було виселено на понімецькі землі у західній та північній частині польської держави[6].

У 1975—1998 роках село належало до Перемишльського воєводства.

ДемографіяРедагувати

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][7]:

Загалом Допрацездатний
вік
Працездатний
вік
Постпрацездатний
вік
Чоловіки 215 51 142 22
Жінки 201 36 121 44
Разом 416 87 263 66

ЦеркваРедагувати

У 1919 році замість зруйнованої під час війни українці збудували дерев'яну греко-католицьку церкву св. Димитрія, яка мала статус філіяльної, належавши до парафії Дрогоїв Перемиського деканату (після першої світової війни — Радимнянського деканату) Перемишльської єпархії. Знищена у 1946 році[8].

Відомі людиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.  (пол.)
  2. Пастернак Я. Княжий город Перемишль. Перемишль — західний бастіон України. — Нью-Йорк-Філадельфія, 1961. — С. 16.
  3. Олег Купчинський Забуті та невідомі староукраїнські грамоти XIV — першої половини XV ст.. — с. 342—343.
  4. Hnatkowice // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 80. (пол.)
  5. Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — С. 55.
  6. Акція «Вісла»: Список виселених у ході операції сіл і містечок, повіт Перемишль
  7. Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Процитовано 14 серпня 2018.  (пол.)
  8. Michniewska M. Cerkwie drewniane Karpat: Polska i Słowacja: przewodnik: 211 obiektów. — Piastów: Oficyna Wydawnicza «Rewasz», 2011. — S. 300. (пол.)