Гнатенко Валерій Олександрович
Вале́рій Олекса́ндрович Гнате́нко (нар. 16 березня 1947, м. Рені, Ізмаїльська область — 30 квітня 1987, Львів) — український живописець, графік, реставратор, громадський діяч[1].
| Гнатенко Валерій Олександрович | ||||
|---|---|---|---|---|
| Народження |
16 березня 1947 Рені | |||
| Смерть | 30 квітня 1987 (40 років) | |||
| Київ | ||||
| Поховання | Янівський цвинтар | |||
| Діяльність | художник | |||
|
| ||||
Життєпис ред.
Отримав початкову художню освіту у Білгород-Дністровській дитячій художній школі, від 1964 року продовжив навчання в Одеському художньому училищі імені Грекова, яке закінчив 1970 року.
1970 року після одруження переїхав до Львова. Разом із товаришем Володимиром Магінським познайомився з львівськими митцями, зокрема Романом Сельським.
Навчався у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва (1970—1972; виключений через політичні мотиви). Працював реставратором у Львівських науково-реставраційних майстернях (1971—1977). Реставрував Успенську церкву у Львові, іконостас церкви святого Архистратига Михаїла у с. Кути Буського району, розписи церкви Воздвиження Чесного Хреста у Дрогобичі, монументальні розписи Львівського політехнічного інституту, станкове малярство в Острозького історико-архітектурному заповіднику, монументальні розписи в Ужгородському замку, у Вірменському соборі в Івано-Франківську, історико-архітектурному заповіднику у Скиті Манявському (Івано-Франківська область), Вірменському соборі в Івано-Франківську та ін. Від 1977 (з перервою 1980—1984) працював на Львівському виробничому комбінаті художнього оформлення. В останні роки важко хворів. Персональна виставка — у Львові (1988, посмертна).
Автор пейзажів, портретів, натюрмортів, ілюстрацій. У творчості яскраво відчувається вплив нар. мист-ва України. Виконав серію ілюстрацій до історичного роману Павла Наніїва «Тричі продана», виконана на папері тушшю. Книжка з цими ілюстраціями так і не вийшла з друку[2].
Похований на Янівському цвинтарі у Львові.
Дружина — Стефанія Гулик-Гнатенко, діячка правозахисного руху, подруга Ірини Стасів-Калинець. 1968 року виключена з Львівського університету за читання книги В'ячеслава Чорновола «Лихо з розуму» про українських політв'язнів. Валерій і Стефанія одружилися 1970 року в Одесі. Дружину заарештували 1972 року за «антирадянську діяльність», а в художника вимагали публічного засудження діяльності дружини. Виховували сина Назара[3]. Після смерті чоловіка Стефанії Гнатенко дозволили переїхати до США, 1988 року в Українському музеї у Нью-Йорку відбулася посмертна виставка творів Валерія Гнатенка[4].
Примітки ред.
- ↑ Закордонне Представництво Української Гельсінської групи. Вісник репресій в Україні. — 1980. — Вип. 1. — С. 23.
- ↑ У НТШ відкрилася виставка Валерія Гнатенка
- ↑ Художник Валерій Гнатенко з сином Назаром. Архів оригіналу за 28 вересня 2020. Процитовано 28 березня 2021.
- ↑ Художник Валерій Гнатенко
Джерела ред.
- О. І. Магінська-Слободюк Гнатенко Валерій // ЕСУ
Посилання ред.
- Степанія Тулик-Гнатенко (6 квітня 2018). Виставка розповіла про Басарабію. svoboda-news.com. Свобода. Процитовано 28 березня 2021.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - Валерій Гнатенко: йому судилося прожити тільки 40 років. meest-online.com. 27 квітня 2017. Архів оригіналу за 13 квітня 2021. Процитовано 28 березня 2021.
- Гнатенко Валерій (1947–1987) художник, реставратор, громадський діяч. oralhistory.lnu.edu.ua. Львівський національний університет імені Івана Франка. Архів оригіналу за 13 січня 2021. Процитовано 28 березня 2021.
| На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |