Глечики жовті

вид рослин
Глечики жовті
Глечики жовті
Глечики жовті
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Порядок: Лататтєцвіті (Nymphaeales)
Родина: Лататтєві (Nymphaeaceae)
Рід: Глечики (Nuphar)
Вид: Глечики жовті
Біноміальна назва
Nuphar lutea
(L. ) Smith (1809)
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Nuphar lutea
EOL logo.svg EOL: 486680
IPNI: 30385379-2
ITIS logo.svg ITIS: 503968
IUCN logo.svg МСОП: 164316
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 77113

Гле́чики жо́вті[1], лата́ття жо́вте або куби́шка жо́вта (Nuphar lutea, народні назви: жовта водяна лілія, жовта маківка, бабка, збанок, збанятник, лопатень жовтий, лопушняк жовтий, мак водяний, товстушка, водяна царівна, русальна квітка) — багаторічна водяна трав'яниста рослина родини лататтєвих.

ЕтимологіяРедагувати

Латинська назва латаття жовтого — «нюфар лютеа» (Nuphar lutea). «Нюфар» походить від арабського слова, яке теж означає «німфа»; «лютеа» — жовта.[2]

Ботанічна характеристикаРедагувати

 
Глечики жовті в книзі Отто Томе «Флота Німеччини, Австрії та Швейцарії», 1885

Багаторічна водяна рослина з горизонтальним, м'ясистим, грубим, зі слідами відмерлих листків кореневищем, ззовні — жовтувато-зеленим, а всередині — білим. Завдовжки — до 10 м, завтовшки — від 5 до 15 см. Від кореневища відходить чисельне коріння.

Надводне листя — плаваюче, майже шкірясте, серцевидне, темно-зелене. Підводне — ніжне, з коротшими черешками, напівпрозоре.

Квітки — одиничні, великі, двостатеві, жовті, запашні, 4-5 см у діаметрі. Пелюстки — яйцевидні, знизу — зелені або зеленуваті, зверху — жовті. Квітне — в червні-серпні. Формула квітки:  [3]

Плід — до 10 см, голий, зелений, гладенький, соковитий, округло-грушоподібний, у вигляді глечика. Звідси й походить назва рослини. На відміну від латаття білого, плоди жовтих глечиків дозрівають над, а не під водою.

Насіння — з повітроносним мішком, завдяки якому розноситься по воді на далекі відстані.

Жовті глечики ростуть в застійних і повільно проточних водоймах — у річках, старицях, озерах. Зазвичай утворюють чагарники, площа яких може досягати кількох гектарів. Поширені в Україні (по всій території, крім Криму), в середній смузі Росії, Сибіру, на Кавказі та в Середній Азії. Найчастіше зустрічаються в лісових і лісостепових районах, досить рідко ростуть в степових районах і плавнях великих річок.

ВикористанняРедагувати

У сирому вигляді усі частини жовтих глечиків — отруйні. Відвари кореневища здавна застосовували при запальних процесах шлунково-кишкового тракту (в'яжуча дія), анацидних гастритах, ревматизмі, пропасниці, шкірних хворобах, надмірних місячних та при порушенні статевої функції — імпотенції, статевої холодності. Зовнішньо використовують для спринцювання при гострих і хронічних трихомонадних кольпітах, ускладнених бактеріальною і грибковою флорою. Як протизаплідний засіб використовують для спринцювання за 5—10 хвилин перед статевим актом.

У кореневищах є отруйний алкалоїд нуфарин, дубильні речовини, крохмаль (до 20 %), сітостерол, стигмастерол, метарабінова кислота. Великі дози настою жовтих глечиків спричинюють блювання, пронос, сон. Може настати смерть від паралічу центральної нервової системи.

У листках і квітках містяться глікозиди, що сприятливо впливають на діяльність серця.

У харчуванніРедагувати

Насіння рослини надзвичайно багате на крохмаль (до 44-45 %) і дубильні речовини (близько 4 %). Підсмажене і змелене насіння використовують як сурогат кави.

Перед вживанням кореневище ретельно очищують від шкірки, розрізають на невеличкі шматки та 15-18 годин вимочують у воді, кілька разів міняючи її. Під час вимочування з кореневищ вилучаються дубильні речовини та алкалоїди. Після вимочування кореневища цілком придатні для споживання. Їх варять, печуть у попелі, смажать на олії або тваринному жирі. Висушені на сонці вимочені шматки кореневища подрібнюють крізь м'ясорубку чи товчуть в ступах. Одержане борошно домішують до пшеничного чи житнього борошна під час випікання хліба, коржиків, оладок. З крупи варять каші, юшки, використовують як додаток до овочевих гарнірів.[4]

На Кавказі пастухи печуть кореневища глечиків необчищеними на вогнищах і їдять з картоплею, сухим сиром, бринзою і сіллю. В Японії кореневища використовують для салатів.[5]

Міжнародно-правовий статус ентеогенівРедагувати

Стаття 32 Конвенції про психотропні речовини дозволяє державам звільняти від заборони певні традиційні способи вживання речовин:

  Держава, на території якої ростуть дикі рослини, що містять психотропні речовини з числа тих, що містяться в Додатку I, і які традиційно використовуються певними невеликими, чітко визначеними групами в магічних чи релігійних обрядах, може під час підписання, ратифікації чи приєднання, робити застереження щодо цих рослин стосовно положень статті 7, за винятком положень, що стосуються міжнародної торгівлі.
 

Однак це звільнення застосовується лише в тому випадку, коли рослину буде явно додано до Списків психотропної конвенції. Нині Конвенція застосовується лише до хімічних речовин. Однак у Коментарі до Конвенції про психотропні речовини зазначається, що рослини, які містять її, не підлягають міжнародному регулюванню[6]:

Вирощування рослин, з яких отримують психотропні речовини, не регулюється Віденською конвенцією .... Ні корона (плід, брунька з мескалем) кактуса пейот, ні коріння рослини Mimosa hostilis[en], ані псилоцибінові гриби не включено до Списку 1, а лише відповідні речовини, мескалін, ДМТ та псилоцин.
Нині жодні рослини (природні матеріали), що містять ДМТ, не регулюються Конвенцією 1971 року про психотропні речовини. Отже, препарати (наприклад, відвари), виготовлені з цих рослин, включно з аяхуаску, не перебувають під міжнародним контролем і, отже, не підпадають під дію жодної статті Конвенції 1971 року. - Міжнародна рада з контролю за наркотиками (МКНБ), ООН
[7]

Глечики в культуріРедагувати

В Україні жовті глечики здавна пов'язували з русалками (одна з народних назв рослини — русальна квітка). Вважалося, що рано вранці та у вечірні години жовті квіти не можна ні зривати, ні навіть торкатися їх — бо русалка, яка стереже свою улюблену квітку, може розсердитися, схопити людину за руку і втопити. Вірили також, що у літні місячні ночі найбільше русалок збирається у тих місцях, де найбільше жовтих глечиків[8].

ГалереяРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Згідно з — Чопик В. И., Дудченко Л. Г., Краснова А. Н. Дикорастущие полезные растения Украины: справочник. — К.:Наукова думка, 1983.
  2. Верзилин Н. М. По следам Робинзона: Сады и парки мира. — Ленинград, 1964, — 574 с.
  3. Екофлора України / Відпов. редактор Я. П. Дідух. — К.: Фітосоціоцентр, 2004. — Т. 2. — С. 16. — 480 с.
  4. М. Л. Рева, Н. Н. Рева Дикі їстівні рослини України / Київ, Наукова думка, 1976 —  168 с. — С.85
  5. М. Л. Рева, Н. Н. Рева Дикі їстівні рослини України / Київ, Наукова думка, 1976—168 с. — С.74
  6. DMT – UN report. MAPS. 2001-03-31. Архів оригіналу за January 21, 2012. Процитовано 2012-01-14. 
  7. The Internationalization of Ayahuasca, page 327
  8. Тороп С. О. Латаття жовте, кубишка жовта (Nuphar lutea)// Про глечики жовті на сайті бібліотечно-інформаційного центру «Слово»: bizslovo.org

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати