Герасим (Байрамов)
Митрополит Герасим (в миру Георгій Димитров Байрамов; 5 жовтня 1860, Свиленград — 1 грудня 1918 року, Софія) — єпископ Болгарської православної церкви, митрополит Струмишський.
| Митрополит Герасим Георгій Димитров Байрамов | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| 1915 — 1 грудня 1918 | ||
| Церква: | Болгарська православна церква | |
| ||
| 22 грудня 1897 — 1913 | ||
| Альма-матер: | Цареградська болгарська духовна семінарія, Київська духовна академія | |
| Діяльність: | священник | |
| Народження: | 5 жовтня 1860 Свиленград, Хасковська область, Болгарія | |
| Смерть: | 1 грудня 1918 (58 років) Софія, Болгарія | |
| Похований: | Кафедральна церква Святих Кирила та Мефодія у Струмиці | |
| Автограф: |  | |
Біографія ред.
Народився 1860 року у фракійському місті Мустафа-паші (нині Свиленград) зі світським ім'ям Георгій Димитров Байрамов. Початкову освіту здобув у рідному місті, де у 1874 році закінчив місцеву класне училище. Аби прогодувати сім'ю, займався рукоділлям. Згодом закінчив болгарську духовну школу в Одріні і постригся в ченці. Продовжив освіту в Київській духовній академії, яку закінчив у 1889 році. У 1889—1891 роках викладає право в Салунській чоловічій гімназії. Того ж року був висвячений в ієромонаха і відправлений від Болгарського екзархату головою болгарського муніципалітету в місті Струмиця. 20 липня 1894 року був зведений в сан архімандрита. У 1897 році ненадовго призначений головою болгарського муніципалітету в Бітолі[1].
Завдячуючи своїй невтомній діяльності в умовах сильного тиску грецької пропаганди та здатності привернути паству до себе, отримує мантію ієрарха. 22 грудня 1897 року Герасим Струмишський був висвячений канонічним митрополитом Струмишським. Комунікабельний і обдарований великим красномовством, він невтомно працював над створенням екзархату в Струмишській єпархії.
Струмішський каймакам підозрює його в революційній діяльності, і Висока порта наполягають на його відкликанні. 16 березня 1904 року грек Васіл Христоманов, член турецької таємної поліції, здійснив невдалу спробу замаху на митрополита в Струмиці[2].
Герасим Струмишський був серед засновників революційного комітету Внутрішньої македонсько-одринської революційної організації (ВМОРО) у Струмиці 25 липня 1895 року. Конспіративна нарада відбулась у його приймальні, де він склав присягу перед доктором Христом Татарчевим[3]. Як тільки був зведений в сан єпископа, він вступив у різкий конфлікт з керівництвом Струмицького революційного округу ВМОРО, а згодом і з його керівником — герцогом Христом Чернопеєвим. Конфлікт особливо загострився в 1905 році, після того, як Струмицький окружний конгрес йому виніс умовний смертний вирок. Розуміючи наслідки для болгарської національної справи, керівники Струмицького революційного округу не виконали вирок[4].
Після Салонікської атентати 1903 року грецький митрополит Струмиці переконав турецьку владу помістити Герасима Струмишського під домашній арешт і не визнавати його митрополитом. Місцеве телеграфне та поштове відділення не могло отримувати або передавати офіційні листи та телеграми, адресовані йому. Лише 4 липня 1903 року, після заступництва посольства, Герасима Струмишського було звільнено з-під варти[5].
З травня 1915 по липень 1916 року тимчасово керував Неврокопською єпархією.
Герасим Струмишський помер 1 грудня 1918 року в Софії. Похований в крипті Кафедральної церкви Святих Кирила та Мефодія у Струмиці, будівництво якого він ініціював.
Примітки ред.
- ↑ Николов, Тома. Спомени от моето минало, София, 1989. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 16 лютого 2021.
- ↑ Силянов, Христо. «Освободителните борби на Македония». том II, София, 1943, с. 523. Архів оригіналу за 18 лютого 2020. Процитовано 16 лютого 2021.
- ↑ «Революционната борба в Гевгелийско по спомените на Илия Костадинов Докторов», Съставител: Кирил Григоров Пърличев, «Македония прес», София, 2004, стр.108.
- ↑ Силянов, Христо. «Освободителните борби на Македония». том II, София, 1943, с. 522 – 527. Архів оригіналу за 18 лютого 2020. Процитовано 16 лютого 2021.
- ↑ Цариградската патриаршия: поведението на патриаршеските органи, бел. 426. Архів оригіналу за 10 травня 2021. Процитовано 16 лютого 2021.
Посилання ред.
- Герасим — В: «Православная Энциклопедия» [Архівовано 30 червня 2020 у Wayback Machine.]