Генрієтта Бельгійська

Генріє́тта Марі́я Шарло́тта Антуане́тта Бельгі́йська (фр. Henriette Marie Charlotte Antoinette de Belgique), (нар. 30 листопада 1870 — пом. 29 березня 1948) — бельгійська принцеса з Саксен-Кобург-Готської династії, донька графа Фландрського Філіпа та принцеси Гогенцоллерна-Зігмарінгена Марії Луїзи, дружина герцога Вандомського та Алансонського Філіпа Емануеля.

Генрієтта Бельгійська
Henriette de Belgique
HRH Princess Henriette of Belgium, Duchess of Vendôme.jpg
Ім'я при народженні Генрієтта Марія Шарлотта Антуанетта
Прізвисько «Спортивна герцогиня»
Народилася 30 листопада 1870(1870-11-30)
Брюссель, Бельгія
Померла 29 березня 1948(1948-03-29) (77 років)
Сьєр, Швейцарія
Поховання Королівська каплиця в Дрьо
Країна Flag of Belgium.svg Бельгія
Діяльність ілюстраторка, письменниця
Знання мов французька[1]
Членство Société de l’histoire de Franced
Титул герцогиня Вандомська та Алансонська
Конфесія католицтво
Рід Саксен-Кобург-Готи, Орлеанський дім
Батько Філіп Бельгійський
Мати Марія Гогенцоллерн-Зігмарінген
Брати, сестри Альберт I, Бодуен, принц Бельгії, Princess Joséphine Marie of Belgiumd і Жозефіна Бельгійська
У шлюбі з Еммануель Орлеанський
Діти Марія-Луїза, Софія, Женевьєва, Шарль-Філіп
Автограф Signature of Princess Henriette of Belgium, Duchess of Vendôme in 1884.png
Нагороди Єрусалимський Орден Святого Гробу Господнього
Герб

Герб принцес Бельгії

БіографіяРедагувати

Генрієтта та її сестра-близнючка Жозефіна з'явились на світ 30 листопада 1870 року у Брюсселі. Вони стали другими дітьми, що народились в родині графа Фландрського Філіпа, спадкоємця бельгійського престолу, та його дружини Марії Луїзи Гогенцоллерн-Зігмарінген. Дівчатка мали старшого брата Болдуїна. Жозефіна, однак, прожила лише два місяці і померла у січні наступного року. Родина згодом поповнилася ще однією донькою Жозефіною Кароліною та сином Альбертом.

Дитинство малечі пройшло у люблячому оточенні та турботі батьків. Виросла Генрієтта у Палаці графа Фландрського. Дівчина була високоосвічена та ерудована, полюбляла займатися спортом, у тому числі верховою їздою та полюванням.

З її братів та сестер найбільша схожість поглядів та інтересів у неї була із старшим братом Бодуїном. Коли Генрієтта захворіла на пневмонію у 1891 році, то принц так несамовито молився за неї у каплиці, що простудився сам і за кілька днів помер. Тим не менш, його смерть породила багато чуток, і сама Генрієтта згадує ту, що він загинув на дуелі.[2]

У віці 25 років принцеса взяла шлюб із герцогом де Вандомським Емануелем, який був молодшим від неї на рік. Весілля відбулося в Брюсселі 12 лютого 1896 року.

Молода пара оселилася у містечку Нейї-сюр-Сен. Також вони були присутніми в житті паризького суспільства в роки Прекрасної епохи.

 
Емануель де Вандом

У подружжя з'явилося четверо дітей:

  • Марія-Луїза (18961973) — була двічі заміжня, мала єдиного сина від першого шлюбу;
  • Софія (18981928) — інвалід з дитинства, одружена не була, дітей не залишила;
  • Женев'єва (19011983) — дружина маркіза Шапоне-Моранс, мала сина та доньку;
  • Шарль-Філіп (19051970) — герцог Немурський, Вандомський та Алансонський, був одруженим із американкою Маргаритою Ватсон, дітей не мав.

4 березня 1897 року Генрієтта була присутньою на «Благодійному базарі» в Парижі, де загинула її свекруха Софія Баварська. На її похороні познайомилися Єлизавета Баварська та брат Генрієтти, Альберт. За три роки молоді люди повінчалися.

Генрієтта була доброю спортсменкою, і вважається найкращою жінкою-стрільцем серед дам королівської крові.[3] У 1908 році вона супроводжувала чоловіка до Скелястих гір в Америці, щоб полювати на ведмедів-грізлі.

До початку Першої світової сімейство володіло землями у Бельгії, Франції та Швейцарії, однак після її завершення матеріальне становище погіршилося, і кілька маєтків їм довелося продати.

Популярність подружжя Вандомів турбувало третю республіку у Франції. Неугодна, як і всі члени Орлеанського дому, Генрієтта тим не менш отримала дозвіл оселитися у французькому Люгрені на кордоні із Швейцарією. У 1922 році вона придбала шато де Блоне з видом на Женевське озеро, прикрасила його та розширила.[4] Жила герцогиня просто, у неї збиралося невеличке коло дворян та савойських чиновників. Серед них був віконт Клеман де Моньї, що згодом став відомим як прототип персонажу Роберта де Сен-Лу в романі-епопеї Марселя Пруста «У пошуках утраченого часу». Сама Генрієтта могла стати одним з прототипів маркізи де Вільпарізі.

Герцог Вандомський раптово помер взимку 1931 року в Канні. Під час звичайної простуди у нього зупинилося серце.

В останні роки життя герцогиня присвятила себе живопису, іллюструючи численні твори у техніці акварелі, які були видані у проміжок між 1928 та 1946 роками.

1947-го з фінансових причин вона була змушена виставити шато в Люгрені на продаж.[4]

У 1948 році Генрієтта була шпиталізована у швейцарську клініку в Сьєрі, де її і не стало 29 березня. Вона пішла з життя у віці 77 років. Похована у родинній усипальниці Орлеанського дому в Дрьо.

ГенеалогіяРедагувати

Франц Саксен-Кобург-Заальфельдський
 
 
Августа Ройсс-Еберсдорф
 
 
Луї-Філіп I
 
 
Марія Амелія де Бурбон
 
 
Карл Гогенцоллерн-Зігмарінген
 
 
Марія Антуанетта Мюрат
 
 
Карл Баденський
 
 
Стефанія де Богарне
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Леопольд I
 
 
 
 
 
 
Луїза Марія Орлеанська
 
 
 
 
 
 
Карл Антон Гогенцоллерн-Зігмарінген
 
 
 
 
 
 
Жозефіна Баденська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Філіп Бельгійський
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Марія Гогенцоллерн-Зігмарінген
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Генрієтта
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ПриміткиРедагувати

  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Thierry Debels. Kroongeheimen. — Антверпен: Manteau, 2013. — ISBN 978 90 223 2824 8.
  3. «Sporting Duchess» of Belgium Coming to America with Her Husband, Duke of Vendome [1] (англ.)
  4. а б Château de Tourronde [2] (фр.)

ЛітератураРедагувати

  • Dominique Paoli, Henriette, duchesse de Vendôme, Racine, 2000.

ПосиланняРедагувати