Генріх Ве́льфлін, Гайнріх Вельфлін (нім. Heinrich Wölfflin; 21 червня 1864, Вінтертур — 19 липня 1945, Цюрих) — швейцарський письменник, мистецтвознавець, теоретик та історик мистецтва.

Генріх Вельфлін
Heinrich Wölfflin Dührkoop.jpg
Народився 21 червня 1864(1864-06-21)[1][2]
Вінтертур, Цюрих, Швейцарія
Помер 19 липня 1945(1945-07-19)[3][1][…] (81 рік)
Цюрих, Швейцарія
Країна Flag of Switzerland.svg Швейцарія
Діяльність мистецтвознавець, історик, викладач університету
Alma mater Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана
Заклад Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана, Цюрихський університет, Базельський університет і Гумбольдтський університет Берліна
Вчителі Якоб Буркгардт, Carola Giedion-Welckerd і Вільгельм Дільтей
Відомі учні Kate Steinitzd, Jakob Rosenbergd[5] і Ernst Buchnerd[6]
Членство Шведська королівська академія наук, Прусська академія наук і Баварська академія наук
Батько Eduard Wölfflind
Нагороди

CMNS: Генріх Вельфлін у Вікісховищі

БіографіяРедагувати

Генріх Вельфлін народився 21 червня 1864 року в родині класичного філолога, професора Едуарда Вельфліна та його дружини Берти Тролль. Його старший брат, Ернст Вельфлін став відомим окулістом. Батько Генріха, Едуард Вельфлін відомий як один з ініціаторв створення найбільшого словника латинської мови Thesaurus Linguae Latinae.

12 квітня 1880 року Генріх перейшов з початкової школи в Ерлангені до другого гімназіального класу мюнхенської гімназії Максиміліана й 1882 року здав випускні іспити.[7] Після гімназії він вивчав філософію в Базельському та Берлінському університетах; пізніше студіював історію мистецтв у Мюнхенському університеті. 1886 року Вельфлін захистив дисертацію на тему «Пролегомени до психології архітектури» під керівництвом археолога Генріха Брунна.

Після двох років роботи в Німецькому археологічному інституті в Римі він захистив габілітаційну дисертацію «Ренесанс і бароко». 1893 року перейняв посаду свого вчителя Якоба Буркгардта і став професором історії мистецтв Базельського університету. В університеті викладав також жінкам, які, на відміну від інших країн, були допущені до навчання. Його ученицями зокрема були: Адель Штеклін (1876—1960), яка пізніше захистила дисертацію з етнології й потім працювала в гравюрному кабінеті; художниця Марія Лотц (1877—1970); майбутня вчителька Еммі Елізабет Кеттґен (1868—1948), художниця й дослідниця історії мистецтва Марія Гундрум.[8]

Вельфлін з 1901 року був професором Берлінського університету, з 1912 року — Мюнхенського університету, а з 1924 року — Цюрихського університету. Серед учнів Вельфліна були такі науковці, як архітектор Ервін Антон Гуткінд, історики мистецтва Ернст Гомбріх, Август Грізебах, Курт Герстенберг, Карл Айнштайн, Герман Беенкен, Ернст Галл, Макс Зауерландт, Пауль Франкль, Вальтер Рем, Ервін Панофскі, Курт Мартін, Юстус Біер, Ганс Розе та художник і гарфік Альф Байрле.

1941 року Вельфлін став почесним доктором Цюрихського університету, а 1944 року — почесним доктором Берлінського університету. З 1922 року він був членом-кореспондентом Баварської академії наук.[9]

Помер 1945 року в Цюриху, похований на увинтарі Вольфготтесакер у Базелі. Свою бібліотеку та фотоархів Вельфлін заповів Цюрихському університету.

Внесок у мистецтвознавствоРедагувати

Концепція Вельфліна в досідженні історії мистецтва вважається одним із варіантів формалізму, оскільки він розглядає витвори мистецтва переважно за їхньою зовнішньою «формою», тобто аналізуючи їхній стиль. Вельфлін був одним з перших істориків мистецтва, який під час своїх лекцій використовував два діапроектори, таким чином безпосередньо порівнюючи два мистецьких твори.[10] У своїй головній праці «Основні поняття історії мистецтв» (1915) він вивів п'ять понятійних пар протиставлень, за допомогою яких аналізував формальні відмінності між творами ренесансу і бароко.[11]

Лінійність Мальовничість
Площина Глибина
Закритість Відкритість
Множинність Єдність, одиничність
Ясність Неясність і рухомість

За допомогою такої систематики Вельфлін обґрунтував періодичність виникнення таких понять, як архаїчне, класичне, барокове тощо. Сам Вельфлін називав свій підхід «історія мистецтв без імен», адже фокус його досліджень був спрямований не так на окремих митців, як на історію розвитку стилів. За допомогою цього формального підходу він намагався виявити подібності мистецтва різних епох та країн.

Хоча понятійні пари Вельфліна зазнали різкої критики з боку деяких мистецтвознавців, його праці вважають значним внеском у формальний аналіз творів мистецтва. Зокрема його терміни «лінеарний» та «мальовничий» досі активно використовуються для опису мистецьких стилів. Типологія стилів Вельфліна в 1920-ті роки була перенесена Фріцом Штріхом на літературознавство.[12]

Теорію Вельфліна про регулярну зміну періодів «лінеарного» й «мальовничого» у мистецтвознавстві та літературознавстві прийнято називати «теорією хвиль».

Вибрані праціРедагувати

  • Festschrift Heinrich Wölfflin. Beiträge zur Kunst- und Geistesgeschichte, zum 21. Juni 1924 überreicht von Freunden und Schülern (mit einer Laudatio im Vorwort). Mit 123 Abbildungen und 19 Aufsätzen zu Themen aus der Kunstgeschichte. Verlag Hugo Schmidt, München 1924.
  • Пролегомена до психології архітектури / Prolegomena zu einer Psychologie der Architektur. München 1886. (Wiederabdruck in Heinrich Wölfflin: Kleine Schriften. Hrsg. von Joseph Gantner. [1946],). Neuausgabe: Mann, Berlin 1999, ISBN 3-7861-1775-6.
  • Юнацькі твори Мікеланджело / Die Jugendwerke des Michelangelo. München 1891.
  • Ренесанс і бароко: дослідження про сутність і ґенезу барокового стилю в Італії / Renaissance und Barock: eine Untersuchung über Wesen und Entstehung des Barockstils in Italien. München 1888 (online).
  • Класичне мистецтво. Вступ до італійського Ренесансу / Die klassische Kunst. Eine Einführung in die italienische Renaissance. München 1899. .
  • Мистецтво Альбрехта Дюрера / Die Kunst Albrecht Dürers. München 1905.
  • Основні поняття історії мистецтв: проблема розвитку стилю в новітньому мистецтві / Kunstgeschichtliche Grundbegriffe: Das Problem der Stilentwicklung in der neueren Kunst. Bruckmann, München 1915,, OCLC 8405625 (2-ге видання 1917 онлайн).
  • Пояснення творів мистецтва / Das Erklären von Kunstwerken. E. A. Seemann, Leipzig 1921 (= Bibliothek der Kunstgeschichte 1).
  • Бамберзький апокаліпсис / Die Bamberger Apokalypse. Eine Reichenauer Bilderhandschrift vom Jahre 1000. München 1918. .

ПриміткиРедагувати

  1. а б Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118634496 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. The Fine Art Archive — 2003.
  3. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. RKDartists
  5. а б Dictionary of Art Historians
  6. а б Dictionary of Art Historians
  7. Див. річний звіт гімназії за 1881/1882 роки: Jahresbericht über das K. Maximilians-Gymnasium in München für das Schuljahr 1881/82.
  8. Dorothea Roth. Wölfflis Studentinnen. Basler Zeitschrift für Geschichte und Altertumskunde, Bd. 96, 1966, S. 156. 
  9. Heinrich Wölfflin Некролог Ганса Янтцена в щорічнику Баварської академії (PDF).
  10. Ernst H. Gombrich: Die Kunst der Renaissance I. Norm und Form. Nachdruck Klett, Stuttgart 1985, S. 119, ISBN 3608761462.
  11. Tristan Weddigen: Morphologie einer Wissenschaft. Vor hundert Jahren erschienen Heinrich Wölfflins «Kunstgeschichtliche Grundbegriffe». In: Neue Zürcher Zeitung, 12. Dezember 2015, S. 48.
  12. Пор. Volker Klotz: Geschlossene und offene Form im Drama. München 1960.

ЛітератураРедагувати

  • Hanna Levy: Henri Wölfflin. Sa théorie. Ses prédécesseurs. Dissertation, Univ. Paris, M. Rothschild, Rottweil a. N. 1936.
  • Eduard His (Hrsg.): Basler Gelehrte des 19. Jahrhunderts. Schwabe, Basel 1941 (Fotografie).
  • Richard Zürcher: Zum Tode von Heinrich Wölfflin, in: Architektur und Kunst, Bd. 32, 1945, S. 385—388.
  • Biographisches Lexikon verstorbener Schweizer 2, 1948, S. 499.
  • Andreas Staehelin (Hrsg.): Professoren der Universität Basel aus fünf Jahrhunderten. Bildnisse und Würdigungen. Basel 1960, S. 411 (Fotografie).
  • Meinhold Lurz: Heinrich Wölfflin, Biographie einer Kunsttheorie = Heidelberger kunstgeschichtliche Abhandlungen, N. F., Band 14. Wernersche Verlagsgesellschaft, Worms 1981, ISBN 3-88462-003-7.
  • Andreas Eckl: Kategorien der Anschauung. Zur transzendentalphilosophischen Bedeutung von Heinrich Wölfflins «Kunstgeschichtlichen Grundbegriffen». Dissertation, Univ. Bonn 1994. Fink, München 1996, ISBN 3-7705-3072-1.
  • Andreas Ay: Nachts: Göthe gelesen. Heinrich Wölfflin und seine Goethe-Rezeption. V&R unipress, Göttingen 2010, ISBN 978-3-89971-581-1.
  • Hans Christian Hönes: Wölfflins Bild-Körper. Ideal und Scheitern kunsthistorischer Anschauung. Diaphanes, Zürich 2011, ISBN 978-3-03734-167-4.
  • Matteo Burioni, Burcu Dogramaci und Ulrich Pfisterer (Hrsg.): Kunstgeschichten 1915. 100 Jahre Heinrich Wölfflin: Kunstgeschichtliche Grundbegriffe. Dietmar Klinger Verlag, Passau 2015, ISBN 978-3-86328-136-6.

ПосиланняРедагувати