Відкрити головне меню

Генерал-губернаторства в Україні – адміністративно-територіальні й політичні одиниці Російської імперії, що були запроваджені невдовзі після ліквідації 1796 тотожних їм намісництв, утворених імператрицею Катериною II на основі законодавчого акта "Учреждения для управления губерниями Всероссийской империи" (1775).

ІсторіяРедагувати

На чолі Г.-г. стояв генерал-губернатор, який призначався імператором. Як адміністративні одиниці ліквідовані в 1830-х рр. у внутршніх губерніях Російської імперії, натомість набули значення в етнонаціональних регіонах, відмінності яких не давали змоги управляти ними на основі загально-російського законодавства.

РеорганізаціяРедагувати

У 1-й половині 19 ст. 9 українських губерній і Бессарабська область (з 1873 – губернія) були включені в три Г.-г.: Малоросійське генерал-губернаторство, Київське генерал-губернаторство, Новоросійське і Бессарабське генерал-губернаторство. Малоросійське Г.-г. існувало 1802–56, до його складу увійшли Чернігівська губернія і Полтавська губернія, а 1835 приєднано Харківську губернію. Київське Г.-г. (Київська губернія, Волинська губернія та Подільська губернія) існувало 1832–1914. Новоросійське і Бессарабське Г.-г. (Катеринославська губернія, Херсонська губернія, Таврійська губернія, Бессарабська область) існувало 1822–74.

ХХ століттяРедагувати

1914 на землях Галичини і Буковини, окупованих російськими військами в ході Першої світової війни, створено Галицьке військове генерал-губернаторство (1914–17).

Основне призначенняРедагувати

Генерал-губернаторська форма адміністрування була ефективною для підкорення земель етнонаціональних регіонів та їх русифікації. Управління в різних Г.-г. мало відмінності як у порівнянні з управлінням внутрішніми губерніями, так і між собою, але мета в них була одна – поступова ліквідація та уніфікація особливостей приєднаних територій. Кожному генерал-губернаторові верховною владою надавався різний обсяг повноважень залежно від характеру приєднання регіону (добровільного чи насильницького), часу перебування регіону в складі імперії, особливостей політичного і соціально-економічного розвитку, етнічного і конфесійного складу населення, впливу національних рухів. Генерал-губернатор забезпечував політику центру в регіоні шляхом поширення там російської державності, через заміну місцевих порядків і місцевих форм самоуправління загально-російським законодавством і російськими державними установами, інтеграції станів і окремих етнічних угруповань. Контролював поширення там російської культури й мови.

ВоєнізаціяРедагувати

Від 1862 генерал-губернатори призначалися одночасно й начальниками військових округів. Практикувалося також утворення тимчасових Г.-г. Перше таке Г.-г. (створене в зв'язку з польським повстанням 1830–1831) об'єднало Волинську і Подільську губернії з канцелярією в Житомирі (1830–32); друге – Харківську, Чернігівську, Полтавську, Курську, Орловську і Воронезьку губернії з центром у Харкові (1879–82); третє – Бессарабську, Херсонську, Катеринославську і Таврійську губернії з центром в Одесі (1879–89). 1881–82 Одеському генерал-губернаторові підлягали також м. Ростов-на-Дону (нині місто в РФ) з повітом, 4 градоначальства (Одеське, Таганрозьке, Керч-Єнікальське, Севастопольське) і військовий порт Миколаїв. Існували також Г.-г.: 1905–08 – Одеське; 1905–07 – Миколаївське на території Миколаївського і Севастопольського градоначальств, а 1906 сюди приєднано також Херсонський і Дніпровський повіти; 1905–06 – Харківське (охоплювало місто і повіт); 1905–07 Кременчуцьке – з м. Кременчук і його повітом та посадом Крюків (нині в межах м. Кременчук); 1905–07 – Сумське, 1905–07 – Феодосійське. На території Південного гірничо-заводського району Донбасу (повіти Бахмутський, Маріупольський, Слов'яносербський, Таганрог і Таганрозький округ, Область Війська Донського) 1906–07 існувало Г.-г. з центром в м. Юзівка (нині м. Донецьк). Ліквідація Г.-г. свідчила про те, що місцеві губернії в етнонаціональних регіонах повністю прирівнювалися за статусом до інших російських губерній.

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати