Гвідо Граттон (італ. Guido Gratton, нар. 23 вересня 1932, Монфальконе — пом. 26 листопада 1996, Баньйо-а-Риполі) — італійський футболіст, що грав на позиції півзахисника. По завершенні ігрової кар'єри — футбольний тренер.

Ф
Гвідо Граттон
Гвідо Граттон
Особисті дані
Народження 23 вересня 1932(1932-09-23)
  Монфальконе, Італія
Смерть 26 листопада 1996(1996-11-26) (64 роки)
  Баньйо-а-Риполі, Італія
Зріст 175 см
Громадянство Flag of Italy (1946–2003).svg Італія
Flag of Italy (1861–1946).svg Королівство Італія
Позиція півзахисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1949–1950 Італія «Парма» 5 (0)
1950–1952 Італія «Віченца» 41 (10)
1952–1953 Італія «Комо» 30 (3)
1953–1960 Італія «Фіорентина» 193 (28)
1960–1961 Італія «Наполі» 17 (1)
1961 Італія «Інтернаціонале» 0 (0)
1961–1962 Італія «Лаціо» 5 (1)
Національна збірна
Роки Збірна Ігри (голи)
1953–1959 Італія Італія 11 (3)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1969–1970 Італія «Салернітана»
1970 Італія «Паганезе»
? Італія «Фоліньйо»

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Виступав, зокрема, за «Фіорентину», з якою став чемпіоном Італії, а також національну збірну Італії, у складі якої взяв участь у чемпіонаті світу 1954 року.

Клубна кар'єраРедагувати

Розпочав грати у футбол в нижчолігових клубах «Парма» та «Віченца», після чого перейшов у «Комо», за яке і дебютував у Серії А в сезоні 1952/53.

По завершенні сезону новий тренер «Фіорентини» Фульвіо Бернардіні, знайомий з Гвідо по спільній роботі в «Віченці», запросив гравця до «філок»[1]. Граттон відіграв за новий клуб наступні сім сезонів своєї ігрової кар'єри, утворивши атакувальну ланку з Жуліньйо, Джузеппе Віргілі та Мігелем Монтуорі[1]. Більшість часу, проведеного у складі «Фіорентини», був основним гравцем команди. За цей час виборов титул чемпіона Італії, чотири рази ставав віце-чемпіоном країни, а також виходив у фінал Кубка чемпіонів, де італійці поступились мадридському «Реалу».

У сезоні 1960/61 захищав кольори «Наполі», після чого перейшов у «Інтернаціонале», але виходив на поле лише у матчах Кубка Ярмарків[2] і вже в листопаді перейшов у «Лаціо» з Серії Б[3], в якому і завершив професійну ігрову кар'єру по завершенні сезону.

Виступи за збірнуРедагувати

13 листопада 1953 року дебютував в офіційних іграх у складі національної збірної Італії в матчі відбору на чемпіонат світу 1954 року проти збірної Єгипту (2:1). В січні наступного року італійці без Граттона виграли і матч-відповідь та кваліфікувались на чемпіонат світу 1954 року у Швейцарії, куди поїхав і Гвідо, проте на поле так і не вийшов.

Загалом протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 7 років, провів у формі головної команди країни лише 11 матчів, забивши 3 голи.

Кар'єра тренераРедагувати

Розпочав тренерську кар'єру, повернувшись до футболу після невеликої перерви, 1969 року, очоливши тренерський штаб клубу «Салернітана», з якою працював у сезоні 1969/70 в Серії С.

В 1970 році недовго очолював команду «Паганезе».

Останнім місцем тренерської роботи був клуб «Фоліньйо».

ВбивствоРедагувати

26 листопада 1996 року у віці 64 років Граттон був убитий грабіжниками, які таємно проникли в його будинок в Баньйо-а-Риполі[1][4]. Понад п'ять тисяч осіб були присутні на його похоронах, що відбулася в базиліці Санта-Кроче в Флоренції[5], а «Фіорентина» наступний матч почала з хвилини мовчання та грала у траурних пов'язках[6].

Статистика виступівРедагувати

Статистика виступів за збірнуРедагувати

Титули і досягненняРедагувати

«Фіорентіна»: 1955–56

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати