Відкрити головне меню

Національний парк Га́уя (латис. Gaujas nacionālais parks) — найбільший (площа — 917,45 км²) і найстаріший (заснований 14 вересня 1973 року) національний парк у Латвії.

Національний парк Гауя
 
Категорія МСОПII (Національний парк)
Стрімчаки Ерглю (Орлині) на Гауя
Стрімчаки Ерглю (Орлині) на Гауя
57°25′ пн. ш. 25°25′ сх. д. / 57.417° пн. ш. 25.417° сх. д. / 57.417; 25.417Координати: 57°25′ пн. ш. 25°25′ сх. д. / 57.417° пн. ш. 25.417° сх. д. / 57.417; 25.417
Розташування: Відземе,
Латвія Латвія
Найближче місто: Цесіс
Площа: 917,45 км²
Заснований: 14 вересня 1973
Країна Flag of Latvia.svg Латвія
Національний парк Гауя. Карта розташування: Латвія
Національний парк Гауя
Національний парк Гауя

Гауя у Вікісховищі?

Парк знаходиться в історичнім регіоні Відземе. Територія парку простягається з північного сходу від околиць міста Валмієра до південного заходу до селища Мар'яні вздовж долини річки Гауя, від якої парк бере свою назву. Парк знаходиться в Аматськом, Цесіськом, Інчукалнськом, Крімулдськом, Лігатненськом, Паргауйськом та Сігулдськом краї. На території національного парку лежать міста Сігулда, Цесіс і Лігатне, а на північному сході в декількох кілометрах від границь парку знаходиться місто Валмієра.

Адміністрація національного парку Гауя розташована в місті Сігулда.

Парк був заснований для захисту природного середовища, сприянню природному туризму та забезпеченню сталого розвитку у регіоні. Територія парку захищається державою, і в той же час парк може бути використаний для природного та культурно-історичного туризму, а також для оздоровлення. Південно-східна частина парку є популярним місцем відпочинку жителів міста Риги, а північно-західна частина більшою мірою — природоохоронна територія.

Зміст

ПриродаРедагувати

Основна частина національного парку — це стара долина річки Гауя довжиною 95,3 км. Її глибина становить 20 метрів у Валмієри і 85 метрів у Сігулди, а ширина часом перевищує 2,5 км[1].

Територія парку розділена на п'ять функціональних зон. Виділено кілька особливо цінних у біологічному плані територій: заповідні зони ярів Нурміжу (латис. Nurmižu), лісу Рочу (латис. Roču), древніх схилів яру Інціємс (латис. Inciems) і болота Судас (латис. Sudas). Заповідники займають досить невелику, але в той же час дуже цінну частину парку. Відвідування цих зон заборонено. У решті території допускаються тільки такі види економічної діяльності, які по суті не змінюють історично сформовану структуру ландшафту.

Ліси вкривають 47% площі парку. Це головним чином смерекові та соснові ліси, але зустрічається і листвяна рослинність. Національний парк характеризується високим біологічним різноманіттям. У парку знайдені майже 900 видів рослин, 149 видів птахів і 48 видів ссавців.

У парку розташовано безліч озер, найбільшим з яких є Унгурс.

З 2004 року Національний парк Гауя є частиною мережі Natura 2000 як територія, яка призначена для збереження охоронюваних видів і біотопів.

Протягом 2015 року проведенням різноманітних заходів відзначається 40-а річниця заснування природних троп Ліготне, на яких зараз можна зустріти самих різних диких тварин[2].

ТуризмРедагувати

Історія туризму в парку Гауя має довгу традицію. Ще в XIX столітті тут почали бувати туристи з тростинами-посохами для піших походів. Раніше цей район іноді називали «Лівонською Швейцарією».

Щороку тисячі відвідувачів привертає унікальний ландшафт і мальовничі пейзажі стародавньої долини Гауї — скелі та стрімчаки з пісковику, печери та ущелини.

Національний парк особливо відомий завдяки стрімчакам з девонського пісковику, розташованим вздовж берегів річки Гауя. У деяких місцях в районі Сігулди висота цих круч досягає 90 метрів.

Стрімчак Сіетіньіезіс (латис. Sietiņiezis) на правому березі Гауї є найбільшим оголенням білого пісковику девонського періоду. Висота обриву Сіетіньіезісу досягає 15 м. Уздовж нього проходить спеціально розроблений пішохідний маршрут. Раніше на цій скелі знаходилась найбільша природна арка в Латвії, яка зруйнувалася влітку 1975 року. Поруч з нею в стрімчаку розташована наскрізна «Чортова печера» (латис. Sietiņieža Velnala) довжиною 10,5 м, і з якої б'є джерело, а також стовп з пісковику висотою 15 метрів і так званий «чортів каблук» — відокремлений розпадинами виступ з платформою на кінці, який з часом теж може стати стовпом з пісковику[3].

Довжина вигнутого півколом стрімчака Звартес (латис. Zvārtes iezis) становить 200 м, висота — до 40 м. У 1930-ті роки русло річки Амати у скелі Звартес було спрямлено, щоб сила течії не руйнувала унікальний пам'ятник природи.

Скелі Ерглю (латис. Ērgļu klintis) — найбільша в Прибалтиці монолітна стіна з пісковику, загальна довжина якої — 700 м. Скелі Ерглю — один з найпопулярніших туристичних об'єктів у Відземе. Спеціально для відвідувачів зроблені сходинки і влаштований оглядовий майданчик.

Скелі Кюкю (латис. Ķūķu klintis) довжиною близько півкілометра мають висоту 43 м. У скелях знаходяться дві печери (довжиною 20 і 10 м), до яких можна дістатися тільки з річки за допомогою човна.

В околицях Лігатне знаходяться мальовничі скелі Глуду (латис. Glūdu klintis). Висота обриву — 13-20 м, довжина — близько 250 м. У нижній частині скель, у рівня води, утворилася ніша. Більша частина скель перебуває під прикриттям дерев і з річки Гауї або протилежного берега майже не проглядається.

На лівому березі Гауї біля Лігатне височать стрімчаки Спріньгю (латис. Spriņģu iezis) та Юмправу (латис. Jumpravu iezis) — скеля з пісковику завдовжки 250 м і заввишки 7 м.

Печера Гутманя (латис. Gūtmaņa ala) біля міста Сігулда — найширша і найбільш висока печера-грот у всій Балтії. Довжина печери — 18,8 метрів, ширина — 12 метрів, найбільша висота — 10 метрів. Печера Гутманя утворилася в скелі жовто-червоного пісковику. Протягом кількох тисячоліть вона формувалася потоками і підземними джерелами Гауї. Печера Гутманя — найстаріший об'єкт туризму в Латвії. На стінах печери збереглися написи з 17-го століття[4].

Печера та ущелина Крауклю (латис. Kraukļu aiza, Воронів) також знаходиться біля Сігулди. Ущелина сформувалося в темно-червоному середньо-девонському пісковику. Максимальна висота вертикальних стін ущелини — 11,5 метра. У стіні ущелини утворилася невелика 5-метрова трикутна печера. Раніше в літературі згадувалися дві печери Воронів. Найвірогідніше, що друге поглиблення зникло після осипів пісковику[5]

У національному парку є понад 500 пам'яток історії та культури різних століть, більшість яких повиті легендами та переказами, — городища, кам'яні замки, церкви, садиби, водяні та вітряні млини, а також інші археологічні, архітектурні та мистецькі пам'ятки. На території парку розміщуються кілька історичних будівель: Турайдський замок, Лієлстраупе (замок і церква), маєток Унгурмуйжа (латис. Ungurmuiža). Вченими реконструйований населений пункт стародавніх латгалів (IX–X століття) — Арайшське озерне поселення, розташоване неподалік від Арайшського середньовічного замку.

ПриміткиРедагувати

  1. Latvia Travel. Архів оригіналу за 10 травень 2015. Процитовано 30 квітень 2015.  Національний парк Гауя (рос.)
  2. Celebrating the 40th Anniversary of the Līgatne Nature Trails. Архів оригіналу за 9 травень 2015. Процитовано 30 квітень 2015. (англ.)
  3. Latvia Travel. Архів оригіналу за 17 листопад 2015. Процитовано 1 травень 2015.  Сіетіньіезіс (рос.)
  4. Сігулдський туристичний інформаційний центр.  Печера Гутманя (рос.)
  5. Сігулдський туристичний інформаційний центр.  Печера та ущелина Крауклю (рос.)

ДжерелаРедагувати