Відкрити головне меню

Га́ннес Олаф Госта А́львен (іноді Альфвен[7], швед. Hannes Olof Gösta Alfvén; 30 травня 1908(19080530), Норрчепінг — 2 квітня 1995, Стокгольм) — шведський фізик й астроном, лауреат Нобелівської премії з фізики 1970 року за внесок у розвиток магнітогідродинаміки[8].

Ганнес Олаф Госта Альвен
швед. Hannes Alfvén
YoungAlfven.jpg
Народився 30 травня 1908(1908-05-30)[1][2][…]
Норрчепінг, лен Естерйотланд, Швеція[4]
Помер 2 квітня 1995(1995-04-02)[1][5][…] (86 років)
Djursholm[d], лен Стокгольм, Швеція[4]
Поховання Djursholms Begravningsplats[d][6]
Місце проживання Стокгольм
Громадянство Швеція Швеція
Національність швед
Діяльність фізик, астроном, астрофізик, інженер, викладач університету, інженер-електрик, письменник-фантаст
Alma mater Уппсальський університет
Сфера інтересів астрофізика
Заклад Стокгольмський технологічний інститут
Вчене звання професор
Науковий ступінь професор
Науковий керівник Манне Сігбан
Член Шведська королівська академія наук, Шведська королівська академія інженерних наук, Лондонське королівське товариство, Інститут інженерів з електротехніки та електроніки, Академія наук СРСР, Американська академія мистецтв і наук, Російська академія наук, Індійська національна академія наук[d] і Національна академія наук США
Відомий завдяки: Альвенівські хвилі Альвенівський радіус
Батько Johannes Alfvén[d]
Матір Anna-Clara Romanus-Alfvén[d]
Діти Inger Alfvén[d]
Нагороди Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з фізики (1970)

Ганнес Альвен у Вікісховищі?

Фахівець у галузі космічних променів, прискорювачів електронів та електродинаміки. Розвинув теорії утворення полярного сяйва, геомагнітних бур, утворення Сонячної системи.

Біографічні відомостіРедагувати

Закінчив університет в Уппсалі. Працював у ньому до 1937, в 1937-1940 — в Нобелівському інституті фізики в Стокгольмі. У 1940—1973 — професор Стокгольмського технологічного інституту, з 1967 — професор Каліфорнійського університету в Сан-Дієго (США)[8].

Заклав основи нової галузі науки — космічної електродинаміки, яка значною мірою сприяла розвитку геофізики й астрономії. Розвинув концепцію електромагнітних полів у космічному просторі та їх впливу на рух заряджених частинок. Передбачив існування слабкого магнітного поля, що пронизує галактичний простір (1937), і запропонував механізм прискорення космічних променів у цьому полі. Наразі наявність цього великомасштабного поля є загальновизнаною, за його допомогою пояснюють анізотропію космічних променів, що спостерігається на Землі, і вважають, що воно утримує космічні промені всередині Галактики.

У своїх останніх роботах розвинув погляд, згідно з якою майже всі космічні промені (за винятком найенергійніших), прискорюються поблизу Сонця, — в сонячному вітрі, за рахунок магнітного накачування в змінних магнітних полях. 1939 року Альвен створив теорію магнітних бур і полярного сяйва, яка ґрунтується на сформульованій ним концепції магнітних полів, що «вморожені» в плазму. Ця плідна концепція лежить також в основі уявлення про гідромагнітні хвилі, можливість існування яких була доведено ним 1942 року (згодом були названі альвенівськими хвилями). За допомогою цієї концепції йому також вдалося вирішити основну проблему колишніх теорій формування та еволюції Сонячної системи — пояснити розподіл у ній моменту кількості руху. За його теорією космогонії перенесення моменту кількості руху від центральної зорі назовні здійснюється через взаємодію магнітного поля Сонця та заряджених частинок у хмарі, з якої утворилися планети та супутники.

1950 року запропонував динамо-теорію утворення сонячного й планетних магнітних полів. Керував роботами з моделювання взаємодії магнітосфери Землі Землі й сонячного вітру.

Автор книг «Космічна електродинаміка» (1950, рос. пер. 1952). «Еволюція Сонячної системи» (у співавторстві з Р. Арреніусом, 1976, рос. пер. 1979), «Космічна плазма» (1981).

Член Шведської королівської академії наук (1947)[8]. Іноземний член АН СРСР (1958), член Лондонського королівського товариства, Національної АН США і багатьох інших академій наук.

У 1970-1975 — голова Пагвоського руху вчених.

ВизнанняРедагувати

Нобелівська премія з фізики (1970), Золота медаль Лондонського королівського астрономічного товариства (1967), Золота медаль ім. М.В Ломоносова АН СРСР (1971). Ім'ям дослідника названо астероїд головного поясу, відкритий 26 вересня 1960 року — 1778 Альфвен.

Літературна творчістьРедагувати

Ганнес Альвен під псевдонімом Олоф Йоханнессон (Johannesson, Olof) писав фантастику. Єдиний художній твір — їдкий сатирико-фантастичний роман «Сага про великий комп'ютер» [Sagan om den stora datamaskinin] (1966) — історія людської цивілізації, написана в далекому майбутньому досконалим комп'ютером; у міру читання книги стає зрозуміло, що людство на еволюційних сходах являє собою всього лише проміжну ланку від нерозумних тварин до «справді розумних» машин[9][10][11].

Наукові праціРедагувати

  • Космическая электродинамика. — М., 1952.

ДжерелаРедагувати

  1. а б ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б Encyclopædia Britannica
  3. Norrköpings S:t Olai kyrkoarkiv, Födelse- och dopböcker. Huvudserien, SE/VALA/00273/C I/17 (1905-1910), bildid: 80001061_00322
  4. а б Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #117761109 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  5. Архів історії математики Мактьютор
  6. Hannes* Olov Gösta AlfvénFinnGraven.se.
  7. Колчинский И. Г., Корсунь А. А., Родригес М. Р. (1977). Альвен (иногда Альфвен) Ханнес Олоф Госта. Астрономы. Биографический справочник (на сайте Астронет). отв. редактор Богородский А. Ф. (вид. 2-ге, 416 с.). Киев: Наукова думка. (рос.)
  8. а б в Альвен Ганнес Олаф Госта // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 19. — ISBN 966-613-263-X.
  9. Authors : Johannesson, Olof. Science Fiction Encyclopedia. APRIL 02, 2015. Процитовано 02.04.2016. 
  10. Summary Bibliography: Olof Johannesson. The Internet Speculative Fiction Database. 
  11. Энциклопедия фантастики. Кто есть кто. Под ред. Вл. Гакова, 1995

ПосиланняРедагувати