Гайвас Ярослав
Яросла́в Га́йвас (псевдо «Андрух», «Бистрий», «Камінь», «Рудий»[2]; 8 січня 1912 — 15 червня 2004, Парсипані, Нью-Джерсі) — Один з провідних діячів ОУН, входив до складу крайової екзекутиви ОУН. Член ПУН.
| Ярослав Гайвас | |
|---|---|
 | |
| Народився | 8 січня 1912 Соснівка, Золочівський повіт |
| Помер | 15 червня 2004 (92 роки) Парсипані, Нью-Джерсі |
| Громадянство |  ЗУНР →  США |
| Національність | українець |
| Діяльність | журналіст, письменник, редактор |
| Галузь | мемуарна літератураd[1], журналістика[1] і редагування[1] |
| Знання мов | українська[1] |
| Партія | ОУН |
Після розколу, залишився на стороні Голови ПУН полковника А.Мельника.
Відповідно до українського законодавства може бути зарахований до борців за незалежність України у ХХ сторіччі.[3]
Життєпис
ред.Народився 8 січня 1912 року в с. Соколівка Золочівського повіту. (зараз Золочівський район, Львівської області).[2] Навчався в гімназії у м. Яворові та у філії Академічної гімназії у Львові. Був членом Пласту, перебував у складі 17го куреня ім. М.Драгоманова у Яворові, пізніше 7го куреня ім. Кн. Льва (Львів)[2].
Вперше був засуджений у серпні 1932 року апеляційним судом м. Львів за членство в ОУН і побиття «хруня» на 2 роки у в'язниці[2]. Наступного разу був засуджений за участь в ОУН і підготовку атентату на совєтське консульство, у липні 1934 року, також на 2 роки.
З 1937 до жовтня 1938 року входив до складу крайової екзекутиви ОУН на Західноукраїнських землях (КЕЗУЗ). Щоб протистояти польським погромам, у Львові 1938 року, був створений Комітет самооборони, який очолив Роман Шухевич, Ярослав Гайвас став його заступником і координатором бойових груп[4]. Осінню цього року перейшов на Закарпаття. У грудні 1938 був заарештований поляками року перебував в тюрмі Бригідки, де в тому ж часі був і Петро Башук, перебуваючи в ув'язненні Гайвас витримав 21 добу переслухання без сну і їжі[5]. Втік з тюрми червні 1939 року. Після приходу радянських військ 1939 року виїздить у Польщу, до 1940 року був комендантом табору українських біженців у Закопаному[2].
В цей час Я.Гайвас бере участь у вишколі організованому для навчання групи, відповідальної за організацію СБ ОУН. По завершенню вишколу (що майже збіглося з розколом єдиної ОУН) перейшов на позиції Голови ПУН полковника А.Мельника[6][7]. У вересні 1940 року входить до складу екзекутиви ОУН в Польщі (Генеральна губернія)[8].
У часі нацистсько-радянської війни— в 1941 році є керівником південної похідної групи[8]. В грудні 1941 брав участь у виробленні нової тактичної лінії ОУН на центральних та східних українських землях, проживає у Києві, після арешту Олега Ольжича — керівник Проводу Центрального Сходу України[9].
Протягом 1944–1945 років — виконувач обов'язків провідника, з 1946 року очолював референтуру по зв'язках з краєм, по тому — розвідку ОУН.
1950 року емігрує до США, де й далі виконував обов'язки члена ПУН і ОУН був виконавчим секретарем УККА[2].
Займається журналістикою, березнем 1980 року увійшов до редакційного складу «Свободи», два роки був щоденним редактором, кореспондентом газети «Шляха перемоги»[8].
Праці
ред.Виходили друком його книги спогадів:
Примітки
ред.- ↑ а б в г Czech National Authority Database
- ↑ а б в г д е 23-2008_Page-13-1. www.infoukes.com. Архів оригіналу за 29 жовтня 2019. Процитовано 22 січня 2020.
- ↑ Про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність України у XX столітті. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 1 травня 2022.
- ↑ ПОСІВНИЧ, МИКОЛА. [http:// ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ РОМАНА ШУХЕВИЧА В УВО-ОУН У 1923—1938 РР]. http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/65003/11-Posivnych.pdf?sequence=1 (українська) . Процитовано 22.01.2020.
- ↑ Дарія Ребет: єдина жінка – член Проводу ОУН. АРГУМЕНТ. Архів оригіналу за 12 грудня 2019. Процитовано 22 січня 2020.
- ↑ Організатор Служби Безпеки ОУНб. Український погляд (укр.). Архів оригіналу за 30 серпня 2018. Процитовано 22 січня 2020.
- ↑ ГУМЕНЮК, Богдан ГЛІБЧУК, Василь. Організатор Служби Безпеки ОУНб. ukrnationalism.com (uk-ua) . Архів оригіналу за 22 січня 2020. Процитовано 22 січня 2020.
- ↑ а б в Гайвас Ярослав. www.hrono.ru. Архів оригіналу за 5 жовтня 2013. Процитовано 22 січня 2020.
- ↑ Гайвас Ярослав | Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Архів оригіналу за 12 серпня 2017. Процитовано 22 січня 2020.
Посилання
ред.- Лисенко О. Є. Гайвас Ярослав [Архівовано 8 січня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 18. — ISBN 966-00-0405-2.
- Зіновій Книш. Якщо завтра війна.
- Хронос (рос.) [Архівовано 5 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
- Воля ціни не має [Архівовано 11 жовтня 2015 у Wayback Machine.]
- Свобода — 2004 [Архівовано 5 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
- ЕСУ [Архівовано 12 серпня 2017 у Wayback Machine.]