Яросла́в Га́йвас (псевдо «Андрух», «Бистрий», «Камінь», «Рудий»[1]; 8 січня 1912 — 15 червня 2004, Парсипані, Нью-Джерсі) — член крайової екзекутиви ОУН.

Ярослав Гайвас
Гайвас Ярослав.jpg
Народився 8 січня 1912(1912-01-08)
Соснівка, Золочівський повіт
Помер 15 червня 2004(2004-06-15) (92 роки)
Парсипані, Нью-Джерсі
Громадянство ЗУНР ЗУНРСША США
Національність українець
Діяльність журналіст
Партія ОУН (М)

ЖиттєписРедагувати

Народився 8 січня 1912 року в с. Соколівка Золочівського повіту. (зараз Золочівський район, Львівської області).[1] Навчався в гімназії у м.Яворові та у філії Академічної гімназії у Львові. Був членом Пласту, перебував у складі 17го куреня ім.М.Драгоманова у Яворові, пізніше 7го куреня ім. Кн. Льва (Львів)[1].

Вперше був засуджений у серпні 1932 року апеляційним судом м.Львів за членство в ОУН і побиття “хруня” на 2 роки у в'язниці[1]. Наступного разу був засуджений за участь в ОУН і підготовку атентату на совєтське консульство, у липні 1934 року, також на 2 роки.

З 1937 до жовтня 1938 року входив до складу крайової екзекутиви ОУН на Західноукраїнських землях (КЕЗУЗ). Щоб протистояти польським погромам, у Львові 1938 року, був створений Комітет самооборони, який очолив Роман Шухевич, Ярослав Гайвас став його заступником і координатором бойових груп[2]. Осінню цього року перейшов на Закарпаття. У грудні 1938 був заарештований поляками року перебував в тюрмі Бригідки, де в тому ж часі був і Петро Башук, перебуваючи в ув'язненні Гайвас витримав 21 добу переслухання без сну і їжі[3]. Втік з тюрми червні 1939 року. Після приходу радянських військ 1939 року виїздить у Польщу, до 1940 року був комендантом табору українських біженців у Закопаному[1]. В цей час Гайвас бере участь у вишколі організованому для навчання групи, відповідальної за організацію. СБ ОУН, по завершенню вишколу (що майже співпало з розколом єдиної ОУН) перейшов на позиції А.Мельника[4][5]. У вересні 1940 року входить до складу екзекутиви ОУН (Мельника) в Польщі (Генеральна губернія)[6].

В часі нацистсько-радянської війни — в 1941 році є керівником південної похідної групи[6]. В грудні 1941 брав участь у виробленні нової тактичної лінії ОУН на центральних та східних українських землях, проживає у Києві, після арешту Олега Ольжича — керівник Проводу Центрального Сходу України[7].

Протягом 19441945 років — виконувач обов'язків провідника, з 1946 року очолював референтуру по зв'язках з краєм, по тому — розвідку ОУН (М).

1950 року емігрує до США, де продовжував виконувати обов'язки члена проводу ОУН був виконавчим секретарем УККА[1].

Займається журналістикою, березнем 1980 року увійшов до редакційного складу «Свободи», два роки був щоденним редактором, кореспондентом газети "Шляха перемоги"[6].

ПраціРедагувати

Виходили друком його книги спогадів:

  • 1964 — «Коли кінчається епоха»,
  • 1972 — «Воля ціни не має».

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е 23-2008_Page-13-1. www.infoukes.com. Процитовано 2020-01-22. 
  2. ПОСІВНИЧ, МИКОЛА. [http:// ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ РОМАНА ШУХЕВИЧА В УВО-ОУН У 1923—1938 РР.]. http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/65003/11-Posivnych.pdf?sequence=1 (українська). Процитовано 22.01.2020. 
  3. Дарія Ребет: єдина жінка – член Проводу ОУН. АРГУМЕНТ. Процитовано 2020-01-22. 
  4. Організатор Служби Безпеки ОУНб. Український погляд (uk). Процитовано 2020-01-22. 
  5. ГУМЕНЮК, Богдан ГЛІБЧУК, Василь. Організатор Служби Безпеки ОУНб. ukrnationalism.com (uk-ua). Процитовано 2020-01-22. 
  6. а б в Гайвас Ярослав. www.hrono.ru. Процитовано 2020-01-22. 
  7. Гайвас Ярослав | Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Процитовано 2020-01-22. 

ПосиланняРедагувати