Вітгефт Вільгельм Карлович
Вільгельм Карлович Вітгефт (рос. Вильгельм Карлович Витгефт; 2 (14) жовтня 1847, Одеса — 28 липня (10 серпня) 1904, Жовте море, панцерник «Цесаревич») — російський контрадмірал.
| Вільгельм Карлович Вітгефт | |
|---|---|
| рос. Вильгельм Карлович Витгефт | |
 | |
| Народження |
14 жовтня 1847 Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія |
| Смерть |
10 серпня 1904 (56 років) Жовте море загиблий у бою |
| Країна |
 Російська імперія |
| Приналежність |
Російська імперія |
| Рід військ |
 Російський імператорський флот |
| Освіта | Морський кадетський корпус |
| Роки служби | 1868—1904 |
| Звання | контрадмірал |
| Командування | Dmitrii Donskoid, Oslyabyad і First Pacific Squadrond |
| Війни / битви | Російсько-японська війна, оборона Порт-Артура і Битва на Жовтому морі |
| Нагороди |
    |
 Вітгефт Вільгельм Карлович у Вікісховищі | |
Біографія ред.
Вільгельм Вітгефт народився 14 жовтня 1847 року в місті Одеса. Після закінчення Морського кадетського корпусу в 1868—1869 роках на кліпері «Вершник» здійснив перехід на Далекий Схід.
У 1870 році був проведений в мічмани, закінчив курси стрілецької та військово-гімнастичної шкіл. З 1873 року — лейтенант.
У 1875—1878 роках закінчив курс наук в Навчально-артилерійському загоні та Мінному офіцерському класі, служив мінним офіцером на кораблях Навчально-артилерійського та Навчально-мінного загонів Балтійського моря.
З 1885 року — капітан 2 рангу, командував канонерським човном «Гроза» (1885), потім був інспектором робіт у портах Морського технічного комітету, помічником головного інспектора мінної справи, займався випробуваннями мінного озброєння. У 1889 році він їде в довге відрядження за кордон, для того, щоб самому вивчити сучасно західну мінну зброю і підводний флот.
З 1892 року Вітгефт командував мінним крейсером «Воєвода», в 1894 році — крейсером II рангу «Верхівець» на Балтиці. У грудні 1894 року був проведений капітанами 1-го рангу.
У 1895 році — завідувач міноносців та їх командами на Балтійському морі, потім командував на Далекому Сході крейсером I рангу «Дмитро Донський», з 1898 року — ескадреним броненосцем «Ослябя».
26 жовтня 1899 року призначений виконувачем посади начальника морського відділення штабу головного начальника та командувача військ Квантунської області та морськими силами Тихого океану. Вироблений у грудні 1899 року за заслуги в контрадмірали. Нагороджений орденом Святого Станіслава 1-го ступеня з мечами за участь у придушенні боксерського повстання 1900 року.
Так само у 1900 році Вітгефт звернувся з доповідною запискою до командувача морських сил на Тихому океані з приводу розвитку підводного флоту. У записці він писав:
|
«Питання про підводних човнів на цю мить часу настільки просунулося вперед, до найкоротшого рішення, що почало привертати до себе увагу всіх флотів світу. … У цьому питанні російський флот йшов попереду інших флотів світу і, на жаль, з різних причин зупинився після завершення перших більш-менш вдалих дослідів та експериментів у цій галузі» | 
|
Як експеримент Вітгефт попросив встановити торпедні апарати на застарілих підводних човнах Джевецького зразка 1881 року, що мають педальний привод, і просив послати човни на Далекий Схід, де назрівав конфлікт із Японією[1].
З лютого 1903 року — начальник морського штабу намісника на Далекому Сході. На цій посаді за вказівкою намісника Євгена Алексєєва розробив план морської війни з Японією, який виявився вкрай не вдалим і не враховував реальної обстановки[2].
Після початку російсько-японської війни 3 квітня 1904 року призначений начальником морського похідного штабу намісника (за званням головнокомандувача флотом в Тихому океані), з 22 квітня виконує посаду старшого флагмана і командувача 1-ї Тихоокеанської ескадри.
Вільгельм Карлович Вітгефт загинув на броненосці «Цесаревич» у битві з японським флотом 28 липня під час бою в Жовтому морі при переході групи російських кораблів під його командуванням з Порт-Артура до Владивостока.
Нагороди ред.
Російська імперія ред.
- Імператорський Орден Святої Анни 2-го ступеня (1893);
- Імператорський Орден Святого Володимира 4-го ступеня (1893);
- Імператорський Орден Святого Володимира 3-го ступеня (1898);
- Імператорський і Царський Орден Святого Станіслава 1-го ступеня з мечами (1901).
Медалі ред.
- Срібна медаль «У пам'ять царювання імператора Олександра III» (1896);
- Бронзова медаль «За працю у першому загальному переписі населення» (1897);
- Срібна медаль «У пам'ять коронації Імператора Миколи II» (1898).
Іноземні держави ред.
- Орден Спасителя командорський хрест (Греція) (1896);
- Орден Вранішнього Сонця 2-го ступеня (Японія) (1902)
- Орден Корони (Пруссія) (1902).
Сім'я ред.
Син — Григорій (1877—1904), поручник 32 драгунського Чугуївського полку;
Син — Олександр Вітгефт 1-й (1879—1965), капітан 2 рангу, учасник російсько-японської війни. Емігрував в 1920 році в Естонію, потім з 1939 року жив в Німеччині[3];
Син — Володимир Вітгефт 2-й (1885—1917[4]), капітан 1-го рангу, Георгіївський кавалер;
Дочка — Олена (1875—1966), дружина корабельного інженера, старшого помічника суднобудівника Санкт-Петербурзького порту Р. М. Лов'ягіна[5].
Примітки ред.
- ↑ Последний бой адмирала Витгефта. Архів оригіналу за 17 жовтня 2020. Процитовано 10 червня 2022.
- ↑ Прасников В. Б., Добрякова М. А., Куликов С. В. Стратегические военно-морские игры в Николаевской военно-морской академии накануне русско-японской войны 1904—1905 гг. // Военно-исторический журнал. — 2020. — № 9. — С.18.
- ↑ Витгефт Александр Вильгельмович [Архівовано 5 січня 2022 у Wayback Machine.]. Сайт «Русская Эстония»
- ↑ ЦГИА СПб. Ф. 19. Оп. 127. Д. 3548. Л. 50
- ↑ Ловягин Роман Михайлович [Архівовано 5 січня 2022 у Wayback Machine.]. Сайт «Русская Эстония»
Посилання ред.
- Ловягин Р. М. Витгефт Вильгельм Карлович // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- Список лицам, состоящим в морском ведомстве и флота адмиралам и штаб-офицерам. — СПб., 1904.
- Киличенков А. А. Адмирал Витгефт: адмирал, погубивший эскадру. Сайт Российского государственного гуманитарного университета. Архів оригіналу за 9 березня 2013. Процитовано 1 березня 2013.