Вірмени у Франції

Вірмени у Франції (вірмен. Ֆրանսահայեր fransahayer; фр. Arméniens de France) — громадяни Франції вірменського походження. Французька вірменська громада є найбільшою в Європейському Союзі [1] [2] і третьою за величиною у світі [3] [4].

Хоча перші вірмени оселились у Франції в середні віки, як і більшість вірменської діаспори, вірменська громада у Франції була створена вірменами, що вижили під час Геноциду у 1915 році. Інші пройшли через другу половину 20 століття, рятуючись від політичних та економічних нестабільністей у країнах Близького Сходу (Туреччина, Ліван, Сирія, Єгипет та Іран), а нещодавно і у Вірменії.

ІсторіяРедагувати

Рання історіяРедагувати

Вірмени мають давню історію поселення у Франції [5]. Перші вірмени з’явились у Франції у ранньому середньовіччі. У 591 р. зафіксовано, що вірменський єпископ Симон зустрівся з Григорієм Турським у місті Тур [6] [7]. Серед інших церков церква Жерміньї-де-Пре в IX столітті, побудована Одо з Меца (можливо, вірменин), за твердженням істориків архітектури має вірменський вплив. Тридцять шість букв вірменського алфавіту, знайдені на латинському написі в церкві Св. Марти в Тарасконі, показують, що вірмени жили там до 13 століття, коли були додані останні три символи вірменського алфавіту [10] [11].

Під час хрестових походів контакти між вірменами та французами стали частими [10]. Вірменське царство Кілікія, розташоване на північно-східному узбережжі Середземного моря, набуло стратегічного значення для хрестоносців, що прямували до Палестини. Відомо, що вірменські королі Ошин та Лев IV давали французам особливі торгові привілеї [12]. У XIV столітті гетуміди не змогли зберегти владу в Кілікійській Вірменії, і після вбивства Лева IV у 1341 році його двоюрідний брат Лузіньян став королем Вірменії як Костянтин II. Королі Лузіньян мали французьке походження і правили країною до 1375 р., коли останній король Лев V був захоплений мамелюками та вивезений до Єгипту. Пізніше його було звільнено та перевезено до Франції, де він помер у 1393 році і був похований у базиліці Сен-Дені, місці поховання французьких монархів [5].

З XV століття вірмени почали мігрувати до Франції в невеликій кількості [12]. Вірменський напис цього періоду зберігся в Буржському соборі [13]. У 1672 р. Вірменин на ім’я Паскаль (Харутьян) відкрив першу кав'ярню в Парижі [14] [15] [16] [17] [18]. У 1672–1686 рр. «Воскан Єреванці» керував видавництвом у Марселі [12]. З лібералізацією економіки кількість вірмен у Франції зросла і досягла 300–400 до 1680 р. [12]. Відомо, що Жан Альтен (Ованнес Алтунян), персидсько-вірменський агроном з Нахчивана, вивів марену на півдні Франції в 1750-х роках [19] [20] [21] [22]. Його статую було встановлено в Авіньйоні, що висловлювало йому вдячність міста [23]. Під час своєї кампанії в Єгипті Наполеон був представлений вірменським мамлюком на ім'я Рустам Раза. Він став охоронцем Наполеона і служив йому до 1814 р. [24] [25].

У XIX столітті багато молодих вірменських чоловіків (серед них поет і політичний активіст Нагапет Русініан та архітектор Ніґогайос Балян) переїхали до Франції для отримання освіти [12]. Papier d'Arménie ("вірменський папір"), популярний дезодоруючий папір [26], був створений наприкінці 1880-х років Огюстом Понсо. Він відвідав Турецьку Вірменію та з’ясував, що вірмени використовують бензоїнову смолу та рослинний сік для дезінфекції своїх будинків та церков [27].

Наприкінці 19 — початку 20 століття тисячі вірмен уникли переслідувань на батьківщині своїх предків, яка на той час була частиною Османської імперії. Такі події, як різанина в Гамідіані та різанина в Адані, породили більшу вірменську еміграцію. Напередодні Першої світової війни у Франції проживало близько 4000 вірмен [12].

КультураРедагувати

Мова та освітаРедагувати

SIL Ethnologue станом на 2009 рік підрахував, що у Франції вірменською мовою розмовляють близько 70 000 людей [51]. Більшість французьких вірмен говорять західно-вірменською, тоді як меншість (новоприбулі вірменські іммігранти з Вірменії та вірмени з Ірану) говорять східно-вірменською [52].

Сьогодні в багатьох населених пунктах організовуються вірменські класи з повноцінними двомовними дитячими садочками та початковими школами поблизу Парижа та Марселя, які відвідують кілька тисяч дітей та молоді.

РелігіяРедагувати

Більшість вірменського французького населення належать до вірменської апостольської (православної) віри. Меншість вірмен належать до католицької віри і є прихильниками Вірменської католицької церкви. За оцінками, у Франції проживає 5000 вірменських євангелістів [44].

Кожна з трьох вірменських церков має власну організацію у Франції.

МедіаРедагувати

ЗМІРедагувати

Перший вірменський журнал у Франції почав виходити в 1855 році. Станом на 1991 рік у Франції виходило близько двохсот вірменських газет та журналів, більше, ніж у будь-якій іншій європейській країні [57]. В даний час єдиною щоденною газетою є «Незалежне видання «Нор Харатч», яке розпочало випуск 27 жовтня 2009 року. Він замінив "Гаратч" ((առաՅ), щоденник, заснований у 1925 році Шавархом Міссакіаном, який припинив публікацію в травні 2009 року.

Франція та геноцид вірменРедагувати

Франція — одна з країн, яка визнала Геноцид вірмен. У кількох містах Франції, зокрема Парижі, Ліоні та Марселі, є пам'ятники, присвячені жертвам геноциду.

Французький сенат у 2011 році прийняв законопроект, який передбачає криміналізацію відмови у визнанні геноцидів, що включає як Голокост, так і Геноцид вірмен. Законопроект був внесений парламентом у 2012 році [58]. Однак законопроект був визнаний неконституційним 28 лютого 2012 року Конституційним судом Франції: "Рада постановляє, що, караючи тих, хто оспорює існування ... злочинів, які самі законодавці визнали або кваліфікували як такі, законодавці здійснили протиконституційний напад на свободу самовираження" [59].

Згідно з опитуванням, проведеним у Франції 1996 року, 69% респондентів знали про Геноцид вірмен, з яких 75% погодились з тим, що французький уряд повинен офіційно визнати його [60].

24 квітня 1965 року 10 000 вірмен вийшли на Єлисейські поля, щоб відзначити п'ятдесяту річницю геноциду [61].

Список використаних джерелРедагувати

  1. Morris, Chris (20 January 2001). "Armenians' long battle for recognition". BBC News. Retrieved 18 November 2013.
  2. Zenian, David (1 March 1995). "The Armenians of France". AGBU News Magazine. Retrieved 3 February 2014.
  3. Gibney, Matthew J.; Hansen, Randall (2005). Immigration and asylum: from 1900 to the present. Santa Barbara, California: ABC-CLIO. p. 13. ISBN 978-1-57607-796-2.
  4. "Immigration and asylum". Ararat. Armenian General Benevolent Union. 34: 2. 1993. The Armenian Diaspora of France, with almost 300,000 people, is the third largest community of Armenians in the world outside of Armenia itself (the first is in the United States, the second in Russia).
  5. Cohen, Robin (2008). Global Diasporas: An Introduction (2nd ed.). Oxon: Routledge. p. 55. ISBN 978-0-203-92894-3.
  6. Greenwood, Tim (2012). "Armenia". In Johnson, Scott Fitzgerald (ed.). The Oxford Handbook of Late Antiquity. Oxford University Press. ISBN 978-0-19-999633-9.
  7. Heinzelmann, Martin (2001). Gregory of Tours: History and Society in the Sixth Century (1st ed.). Cambridge University Press. p. 82. ISBN 978-0-521-63174-7.
  8. Buxton, David Roden (1975). Russian Mediaeval Architecture with an Account of the Transcaucasian Styles and Their Influence in the West. New York: Hacker Art Books. p. 100 Reprint of the 1934 ed. published by the Cambridge University Press. ISBN 978-0-87817-005-0.
  9. Bournoutian, George A. (2005). A concise history of the Armenian people: (from ancient times to the present). p. 254.
  10. Mouradian & Ter Minassian 2003, p. 622.
  11. Dédéyan 2007, p. 907: "C'est du même siècle que remonte l'alphabet mesrobien de trente-six lettres, gravé sur une niche de l'église Sainte-Marthe de Tarascon, sans doute par un pèlerin arménien qui se dirigeait vers Saint-Jacques-de-Compostelle."
  12. Mouradian & Ter Minassian 2003, p. 623.
  13. Le Muséon (in French). Louvain, Belgium: Société des lettres et des sciences. 9: 420.
  14. Wallis, Wilson D. (2003). Culture and progress. Hoboken: Taylor and Francis. p. 102. ISBN 1136479406.
  15. Aslanian, Sebouh David (2010). From the Indian Ocean to the Mediterranean: The Global Trade Networks of Armenian Merchants from New Julfa. Berkeley: University of California Press. p. 76. ISBN 978-0-520-94757-3.
  16. Spary, E.C. (2013). Eating the Enlightenment: Food and the Sciences in Paris, 1670–1760. Chicago: University of Chicago Press. p. 53. ISBN 978-0-226-76888-5.
  17. ^ McCabe, Ina Baghdiantz (2008). Orientalism in Early Modern France: Eurasian Trade, Exoticism and the Ancient Regime. Oxford: Berg. p. 188. ISBN 978-1-84520-374-0.
  18. Wild, Antony (2005). Coffee: a dark history (1st American ed.). New York: W.W. Norton. p. 59. ISBN 0393060713.
  19. Dédéyan 2007, p. 919.
  20. Henri, Michel (2000). "Հայազգի ժան Ալթենը՝ Ֆրանսիայում բամբակի և տորոնի մշակության առաջնեկ [Armenian J. Althen - a Pioneer of Adoption of the Cultivation of Cotton and Rubia tinctorum in France]". Patma-Banasirakan Handes (in Armenian) (2): 188–195. ISSN 0135-0536.
  21. United States Department of Agriculture (1848). Annual Reports of the Department of Agriculture ... : Report of the Secretary of Agriculture. Reports of Chiefs. United States Government Printing Office. p. 192.
  22. Bradshaw, George (1807). Bradshaw's Illustrated Hand Book to France. London. p. 110.
  23. Sayyāḥ, Muḥammad ʻAlī (1999). An Iranian in Nineteenth Century Europe: The Travel Diaries of Haj Sayyah, 1859–1877. Bethesda, Maryland: Ibex Publishers. p. 115. ISBN 978-0-936347-93-6.
  24. Strathern, Paul (2009). Napoleon in Egypt. New York: Bantam Books. p. 381. ISBN 978-0-553-38524-3.
  25. McGregor, Andrew James (2006). A Military History of Modern Egypt: From the Ottoman Conquest to the Ramadan War. Westport, Connecticut: Greenwood Publishing Group. p. 50. ISBN 978-0-275-98601-8.
  26. Barnes, David S. (2006). The Great Stink of Paris and the Nineteenth-Century Struggle Against Filth and Germs. Baltimore, Maryland: Johns Hopkins University Press. p. 149. ISBN 978-0-8018-8349-1.
  27. Jean-Paul Labourdette; Dominique Auzias; Dominique Auzias (2010). Petit Futé Paris, Ile de France (in French). Paris: Le Petit Futé. p. 311. ISBN 978-2-7469-2778-0. En 1888, Auguste Ponsot, en voyage dans l'Empire ottoman, se rend en Armenie. Il decouvre que les habitants parfument et desinfectent leurs maisons en faisant bruler du benjoin, la resine d'un arbre. De retour en France, il met au point le papier d'Armenie dans son petit labrotoire de Montrouge.
  28. Seventh Year of the War - 1920
  29. Mouradian & Ter Minassian 2003, p. 624.
  30. Ghasabian 2001, p. 168.
  31. ^ Hacikyan et al. 2005, p. 681.
  32. Walker, Christopher J. (1990). Armenia: The Survival of a Nation (revised second ed.). New York: St. Martin's Press. p. 430. ISBN 978-0-312-04230-1.
  33. Hacikyan et al. 2005, p. 612.
  34. Norashkharian, Shant. "Shahan Shahnour". University of Michigan-Dearborn. Archived from the original on 2010-08-18. Retrieved 23 November 2013.
  35. Seven songs about Armenia, Gevorg Emin, Progress, 1981 - p. 37
  36. ^ Henri Karayan, un engagement pour la liberté et l'universalisme, 2011
  37. ^ "Tchakarian officier de la légion d'honneur". Le Figaro (in French). 3 February 2012. Retrieved 13 January 2014.
  38. ^ Jump up to: a b c Mouradian & Ter Minassian 2003, p. 625.
  39. ^ "AROUND THE WORLD; French Hold Armenians In Orly Airport Bombing". The New York Times. 9 October 1983.
  40. ^ Jump up to: a b Adalian 2010, p. 201.
  41. ^ Thon, Caroline (2012). Armenians in Hamburg: an ethnographic exploration into the relationship between diaspora and success. Berlin: LIT Verlag Münster. p. 25. ISBN 978-3-643-90226-9.
  42. ^ "French Parliament Adopts Genocide Bill". Asbarez. 18 January 2001. Retrieved 3 February 2014.
  43. ^ Auron, Yair (2005). The banality of denial: Israel and the Armenian genocide. New Brunswick, New Jersey: Transaction Publishers. p. 67. ISBN 978-0-7658-0834-9.
  44. ^ Jump up to: a b Ghanalanyan, Tigran (7 June 2012). "Ֆրանսիայի հայ ավետարանական համայնքը (France's Armenian Evangelical community)" (in Armenian). Noravank Foundation.
  45. Tardivier, Nelly (July–August 2007). "Arménie, mon amie est dédiée à une culture forte" (PDF). culture.gouv.fr (in French). French Minister of Culture. p. 5. Les 500 000 Français d’origine arménienne...
  46. "France passes Armenia genocide law". Al Jazeera. 12 October 2006. Retrieved 3 February 2014.
  47. French Senate Eyes Genocide Bill; Turkey Bristles". Dawn. 23 January 2012. Retrieved 5 January 2013.
  48. Totoricaguena, Gloria (2005). Basque diaspora : migration and transnational identity. Reno: University of Nevada Press. p. 403. ISBN 978-1-877802-45-4. France has the largest Armenian community in Europe, estimated at between five hundred thousand and seven hundred thousand ...
  49. Taylor, Tony (2008). Denial: history betrayed. Carlton, Victoria: Melbourne University Publishing. p. 4. ISBN 978-0-522-85482-4.
  50. ^ "Population by sex, age group and country of birth". Eurostat. Retrieved 4 January 2013.
  51. ^ Ethnologue (2009 edition), no longer represented in the 2015 edition.
  52. Bardakjian, Kevork B., ed. (2000). A Reference Guide to Modern Armenian Literature, 1500–1920: With an Introductory History. Detroit: Wayne State University Press. p. 166. ISBN 978-0-8143-2747-0.
  53. "General Assembly & Centennial Gala in Paris, France" (PDF). Armenian General Benevolent Union. 9 December 2006. Retrieved 21 November 2013. ... in Paris, the home of the organizations' central office from 1922 to 1940.
  54. Liste des associations arméniennes de France Archived 2012-03-05 at the Wayback Machine, Netarménie
  55. ^ Diaspora en France - Les Associations, site de l'Association Culturelle Arménienne de Marne-la-Vallée
  56. ^ Statuts du Conseil de coordination des organisations arméniennes de France, liste des organisations membres du Conseil de coordination des organisations arméniennes de France
  57. ^ Mоuradian, K. L. (1991). "Ֆրանսահայ մամուլը [Armenian periodical press in France]". Lraber Hasarakakan Gitutyunneri (in Armenian) (3): 43–54.
  58. French Senate passes bill outlawing genocide denial, France 24, 23 January 2012.
  59. French genocide law 'unconstitutional' rules court, France 24, 28 February 2012.
  60. Videlier, Philippe (2011). "French Society and the Armenian Genocide". In Hovannisian, Richard G. (ed.). The Armenian Genocide: Cultural and Ethical Legacies. Transaction Publishers. p. 332.
  61. Marc, Epstein; Alain, Louyot (25 February 1993). "Arméniens de France: la mémoire intacte". L'Express (in French). Retrieved 13 January 2014.