Вільфред фон Офен (нім. Wilfred von Oven; 4 травня або 5 травня 1912, Ла-Пас, Болівія13 червня 2008, Буенос-Айрес, Аргентина) — німецький журналіст, військовий кореспондент, лейтенант вермахту. Ад'ютант Йозефа Геббельса.

Вільфред фон Офен
нім. Wilfred von Oven
Народився 5 травня 1912(1912-05-05)
Ла-Пас, Болівія
Помер 13 червня 2008(2008-06-13) (96 років)
Буенос-Айрес, Аргентина
Громадянство
(підданство)
Flag of Germany.svg Німеччина
Flag of Bolivia.svg Болівія
Діяльність журналіст, автор, перекладач, письменник
Знання мов німецька і іспанська
Учасник Друга світова війна
Членство СА
Військове звання Лейтенант
Партія Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини
Нагороди
Золотий Іспанський Хрест з мечами
Залізний хрест 1-го класу Залізний хрест 2-го класу
Медаль «За зимову кампанію на Сході 1941/42»
Нагрудний знак «За танкову атаку»

БіографіяРедагувати

Виходець із знатного роду з сильною військовою традицією. Племінник генералів Бурггарда фон Офена, Георга фон Офена і Ернста фон Офена.

1 травня 1931 року вступив у НСДАП і СА. Після невдалих спроб прославитися в якості поета і автора коротких оповідань Офен став журналістом берлінського видання Шерля. 1 травня 1932 року вийшов із НСДАП і СА. В 1936 році закінчив Імперську школу друку. В 1936/39 роках брав участь у громадянській війні в Іспанії в якості військового кореспондента свого видання і члена легіону Кондор. В складі пропагандистської роти брав участь у Польській кампанії. За деякими даними, Офен брав участь у масових вбивствах.[1] В якості воєнного кореспондента брав участь у німецько-радянській війні.

В травні 1943 року призначений ад'ютантом імперського міністра пропаганди і народної освіти Йозефа Геббельса. 20 липня 1944 року Офен від імені Геббельса зв'язався з Гітлером, щоб перевірити, чи фюрер загинув внаслідок замаху. Через Офена Гітлер наказав Геббельсу і Отто-Ернсту Ремеру заарештувати учасників змови. 22 квітня 1945 року Геббельс перебрався у фюрербункер і наказав Офену вирушити в ОКГ у Редсбург. Звідти Офен разом із Ебергардом Таубертом вирушив у Гамбург.

Після війни Офен під вигаданим ім'ям працював перекладачем і стенографістом у британській військовій адміністрації. В 1951 році переїхав у Аргентину, де працював іноземним кореспондентом німецьких журналів Der Spiegel і Frankfurter Allgemeine Zeitung, також писав для німецькомовної аргентинської газети Freie Presse. Згідно випуску Der Spiegel від червня 2013 року, з 1950 року Офен був інформатором Організації Гелена, а потім з моменту заснування і до 1966 року — інформатором БНД.[2]

Окрім журналістської діяльності, Офен працював як письменник і перекладач. Його твори в основному містять спогади про націонал-соціалістичний період і друкувались ультраправими німецькими виданнями. В 1990 році, на прохання британського історика Лоренса Реєса, Офен описав одним словом своє життя у нацистській державі — «райське». На Офена неодноразово подавались скарги і судові позови за звинуваченням у виправданні нацизму і викривленні історичних фактів. Як перекладач, Офен переклав на німецьку мову твори Жака де Мах'є і Девіда Хоггана, а також мемуари Леона Дегреля.

Офен підтримував тісні контакти з неонацистами у ФРН ті інших країнах. Його участь у неонацистському русі в основному зводилась до виступів перед відповідною аудиторією — наприклад, промова на святкуванні сонцестояння в Кузелі в 1979 році.

НагородиРедагувати

БібліографіяРедагувати

  • Schluss mit Polen, 1939.
  • Panzer am Balkan. Erlebnisbuch der Panzergruppe von Kleist, 1941.
  • Mit Goebbels bis zum Ende, 1949. (auch als Finale Furioso. Mit Goebbels bis zum Ende, 1974; und als Dr. G. Meister der Propaganda)
  • Argentinien. Stern Südamerikas, 1957.
  • 100 Jahre Deutscher Krankenverein, 1857–1957. Ein Jahrhundert deutsch-argentinischer Gemeinschaft im Spiegel des Wachsens und Werdens ihrer grössten und bedeutendsten Vereinigung. Buenos Aires: Imprenta Mercur, 1957.
  • 150 Jahre Argentinien. 1810–1960, 1960.
  • Argentinien, Paraguay, Uruguay. Land am Silberstrom, die La-Plata-Länder, 1969.
  • Hitler und der Spanische Bürgerkrieg. Mission und Schicksal der Legion Condor, 1978.
  • Wer war Goebbels? Biographie aus der Nähe, 1987.
  • Mit ruhig festem Schritt. Aus der Geschichte der SA, 1998.
  • Ein „Nazi“ in Argentinien, 1999.
  • Wilhelm Canaris. Der Admiral und seine Mitverantwortung am Verlauf des Krieges, Deutsche Verlags-Gesellschaft, Preußisch Oldendorf 2001, ISBN 3-920722-66-3.

ЛітератураРедагувати

  • Peter-Ferdinand Koch: Enttarnt. Doppelagenten: Namen, Fakten, Beweise. Ecowin-Verlag, Salzburg 2011, S. 224–225.
  • Laurence Rees: Auschwitz - Geschichte eines Verbrechens. List Taschenbuch, Berlin 2005, S. 8.
  • Kurt Hirsch/ Hans Sarkowicz: Schönhuber. Der Politiker und seine Kreise. 1989, S. 88.
  • Pressedienst Demokratische Initiative: Bericht über neonazistische Aktivitäten. München 1980, S. 69.

ПриміткиРедагувати

  1. Vergangenheits-Vergewaltigung - Hitler auf dem Dach. www.freitag.de (de). Процитовано 2019-12-23. 
  2. : BND gibt Journalisten als Informanten preis. Spiegel Online. 2013-06-02. Процитовано 2019-12-23.