Вільфред фон Офен
Вільфред фон Офен (нім. Wilfred von Oven; 4 травня або 5 травня 1912, Ла-Пас, Болівія — 13 червня 2008, Буенос-Айрес, Аргентина) — німецький журналіст, військовий кореспондент, лейтенант вермахту. Ад'ютант Йозефа Геббельса.
| Вільфред фон Офен | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| нім. Wilfred von Oven | |||||
| Народився | 5 травня 1912 Ла-Пас, Болівія | ||||
| Помер | 13 червня 2008 (96 років) Буенос-Айрес, Аргентина | ||||
| Країна |  Німеччина.svg){kind=small} Болівія | ||||
| Діяльність | журналіст, перекладач, письменник | ||||
| Знання мов | німецька і іспанська | ||||
| Учасник | Друга світова війна | ||||
| Членство | СА | ||||
| Військове звання | Лейтенант | ||||
| Партія | Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини | ||||
| Нагороди |
 | ||||
Біографія
ред.Виходець із знатного роду з сильною військовою традицією. Племінник генералів Бурггарда фон Офена, Георга фон Офена і Ернста фон Офена.
1 травня 1931 року вступив у НСДАП і СА. Після невдалих спроб прославитися як поет і автор коротких оповідань Офен став журналістом берлінського видання Шерля. 1 травня 1932 року вийшов із НСДАП і СА. В 1936 році закінчив Імперську школу друку. В 1936/39 роках брав участь у громадянській війні в Іспанії військовим кореспондентом свого видання і члена легіону Кондор. В складі пропагандистської роти брав участь у Польській кампанії. За деякими даними, Офен брав участь у масових вбивствах.[1] Як воєнний кореспондент брав участь у німецько-радянській війні.
В травні 1943 року призначений ад'ютантом імперського міністра пропаганди і народної освіти Йозефа Геббельса. 20 липня 1944 року Офен від імені Геббельса зв'язався з Гітлером, щоб перевірити, чи фюрер загинув внаслідок замаху. Через Офена Гітлер наказав Геббельсу і Отто-Ернсту Ремеру заарештувати учасників змови. 22 квітня 1945 року Геббельс перебрався у фюрербункер і наказав Офену вирушити в ОКГ у Редсбург. Звідти Офен разом із Ебергардом Таубертом вирушив у Гамбург.
Після війни Офен під вигаданим ім'ям працював перекладачем і стенографістом у британській військовій адміністрації. В 1951 році переїхав у Аргентину, де працював іноземним кореспондентом німецьких журналів Der Spiegel і Frankfurter Allgemeine Zeitung, також писав для німецькомовної аргентинської газети Freie Presse. Згідно випуску Der Spiegel від червня 2013 року, з 1950 року Офен був інформатором Організації Гелена, а потім з моменту заснування і до 1966 року — інформатором БНД.[2]
Окрім журналістської діяльності, Офен працював як письменник і перекладач. Його твори в основному містять спогади про націонал-соціалістичний період і друкувались ультраправими німецькими виданнями. В 1990 році, на прохання британського історика Лоренса Реєса, Офен описав одним словом своє життя у нацистській державі — «райське». На Офена неодноразово подавались скарги і судові позови за звинуваченням у виправданні нацизму і викривленні історичних фактів. Як перекладач, Офен переклав на німецьку мову твори Жака де Мах'є і Девіда Хоггана, а також мемуари Леона Дегреля.
Офен підтримував тісні контакти з неонацистами у ФРН ті інших країнах. Його участь у неонацистському русі в основному зводилась до виступів перед відповідною аудиторією — наприклад, промова на святкуванні сонцестояння в Кузелі в 1979 році.
Дві книжки фон Офена (біографії Геббельса і Канаріса) були перекладені російською мовою і опубліковані в мережі Інтернет ("Кем был Геббельс? Биография с близкого расстояния"; "Вильгельм Канарис. Адмирал и его ответственность за ход войны").
Нагороди
ред.- Іспанський хрест в золоті з мечами — нагороджений особисто Адольфом Гітлером.
- Залізний хрест 2-го і 1-го класу
- Нагрудний знак «За танкову атаку» в сріблі
- Медаль «За зимову кампанію на Сході 1941/42»
- Премія Ульріха фон Гуттена (1997)
Бібліографія
ред.- Schluss mit Polen, 1939.
- Panzer am Balkan. Erlebnisbuch der Panzergruppe von Kleist, 1941.
- Mit Goebbels bis zum Ende, 1949. (auch als Finale Furioso. Mit Goebbels bis zum Ende, 1974; und als Dr. G. Meister der Propaganda)
- Argentinien. Stern Südamerikas, 1957.
- 100 Jahre Deutscher Krankenverein, 1857–1957. Ein Jahrhundert deutsch-argentinischer Gemeinschaft im Spiegel des Wachsens und Werdens ihrer grössten und bedeutendsten Vereinigung. Buenos Aires: Imprenta Mercur, 1957.
- 150 Jahre Argentinien. 1810–1960, 1960.
- Argentinien, Paraguay, Uruguay. Land am Silberstrom, die La-Plata-Länder, 1969.
- Hitler und der Spanische Bürgerkrieg. Mission und Schicksal der Legion Condor, 1978.
- Wer war Goebbels? Biographie aus der Nähe, 1987.
- Mit ruhig festem Schritt. Aus der Geschichte der SA, 1998.
- Ein „Nazi“ in Argentinien, 1999.
- Wilhelm Canaris. Der Admiral und seine Mitverantwortung am Verlauf des Krieges, Deutsche Verlags-Gesellschaft, Preußisch Oldendorf 2001, ISBN 3-920722-66-3.
Література
ред.- Peter-Ferdinand Koch: Enttarnt. Doppelagenten: Namen, Fakten, Beweise. Ecowin-Verlag, Salzburg 2011, S. 224–225.
- Laurence Rees: Auschwitz - Geschichte eines Verbrechens. List Taschenbuch, Berlin 2005, S. 8.
- Kurt Hirsch/ Hans Sarkowicz: Schönhuber. Der Politiker und seine Kreise. 1989, S. 88.
- Pressedienst Demokratische Initiative: Bericht über neonazistische Aktivitäten. München 1980, S. 69.
Примітки
ред.- ↑ Vergangenheits-Vergewaltigung - Hitler auf dem Dach. www.freitag.de (нім.). Архів оригіналу за 26 березня 2015. Процитовано 23 грудня 2019.
- ↑ : BND gibt Journalisten als Informanten preis. Spiegel Online. 2 червня 2013. Архів оригіналу за 19 вересня 2020. Процитовано 23 грудня 2019.