Вікіпедія

Софіївська вулиця (Кременчук)

вулиця у Кременчуці
(Перенаправлено з Вулиця Чапаєва (Кременчук))
У Вікіпедії є статті про інші вулиці з такою назвою: Вулиця Софіївська.

Вулиця Софіївська — одна з вулиць Кременчука. Протяжність близько 1700 метрів. Розташована у центральній частині міста. Починається з вул. Перемоги та прямує на північний захід. На початку вулиці переважно приватні одноповерхові будинки, після перетину з вул. Небесної Сотні — багатоповерхові. Двічі розривається поперечними вулицями: Небесної сотні і Богаєвського. До 2016 року носила ім'я Чапаєва.

Вулиця Софіївська
Кременчук
Вулиця Софіївська після перетину з вул. Шевченка в сторону вул. Левка Лук'яненка (ліворуч паркан ЗОШ № 19)
Вулиця Софіївська після перетину з вул. Шевченка в сторону вул. Левка Лук'яненка (ліворуч паркан ЗОШ № 19)
Вулиця Софіївська після перетину з вул. Шевченка в сторону вул. Левка Лук'яненка (ліворуч паркан ЗОШ № 19)
Місцевість Центр
Район Автозаводський, Крюківський
Колишні назви
Велика Міщанська, Міщанська, Суворівська, Чапаєва
Загальні відомості
Протяжність 1,7 км
Номери телефонів (код міста 0536 для шестизначних номерів та 05366 — для п'ятизначних)
2-0X-XX, 2-1X-XX, 2-2X-XX, 2-3X-XX, 2-4X-XX, 3-1X-XX, 3-5X-XX, 3-9X-XX, 74-XX-XX
Транспорт
Рух двобічний
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Архітектурні пам'ятки Будинок Шапошникова, маєток фабриканта Рабиновича; обидва місцевого значення [1] [2]
Навчальні заклади Міський центр позашкільної освіти [3]
Підприємства Комунальне підприємство «Теплоенерго»[4], страхова компанія «Інкомрезерв»[5]
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMap r4058075
На карті
На карті населеного пункту
Мапа
Мапа
CMNS: Софіївська вулиця у Вікісховищі

Проходить крізь такі вулиці (від початку до кінця):

Історія ред.

Період Російської імперії ред.

На початку XIX століття Кременчук був великим промисловим і військовим центром. Активно розвивалися промисловість, освіта та медицина, а також релігійне життя міста, що знайшло відображення в історії вулиці. Спочатку вулиця називалася Великою Міщанською. У 1803 році між Великою Міщанською та вулицями Приютська (Горького), Весела (вулиця 1905 року) і Олексіївська (Шевченко) була облаштована Навчальна площа для проведення військових навчань і парадів[6]. На розі з Бульварною вулицею (Богаєвського) розташовувалися дерев'яні одноповерхові казарми, які також називалися «бульварними»[7].

У місті існувала також Мала Міщанська вулиця. Після завершення будівництва Олександрівського реального училища у 1878 році Мала Міщанська вулиця була перейменована в Училищну[8] (нині — Коцюбинського). Таким чином, у місті залишилася лише одна Міщанська вулиця.

 
Будинок генерала Гутовського

Нарпикінці XIX століття почалася активна забудова вулиці. На розі Київської (нині Перемоги) та Міщанською генерал Гутовський побудував собі особняк. На початку XX століття пані Гутовська здавала у ньому квартири[9]. У 1887 році у кварталі між вулицями Кривогрязна (Троїцька), Міщанська, Приютська (Горького) і Бульварна (Богаєвського) «Товариство Ф. Сандомирський і Н. Рабинович» побудувало тютюново — махоркову фабрику. На вулиці також розміщувався мильний завод[10].

У тому ж році на перетині з Городовою вулицею (нині ця частина вулиці називається вулицею 29 вересня) у найманій будівлі відкрилася лікарня Кременчуцького суспільства лікарів[11]. У цей же період на перехресті вулиць також відкрилася народна аудиторія[12], де розмістилася бібліотека, а також проходили спектаклі, концерти та виставки[13].

У 1899 році вулицю у двох місцях перетнула третя лінія Кременчуцького електричного трамваю. Трамваї йшли від Соборної площі (нині — Перемоги) по Київській вулиці (нині — також Перемоги), перетинаючи Міщанську. Пройшовши по Веселій вулиці (нині — 1905 року), вагони поверталися по Херсонській (нині — Лейтенанта Покладова), знову перетинаючи Міщанську[14].

 
Будинок фабриканта Рабиновича

У 1906 році «Товариство Ф. Сандомирський і Н. Рабинович» розпалося і Нохім Іцкович Рабинович заснував на його місці власне тютюнове підприємство «Самокат» («Самокатъ»). Центром підприємства був будинок його власника[15]. Рабинович був також старостою юудейського молитовного будинку «Бейс-Яків», що розташовувався у будинку його компаньйона Фріделя Сандомирського на тій же вулиці (будинок називався також «синагогою Рабиновича»)[16]. У 1910 році на вулиці Пушкінській (колишня Городова, нині — 29 вересня) на розі з Міщанською відкрився католицький костел[17].

 
Вид на казарми Брянського полку з боку Софіївської вулиці

Після повернення у місто 35-о піхотного Брянського полку після закінчення російсько-японської війни було прийнято рішення про перебудову для його потреб бульварних казарм. Полк квартирувався у Кременчуці і був пов'язаний з історією вулиці і раніше: у будинках на Міщанській проживали військові чини, а також розміщувалася похідна церква полку, освячена на честь Преображення Господнього[10]. Протягом 1910-1911 років на місці дерев'яних будівель велося спорудження нового ансамблю з двох кам'яних казарм. У 1913 році планувалося зведення дзвіниці над полковою церквою, що не було здійснено через початок Першої світової війни[7].

У 1913 році Міщанська вулиця була перейменована на Суворовську[18], на честь Олександра Суворова. Полководець у 1786 році був призначений командувачем Кременчуцьким гарнізоном, і після поранення у Кінбургській битві лікувався в Кременчуцькому госпіталі[19].

Радянський довоєнний період ред.

Після визвольних змагань і приходу радянськї влади Суворовська вулиця була перейменована на честь Чапаєва. У 1920 році на місці Навчальної площі був розбитий сквер[6].

У колишньому будинку Гутовського у 1925 році відкрився нічний санаторій для дорослих хворих закритою формою туберкульоза[9]. У тому ж році в іншому колишньому особняку на перетині з вулицею Херсонською (нині — Лейтенанта Покладова) відкрився венерологічний диспансер[20]. У колишній будівлі лікарні відкрилася робоча поліклініка, у будівлі костьолу — будинок санітарної культури[17].

Наприкінці 1930-х років у центрі скверу на колишній Навчальній площі була побудована школа. Колишню будівлю синагоги було передано під клуб піонерів і школярів. У будівлі костелу відкрився виставковий простір[17].

З 1933 року у будинку номер 12 проживав Ємельяненко Костянтин Вікторович, майбутній учасник підпільного руху у період німецької окупації міста, який вступив після звільнення ув ряди Червоної армії і загинув у бою[21].

Період німецької окупації ред.

У період німецької окупації 1941-1943 років будівлю школи займав військовий госпіталь, у сквері ховали німецьких солдатів. Під час відступу німці зруйнували школу[6]. Колишній будинок Гутовського, у якому розміщувався санаторій, обгорів. Диспансер був зруйнований[20], народна аудиторія також постраждала та не підлягала відновленню[13].

Повоєнний радянський період ред.

 
Будинок фабриканта Рабиновича

Після війни особняк Гутовського був відновлений під житло і згодом включений до переліку пам'яток архітектури міста. Пам'ятниками архітектури також стали будинок Рабиновича і колишній католицький костел. У будівлі костелу розмістився кінотеатр, потім — дитяча спортивна школа[17]. Було відновлено під житло одну з частково збережених будівель тютюнової фабрики (нині — будинок № 71). Були також відновлені колишні казарми Брянського полку[7], пізніше включені до списку пам'яток архітектури[22].

Велика частина колишньої Навчальної площі була облаштована під новий Сквер махорочників (роботи з озеленення були проведені навесні 1949 року). У 1960-1962 роках на території скверу була побудована нова школа[6]. У післявоєнний період на вулиці були також побудовані численні будинки та дитячий садок. На місці народної аудиторії була побудована швейна фабрика[13]. Будинок під номером 38/19, побудований у 1950 році, пізніше був включений до переліку пам'яток архітектури[22].

Період Незалежності ред.

У 1990-ті роки закритий та розграбований більшовиками католицький костел був переданий православній церкві[17]. У 2016 році у рамках декомунізації вулиця була перейменована на Софіївську[23] (у дореволюційний період Софіївською називалася сучасна вулиця 8 Березня[24]).

Будівлі та об'єкти ред.

 
Житловий будинок, № 38/19
  • Будинок № 1 — Будинок генерала Гутовського (архітектурна пам'ятка місцевого значення)[1][2].
  • Будинок № 2/46 — житловий будинок кінця XIX століття.
  • Будинок № 19/11 — Швейна фабрика з пам'ятною дошкою, присвяченій подіям 1905 року у стінах народної аудиторії.
  • Будинок № 34/16 — Собор Святого Миколая (колишній католицький костел), пам'ятник архітектури.
  • Будинок № 37 — житловий будинок кінця XIX століття.
  • Будинок № 38/19 — житловий будинок 1950-о року побудови, пам'ятник архітектури.
  • Будинок № 68 — Комунальне підприємство «Теплоенерго»[4].
  • Будинок № 69/58 — загальноосвітня школа №19.
  • Будинок № 69-А — Міський центр позашкільної освіти (колишня станція юних техніків)[3].
  • Будинок № 71 — житловий будинок кінця XIX століття, одне з відновлених після війни будівель тютюнової фабрики[25].
  • Будинок № 73 — Маєток фабриканта Рабиновича (пам'ятка архітектури)[1][2].
  • Будинок № 75 — Страхова компанія «Інкомрезерв»[5].
  • Будинок № 82 — Дитячий садок №34.
  • Казарми 35-го Брянського полку, пам'ятка архітектури, нині не мають адреси по вулиці Софіївській.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в Список пам'яток архітектури місцевого значення м.Кременчук Полтавська область. Архів оригіналу за 22 грудня 2012. Процитовано 21 травня 2011.
  2. ↑ а б в Пам'ятки архітектури місцевого значення. Полтавська область. Архів оригіналу за 24 серпня 2011. Процитовано 21 травня 2011.
  3. ↑ а б Кременчуцький міський центр позашкільної освіти
  4. ↑ а б Перелік суб'єктів природних монополій Полтавської області
  5. ↑ а б Банківські та фінансово-кредитні послуги. Архів оригіналу за 13 квітня 2008. Процитовано 21 травня 2011.
  6. ↑ а б в г Музыченко Н.В., Соколова И.М. Сквер на Учебной площади в Кременчуге (рос.). Окраины Кременчуга. Процитовано 11 вересня 2017.
  7. ↑ а б в Лушакова А.М. Військові казарми у забудові Кременчука другоï половини XIX—початку XX століття : [укр.] // Вісник КрНУ імені Михайла Остроградського.
  8. ↑ Лушакова А.М., Євселевський Л. І. Александровское реальное училище в Кременчуге. okrain.net.ua (рос.). Процитовано 9 жовтня 2017.
  9. ↑ а б Особняк генерала Гутовського в Кременчуге (рос.). Окраины Кременчуга. Процитовано 11 вересня 2017.
  10. ↑ а б Адрес-календарь и Справочная книжка Полтавской губернии на 1901 год (рос.). www.histpol.pl.ua. Архів оригіналу за 11 вересня 2017. Процитовано 11 вересня 2017.
  11. ↑ Лушакова А.М., Євселевський Л. І. Общество врачей в Кременчуге (рос.). Окраины Кременчуга. Процитовано 11 вересня 2017.
  12. ↑ Кобзар В.В. Культурне життя провінційного міста Кременчук (кінець 19 – початок 20 ст.) (укр.). okrain.net.ua. Процитовано 10 жовтня 2017.
  13. ↑ а б в Лушакова А.М. История Пушкинской народной аудитории в Кременчуге (рос.). okrain.net.ua. Процитовано 9 жовтня 2017.
  14. ↑ Тархов С.А., Козлов К.П., Оландер А. Энциклопедический путеводитель «Электротранспорт Украины». — Киев : Варто, 2011.
  15. ↑ Особняк Н.Рабиновича в Кременчуге (рос.). Окраины Кременчуга. Процитовано 11 вересня 2017.
  16. ↑ Религиозная жизнь еврейской общины Кременчуга. Сайт города Кременчуга (рос.). Процитовано 9 жовтня 2017.
  17. ↑ а б в г д Лушакова А.М., Євселевський Л. І. Костел в Кременчуге (рос.). Окраины Кременчуга. Процитовано 12 вересня 2017.
  18. ↑ Хронологическая история города Кременчуг (рос.). Окраины Кременчуга. Процитовано 11 вересня 2017.
  19. ↑ История Кременчуга. Туризм и отдых в Украине (рос.). Архів оригіналу за 22 жовтня 2017. Процитовано 9 жовтня 2017.
  20. ↑ а б Федько И.С. Кожно-венерологическая служба в Кременчуге (рос.). Окраины Кременчуга. Процитовано 11 вересня 2017.
  21. ↑ Емельяненко Константин Викторович (рос.). Окраины Кременчуга. Процитовано 11 вересня 2017.
  22. ↑ а б Пам'ятки м. Кременчук. Доступ до правди (укр.). Процитовано 9 жовтня 2017.
  23. ↑ Новые названия улиц в Кременчуге. После декоммунизации. Все новости Кременчуга на сайте ТелеграфЪ (рос.). Процитовано 11 вересня 2017.
  24. ↑ Улицы и площади в Кременчуге в 1901 году (рос.). Окраины Кременчуга. Процитовано 12 вересня 2017.
  25. ↑ Старый Дом №71 по улице Софиевской в Кременчуге (рос.). Окраины Кременчуга. Процитовано 11 вересня 2017.

Джерела ред.

  • Лушакова А. М., Євселевський Л. І. Вулицями старого Кременчука / А. М. Лушакова, Л. І. Євселевський. — Видання друге, перероблене і доповнене. — Кременчук: Вид–во «Кременчук», 2001. — 224 с. (рос. мовою).
  • Лушакова А. М. «Військові казарми у забудові Кременчука другоï половини XIX—початку XX століття» (2011)
  • Музиченко Н. В., Соколова І.М. «Смарагдові шати Кременчука: історія міста в парках і скверах»  (2016)


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Софіївська_вулиця_(Кременчук)&oldid=41442999