Відкрити головне меню

Євселевський Лев Ісаакович (нар.2 січня 1928, Кременчукпом.листопад 2011, Сан-Франциско) — історик, краєзнавець, професор, доктор історичних наук, педагог і громадський діяч, автор книг з історії міста Кременчука. Його наукова спадщина становить понад 400 праць.

Євселевський Лев Ісаакович
Євселевський Лев Ісаакович.png
Народився 2 січня 1928(1928-01-02)
Кременчук
Україна
Помер 28 листопада 2011(2011-11-28) (83 роки)
Сан-Франциско
США
Громадянство Україна Україна
Сфера інтересів краєзнавство, історія
Заклад Кременчуцький національний університет
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор історичних наук

БіографіяРедагувати

 
Будівля колишньої школи № 9, у якій навчався Євселевський. Зараз штабні будинки Кременчуцького льотного коледжу

Народився Лев Ісаакович у Кременчуці 2 січня 1928 року в сім'ї службовця. До червня 1941 року навчався в СШ № 9. У воєнні роки, ставши напівсиротою працював в Узбекистані у колгоспі, потім на заводі. Повернувся з евакуації у Кременчук. Закінчив вечірню школу, Полтавський педінститут (1955)[1]. Працював на комсомольській і партійній роботі в Кременчуцькому районі.

У 1954 році почав працювати викладачем історії у медичному училищі. Там захопився краєзнавством. Досліджував історію антифашистського підпілля на Кременчуччині. У 1965 році вийшов його перший краєзнавчий нарис про Кременчук. А вже 1966 року — публіцістичний нарис «Чуєш, Дніпре!» про антифашистське підпілля у співавторстві з П. М. Пустовітом та Г. С. Барвінком. За цю книгу її авторам була присуджена обласна комсомольська премія імені Петра Артеменка.

Особливу роль зіграв Євселевський у відродженні Кременчуцького краєзнавчого музею. Це він підняв питання про музей перед міською владою, був активним членом оргкомітету з його створення. У музеї зберігаються свідоцтва Євселевського — члена оргкомітету, копії листів до Міністерства культури, центральні музеї країни з проханням надати йому допомогу у вирішенні питань, пов'язаних з підготовкою до відкриття музею.

1970 року йому була присвоєна науковий ступінь кандидата історичних наук. Тема дисертації — «Революційна боротьба трудящих Кременчука (кінець XIX — початок ХХ століття)». У цьому ж році Лев Ісаакович перейшов працювати в Кременчуцьку філію Харківського політехнічного інституту (зараз Кременчуцький національний університет). За ініціативи Євселевского або при його безпосередній участі були підготовлені монографії з історії вагонобудівного заводу, заводу дорожніх машин, нафтопереробного та автомобільного заводів.

Темою його докторської дисертації, яку він захистив 1989 року, була «Історія фабрик і заводів Україні. Історіографія проблеми». Цій проблемі він присвятив близько 50 книг та довідкових матеріалів з краєзнавства. У листопаді 1991 року Євселевскому присвоєно звання професора. 1995 року було видано його історичний нарис «Кременчуччина з давніх часів до XIX століття». Лев Ісаакович тісно співпрацював з краєзнавчим музеєм. Він брав участь у написанні концепції майбутньої експозиції, ділився матеріалами з власної колекції періоду Радянсько-німецької війни, голодомору, репресій.

Одним з перших серед учених України Лев Євселевський звернувся до аналізу причин і наслідків масових репресій в епоху тоталітаризму. У 1989 році Євселевський ініціював створення місцевого відділення Всеукраїнського історико-просвітницького товариства «Меморіал». Плідною була праця Євселевського у підготовці таких збірок біографічних нарисів, як «Реабілітовані історією», «Репресоване краєзнавство», «Долі людські», серії брошур «Історія Кременчуччини у біографічних нарисах» та ін. За вагомий особистий внесок у розвиток краєзнавства Леву Ісааковичу Євселевському присвоєно звання «Заслужений працівник культури України».

Першим Лев Євселевський опублікував також інші праці з історії міста, які не збігалися з радянською ідеологією в історичній науці — про мера Кременчука, який у період окупації рятував євреїв від розстрілів, а також свідчення про діяльність в Кременчуці українського націоналістичного підпілля — ОУН.[2]

У 1996 році Лев Євселевський переїхав жити до США, в місто Сан-Франціско, де жили його рідні. Проте він продовжував підтримувати тісні зв'язки з науковцями Кременчука, надсилав свої статті на науково-практичні конференції з краєзнавства, що проходили у місті, публікувався у місцевих газетах, продовжував вивчати історію міста. До останніх днів допомагав Кременчуцькому краэзнавчому музею, ділився своїм баченням ролі музею у навчанні.

Лев Ісаакович Євселевьский помер у листопаді 2011 року.[3]

Наукові праціРедагувати

Автор більше 400 праць. Писав статті на науково-практичні конференції з краєзнавства, публікувався в місцевих газетах.

  • «Кременчук. Краєзнавчий нарис»
  • «Кременчук. Путівник»
  • «Вулицями старого Кременчука»
  • «Шлюпки пливуть по Пслу»
  • «Нескорені»
  • «На рубежах вогненних рокі»
  • «Кременчуччіна з давніх часів до XIX століття», 1995 рік
  • публіцистичних нарис «Чуєш, Дніпро!» у співавторстві з П. Н. Пустовіт і Г. С. Барвінком
  • Був одним з авторів нарису про Кременчук у «Історії міст і сіл України»
  • 1970 — кандидатьсяка дисертація дисертації: «Революційна боротьба трудящих Кременчука (кінець XIX — початок ХХ століття)»
  • 1989 — докторська дисртеція «Історія фабрик і заводів Україні. Історіографія проблеми»
  • Збірка біографічних нарисів «Реабілітовані історією»
  • Збірка біографічних нарисів «Репресоване краєзнавство»
  • Збірка біографічних нарисів «Долі людські»
  • серії брошур «Історія Кременчуччіни в біографічних нарисах»

НагородиРедагувати

  • Обласна комсомольська премія імені П. Артеменко за публіцистичних нарис «Чуєш, Дніпро!» про антинімецьке підпілля у співавторстві з П. Н. Пустовіт і Г. С. Барвінком.
  • За вагомий особистий внесок у розвиток краєзнавства Леву Ісааковичу Євселевскому присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури України».

Пам'ятьРедагувати

У Кременчуці на будинку, де жив Лев Євселевський за адресою пров. Дмитра Тьомкіна 1, планують встановити меморіальну дошку.[4]

Примітки та джерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати