Войток Григорій Андрійович

Премія імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» Григорій Андрійович Войток (народився 19 січня 1952 в селі Осовець Бобровицького району Чернігівської області) — український журналіст і письменник.

Войток Григорій Андрійович
Voytok Fas.jpg
Народився 19 січня 1952(1952-01-19) (68 років)
Осовець (Бобровицький район), Бобровицький район, Чернігівська область, Українська РСР, СРСР
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність письменник, журналіст
Alma mater Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка
Членство Спілка журналістів СРСР і Національна спілка журналістів України

ОсвітаРедагувати

В 1967 році закінчив Осовецьку восьмирічку, а в 1969 — Озерянську середню школу.

Без відриву від роботи одержав диплом журналіста в Київському державному університеті імені Т. Г. Шевченка і диплом юриста з відзнакою Бобровицького радгоспу-технікуму.

Трудова діяльність і творчістьРедагувати

Працював у місцевому колгоспі і кількох підприємствах райцентру.

Був робсількором районної газети «Жовтнева зоря». В 1983 році прийнятий на постійну роботу — кореспондентом цієї газети. Через два місяці очолив сільськогосподарський відділ редакції, потім був призначений заступником редактора.

Публікувався в обласних газетах, а також республіканських — «Радянська Україна» і «Молодь України».

В 1998 році заснував і очолив ТОВ "Телерадіокомпанія «Обрій» у м. Бобровиця Чернігівської області. В березні 1999 року вперше вийшли в ефір.

У 2012 опублікував книжку «Тернистий шлях благолодної справи» — про Майнівський (потім Бобровицький) зооветеринарний технікум[1].

В 2016 роман Григорія Войтка «Безбатченки» вийшов друком у чернігівському видавництві «ПАТ «ПВК «Десна».[2][3]. Презентація роману відбулася 9 квітня 2016 в Києві[4][5].

У 2018 році Журі Міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» нагородило цією престижною відзнакою заступника генерального директора ТОВ «Земля і воля» Григорія Андрійовича Войтка – за плідну багаторічну діяльність в галузі літератури і публіцистики.

У 2019 році побачило світ нове видання - "Безбатченки. Книга II". У дилогії досліджується подальша доля безбатченків післявоєнної доби і «байстрюків від влади», котрі уособлюють собою справді національну наволоч – бездушну в своєму маніакальному прагненні наживи, цинічну та продажну; заздрісно-малоосвічених людців, лихих казнокрадів, доморощених «яничарів».

Громадська діяльністьРедагувати

Обирався на громадських засадах головою райкому профспілки працівників культури, куди входила профспілкова організація редакції газети.

В 1986 році був прийнятий у Спілку журналістів СРСР. Нині — член Національної спілки журналістів України.

ВідзнакиРедагувати

За журналістську роботу нагороджений срібною і бронзовою медалями ВДНГ СРСР, почесними знаками ВДНГ УРСР, Золотою медаллю української журналістики.

Лауреат ХІ Міжнародного фестивалю журналістів «Золотий передзвін Придесення» в номінації «Найкращий керівник електронних ЗМІ» (2011)[6]

Лауреат Міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» (2018).

ПриміткиРедагувати

Григорій Войток: «В Україні граблі закінчилися, якщо не схаменемось – наступатимемо на міни!»

Олег Гончаренко. Справжня сага життя українського народу.

Тетяна  Сидоренко. Українські реалії в романі «Безбатченки» Григорія Войтка