Відкрити головне меню

Внутрішньопластове горіння (рос. внутрипластовое горение; англ. interbedding combustion; нім. in situ Verbrennung f, Flözbrand m) — спосіб розробки нафтових родовищ, який ґрунтується на екзотермічних окислювальних реакціях вуглеводнів, головним чином пластової нафти із закачуваним у пласт окиснювачем (звичайно киснем повітря); часто в зону генерації тепла подаються також вуглеводневий газ і вода (зволожене горіння на відміну від першого — сухого).

Механізм внутрішньопластового горінняРедагувати

Суть внутрішньопластового горіння — створення зони екзотермічних реакцій, яка переміщується по пласту і дає змогу в процесі спалювання частини пластової нафти полегшити і збільшити видалення решти її частини. Зміна технологічних характеристик нафти сприяє її витісненню з пласта. В.г. починається з ініціювання горіння поблизу вибою свердловини-запалювальниці шляхом закачування в неї повітря, рідше іншого газу (сухе В.г.). Займання пластової нафти відбувається спонтанно або в результаті додаткового розігрівання привибійної зони свердловини з допомогою вибійного електронагрівача, газової горілки, запалювальних хімічних сумішей і ін. Підтримування процесу горіння і переміщення зони (фронту) горіння по пласту забезпечується безперервним закачуванням повітря. Фронт горіння і потік закачуваного повітря можуть рухатися в одному напрямку — від нагнітальної свердловини-запалювальниці до видобувної (пря-мо-течійне В.г.) або назустріч одна одній (протитечійне внутрішньопластове горіння). Останній метод практично не застосовується. При прямотечійному внутрішньопластовому горінні джерелом горіння служить головним чином «нафтовий кокс» (теплотворна здатність 29-42 МДж/кг, температура горіння 350—370°С і вище). Утворюється з найбільш важких фракцій нафти, які відділяються під час її нагрівання перед фронтом горіння; легкі фракції випаровуються і витісняються. Швидкість переміщення фронту горіння визначається концентрацією коксу (зростає із збільшенням густини і в'язкості нафти) і темпами закачування повітря. При недостатньому вмісті коксу в пласт разом з повітрям закачують вуглеводневе газоподібне паливо (наприклад, метан). Ефективність сухого В.г. відносно невисока. В зону перед фронтом горіння через низьку теплоємність повітря переноситься менше 20 % генерованого тепла. Для покращення процесу передавання тепла одночасно (почергово) з повітрям у свердловину закачується вода. Остання, випаровуючись у випаленій зоні, попадає в ділянку перед фронтом горіння і утворює там зони насиченої пари і сконденсованої гарячої води. При збільшенні об'ємів закачуваної води процес горіння припиняється. Однак кисень закачуваного повітря в зоні насиченої пари вступає з нафтою в екзотермічні реакції (В.г. з частковим гасінням, або надвологе В.г.). При цьому швидкість руху зони генерації тепла (температура головним чином 200—300°С) визначається в основному темпами закачування води і значно вище швидкості руху фронту горіння при сухому і вологому В.г.

Вигорілий об'єм пластаРедагувати

ВИГОРІЛИЙ ОБ’ЄМ ПЛАСТА, (рос.выгоревший объем пласта; англ. volume of burned out part of reservoir; нім. gebranntes Schichtenvolumen n) – частина об’єму нафтонасиченого пласта, через яку пройшов фронт горіння під час реалізації процесу внутрішньопластового горіння.

Технологічний ефектРедагувати

Процеси внутрішньопластового пароутворення при вологому і надвологому В.г. сприяють інтенсифікації теплового діяння на пласт, зумовлюють скорочення витрат стисненого повітря на видобування нафти. Механізм теплового способу розробки на основі В.г. крім витіснення нафти водяною парою, гарячими газами горіння, водою, водогазовими сумішами і ін., оснований на дії кисневмісних компонентів як поверхнево-активних речовин, а також легких фракцій нафти, які випаровуються. На нафтовилучення (в сер. 50-70 %) можуть впливати фізико-хімічні перетворення самої породи-колектора. Сприятливі геолого-фізичні умови застосування В.г.: коефіцієнт динамічної в'язкості нафти більше 10-2 Па с, товщина пласта понад 3 м, глибина залягання до 2000 м, коефіцієнт проникності понад 0,1 мкм2, коефіцієнт пористості більше 18 %, коефіцієнт нафтонасиченості понад 30-35 %. Системи розміщення нагнітальних і видобувних свердловин при В.г. — по площі і рядами.

Недоліки процесуРедагувати

Недоліки внутрішньопластового горіння пов'язані з необхідністю вжиття заходів з охорони довкілля та утилізації продуктів горіння, попередження корозії обладнання.

Розвиток процесу. ЗастосуванняРедагувати

Розвиток внутрішньопластового горіння полягає в його поєднанні з іншими впливами на пласт, підвищенні ефективності окремих елементів загального механізму витіснення нафти з допомогою теплового ефекту.

Внутрішньопластове горіння застосовується в Росії, Румунії, Азербайджані, США.

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати