Владислав Толочко
Владислав Толочко (біл. Уладзіслаў Талочка; 18 лютого 1887, Гродно — 13 листопада 1942, Вільнюс) — білоруський релігійний та культурно-освітній діяч, культуролог, історик, літературознавець.
| Владислав Толочко | |
|---|---|
 | |
| Псевдоніми | Адам Саладух[1], Дрыгавіч[1], Adam Saladuch[1], Widz[1] |
| Народився |
6 (18) лютого 1887 Гродно, Литовське генерал-губернаторство, Російська імперія |
| Помер |
13 листопада 1942 (55 років) Вільнюс, Литовська Радянська Соціалістична Республіка, СРСР |
| Поховання | цвинтар Расу |
| Країна |
 Російська імперія.svg){kind=small} Польська Республіка |
| Alma mater |
Grodno male gymnasiumd (1904) Семінарія Святого Йосифаd Інсбруцький університет (1914) |
| Членство |
Білоруське наукове товариство Литовська Таріба Belarusian Society for Aid to War Victimsd |
 Владислав Толочко у Вікісховищі | |
Життєпис ред.
У 1896–1904 — навчався в Гродненській гімназії.
З жовтня 1906 — семінарист Вільнюської католицької духовної семінарії.
У 1909 — висвячений на священника.
У 1909—1914 — вивчав теологію та філософію в Католицькому університеті Інсбрука (Австрія).
З 1914 — священник у Вільнюсі.
Одним із перших застосовував білоруську мову в проповідях.
Публікував релігійні статті у віленському журналі «Dwutygodnik Diecezjalny».
Підтримав видання білоруської католицької газети «Білорусь».
У 1915—1918 — один із ініціаторів та організаторів Вільнюського комітету допомоги жертвам війни, білоруського дитячого притулку «Золак».
Під час Першої світової війни викладав релігію в білоруських школах Вільнюса.
У 1916—1917 — викладач на курсах для неписьменних робітників.
Починаючи з 1917, у своєму прес-органі — газеті «Криниця» («Джерело») — статті про культурно-ренесансну та релігійну тематику.
Брав участь в організації та проведенні Білоруської конференції у Вільнюсі (1918), Білоруського конгресу у Вільнюсі та Гродно, був членом Литовської Таріби.
У міжвоєнний період Владислав був одним із провідних публіцистів журналу «Вільнюський огляд» Вільнюського краю «Przegląd Wileński». Співпрацював з німецькою, італійською, литовською, українською та польською пресою. За захист ідей екуменізму його прозвали «Східним агентством». З 1920-х зазнав переслідувань з боку польської світської та державної влади.
15 грудня 1938 депортований до Білостока як «ненадійна особа». На початку Другої світової війни повернувся до Вільнюса. Похований на кладовищі Роса у Вільнюсі.
Джерела ред.
- Беларуская энцыклапедыя: У 18 т. Т. 15: Следавікі — Трыо / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў і інш. — Мн. : БелЭн, 2002. — Т. 15. — 552 с. — 10 000 екз. — ISBN 985-11-0035-8. — ISBN 985-11-0251-2 (т. 15).
- Беларускія рэлігійныя дзеячы ХХ ст.: Жыццяпісы, мартыралогія, успаміны. — Мн.: Мюнхен, 1999.
- Маракоў Л. Рэпрэсаваныя літаратары, навукоўцы, работнікі асветы, грамадскія і культурныя дзеячы Беларусі. 1794—1991. Том II
- Vytautas Žeimantas. Kunigas Vladislovas Taločka — Lietuvos Tarybos narys (на литовском языке) XXI amžius, Kaunas, 2020 04 10.
Посилання ред.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: [1] |
- Слоўнік Маракова [Архівовано 13 травня 2021 у Wayback Machine.]