Високо́сний рік (лат. bis sextus — «другий шостий»[1][2]; заст. укр. пере́ступний рік, кас'янів рік[3][4]) — календарний рік, кількість днів у якому становить 366 — на одну добу більше, ніж у звичайному (невисокосному) році. Причиною його запровадження стало розуміння того факту, що пори року змінюються з періодом, який становить не рівно 365 діб, а дещо більше — 365,24219 доби. Щоб врахувати цю дробову частину, доводиться час від часу робити поправку, додаючи до року ще один день. У юліанському та григоріанському календарях цей день додають у лютому, і тоді лютий триває не 28, а 29 днів. Українською мовою рік називають «високосний» (від лат. bis sextus, тобто «другий шостий», бо в давньоримському календарі в такий рік двічі повторювався шостий день до березневих календ — 24 лютого), або «переступний» (бо в цей рік свята «переступають» на один додатковий день тижня), або «касіянів» чи «кас'янів рік» (на честь дня преподобного Касіяна 29 лютого).

Якби тривалість року складала 365,25 днів, то додатковий день набігав би кожні чотири роки, — і саме на такому припущенні ґрунтується юліанський календар, який використовувався в середньовічній Європі й досі використовується деякими православними церквами (в тому числі УПЦ (МП)). Реальна тривалість року у днях трохи менша, тому додатковий день треба додавати дещо рідше. Цю проблему по-різному розв'язують григоріанський і новоюліанський календарі. Григоріанський календар використовується в цивільному житті в більшості країн світу. Він не вважає високосними ті роки, номери яких діляться на 100, але не діляться на 400. (Наприклад, роки 1600 і 2000 — високосні, а 1700, 1800 і 1900 — невисокосні, бо не діляться на 400, попри те, що діляться на 4.) Новоюліанський календар має складніший алгоритм розрахунку високосних років серед тих років, номери яких діляться на 100. Він є дещо точнішим за григоріанський і використовується більшістю православних церков і деякими східними католицькими церквами (в тому числі, ПЦУ і УГКЦ). Григоріанський і новоюліанський календарі обидва мають дуже високу точність, і з 1600 по 2800 рік вони збігатимуться між собою. Натомість юліанський календар в XX—XXI століттях відрізняється від них на 13 днів.

Тривалість дня також час від часу коригується шляхом додавання високосної секунди до всесвітнього координованого часу (UTC) через коливання періоду обертання Землі. На відміну від високосних днів, високосні секунди не вводяться в регулярний розклад, оскільки коливання тривалості дня не зовсім передбачувані.

Назва ред.

Термін «високосний рік» походить від лат. bis sextus — «другий шостий». Цей термін пов'язаний з тим, що в першій версії юліанського календаря, впровадженій Юлієм Цезарем, додатковий день не вставлявся в кінець лютого, а натомість двічі повторювався день 24 лютого, який називався «шостим днем до березневих календ»[1][2]. Ця латинська назва bis sextus при переході в українську мову зазнала змін через зближення з прикметником «висо‌кий», що могло бути пов'язано з народноетимологічним виведенням слова з того, що рік «вищий» на один день[5].

В українській мові високосний рік також називають переступним роком. Історично ця назва пов'язана з тим, що в невисокосні роки календарні свята зсуваються на 1 день тижня щороку (365 при діленні на 7 має залишок 1), а у високосний рік — одразу на 2 дні, як би «переступаючи» через день[6]. Аналогічну назву має висовосний рік і в англійській мові, — «leap year», — буквально «перестрибуючий рік»[7][8].

Ще одна поширена в Україні назва високосного року, — кас'янів рік або касіянів рік, — пов'язана з днем преподобного Касіяна, який православна церква святкує 29 лютого, раз на 4 роки[6].

Юліанський календар ред.

До 45 року до н. е. римляни користувалися так званим римським календарем, який не був ні суто місячним, ні суто сонячним. Він мав роки змінної довжини (з додатковим інтеркалярним місяцем в кожному другому році), а середня тривалість року становила 366,25 доби. Це на добу довше, ніж правильне астрономічне значення, і тому цей календар потроху розходився з порами року.

45 року до н. е. Юлій Цезар реформував римський календар, зробивши його суто сонячним календарем і таким чином усунувши потребу в інтеркалярних місяцях. Його правило щодо високосних років було простим: кожні чотири роки додавати високосний день. Цей алгоритм дає прийнятне наближення для довжини року: юліанський рік триває 365,25 днів, середній тропічний рік — близько 365,24219 днів (365 діб 5 годин 48 хвилин 45 секунд)[9]. На перший час ця поправка усунула проблему зсуву дат календаря. Однак різниця між юліанським роком і середнім тропічним роком в 11 хвилин 15 секунд складалася в зайву добу кожні 128 років накопичується приблизно одна доба. Наприкінці XV сторіччя (через 1600 років після запровадження юліанського календаря) різниця досягла дванадцяти днів. Тоді католицька церква, занепокоєна збільшенням розбіжності між березневим рівноденням і 21 березня, провела календарну реформу й перейшла на Григоріанський календар.

До того, як Цезар створив юліанський календар, лютий був найкоротшим місяцем року для римлян. У римському календарі (після реформи Нуми Помпілія, яка створила місяці січень і лютий), усі місяці, крім лютого, мали непарну кількість днів – 29 чи 31. Це було пов'язано з римським повір'ям, що парні числа нещасливі[10]. Коли Цезар змінив календар, щоб точно слідувати сонячному року, він зробив, щоб усі місяці мали 30 або 31 день, залишивши лютий незмінним, за винятком високосних років.

Григоріанський календар ред.

 ТакВисокосні  НіНі  НіНі  НіНі
1600 1700 1800 1900
2000 2100 2200 2300
Високосним є кожний 4-й рік, за тим винятком, що кожний 100-й рік є невисокосним, якщо не ділиться на 400
 
Календар на лютий 1900 року показує, що 1900 рік не був високосним

Григоріанський календар був розроблений таким чином, щоб весняне рівнодення припадало на 21 березня або близько до нього, щоб дата Великодня (відзначається в неділю після повного місяця, який припадає на 21 березня або пізніше) залишалася близькою до весняного рівнодення[11]. Він був вперше запроваджений у католицьких країнах наприкінці 1582 року з ініціативи папи Григорія XIII, а з часом на нього перейшла більшість країн світу[12]. В Україні його було введено 16 лютого 1918 року за старим (юліанським) стилем — цей день став 1 березня за новим календарем.

У григоріанському календарі, високосні роки визначаються таким чином: кожен рік, який ділиться на чотири, є високосним, за винятком років, які діляться на 100, але не діляться на 400. Наприклад, 1700, 1800 і 1900 роки невисокосні, а 1600 і 2000 — високосні[13][14]. За таким алгоритмом повний високосний цикл повтору високосних років становить 400 років, тобто 146 097 днів, а середня кількість днів у році складає 365 + 14 − 1100 + 1400 = 365 + 97400 = 365,2425 днів. Це дає набагато краще наближення до довжини середнього тропічного року (365,2422 днів), ніж юліанський календар (365,25 днів).

Мусульманський календар ред.

У мусульманському календарі, що побудований за місячним циклом, додатковий (інтеркалярний) день вводиться для втримання молодика поблизу 1-го числа місяця. Цей день додається до місяця зуль-хіджа.

Наразі для розрахування високосних років застосовуються так звані «арабський цикл» та «турецький цикл». Арабський цикл заснований на 30-річній послідовності й високосними вважаються кожний 2, 5, 7, 10, 13, 16, 18, 21, 24, 26 та 29-й роки циклу. У 8-річному «турецькому циклі» високосними вважаються 2, 5 та 7-й роки циклу.

Традиції ред.

 
На листівці жінки очікують на високосний рік, щоб освідчитись чоловікам.

Люди, народжені 29 лютого, як правило, в невисокосні роки святкують свої дні народження 28 лютого або 1 березня[15]. В деяких країнах таке перенесення дня народження регламентується окремими законами: наприклад, в Тайвані в такому випадку днем народження в невисокосний рік визначається 28 лютого[16], а в Гонконзі — 1 березня[17].

В Ірландії та Британії існує традиція, згідно з якою жінки можуть пропонувати чоловікам шлюб лише у високосні роки[18]. У деяких місцях традиція додатково посилюється обмеженням освідчень жінок одним тільки високосним днем 29 лютого[19] або до середньовічним високосним днем 24 лютого. У Фінляндії за традицією, якщо чоловік відмовився від пропозиції жінки у високосний день, він повинен купити їй тканину для спідниці[20].

Французька сатирична газета «La Bougie du Sapeur»[fr] виходить 29 лютого, лише у високосні роки[21], що робить її газетою з найнижчою періодичністю виходу в світі[22].

У лютому 1988 року місто Ентоні в США оголосило себе «світовою столицею високосного року»[23] і відтоді відзначає 29 лютого регулярними фестивалями[24].

Примітки ред.

  1. а б Високосний рік // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 74. — ISBN 966-613-263-X.
  2. а б Високос // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 74. — ISBN 966-613-263-X.
  3. Переступний // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  4. Кас'янів рік // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  5. Прохоренко Вероніка (7 січня 2024). В Україні 2024 рік "високосний", але як сказати це правильно. УНІАН. Процитовано 28 лютого 2024. 
  6. а б Бурлака, Олександр (9 січня 2024). 2024 рік: високосний або переступний?. The Universe. Space. Tech. Процитовано 28 лютого 2024. 
  7. Harper, Douglas (2012). leap year. Online Etymology Dictionary. Архів оригіналу за 21 August 2012. Процитовано 15 August 2012. 
  8. leap year. Oxford US Dictionary. Архів оригіналу за 13 September 2015. Процитовано 6 January 2020. 
  9. Astronomical almanac online glossary. US Naval Observatory. 2020. Архів оригіналу за 23 February 2022. Процитовано 28 January 2022. 
  10. Hogeback, Jonathon. Why Are There Only 28 Days in February?. Процитовано 31 May 2023. 
  11. Richards, E. G. (1998). Mapping time: The Calendar and its History. Oxford University Press. с. 250–1. ISBN 0-19-286205-7. 
  12. Dershowitz, Nachum; Reingold, Edward M. (2008). Calendrical calculations (вид. 3rd). Cambridge: Cambridge University Press. с. 45. ISBN 978-0-521-88540-9. OCLC 144768713. «The calendar in use today in most of the world is the Gregorian or 'new-style' calendar designed by a commission assembled by Pope Gregory XIII in the sixteenth century.» 
  13. Introduction to Calendars [Архівовано 2019-06-13 у Wayback Machine.]. (10 August 2017). United States Naval Observatory.
  14. United States Naval Observatory (14 June 2011). Leap Years. Архів оригіналу за 15 October 2007. Процитовано 9 April 2014. 
  15. 29 February: 29 things you need to know about leap years and their extra day. Mirror. 28 February 2012. Архів оригіналу за 2 January 2016. Процитовано 7 December 2015. 
  16. Legislative History of the Civil Code of the Republic of China. Архів оригіналу за 28 December 2016. Процитовано 19 July 2011. 
  17. Age of Majority (Related Provisions) Ordinance (Ch. 410 Sec. 5). Hong Kong Department of Justice. 30 June 1997. Архів оригіналу за 18 May 2013. Процитовано 19 July 2011.  (Enacted in 1990).
  18. Mikkelson, B.; Mikkelson, D.P. (2010). The Privilege of Ladies. The Urban Legends Reference Pages (snopes.com). 
  19. Жінки століттями пропонували чоловікам одружитися у високосний день: звідки походить традиція. ФОКУС. 17 липня 2023. Процитовано 3 лютого 2024. 
  20. Hallett, S. (29 February 2012). Leap Year Proposal: What's The Story Behind It?. Huffington Post. Архів оригіналу за 21 October 2014. Процитовано 21 December 2015. 
  21. F., R. (1996). 'La Bougie du Sapeur', le journal qui tombe avant l'heure. L'Humanité (фр.). Архів оригіналу за 7 December 2015. 
  22. Creedon, James (2012). La Bougie du Sapeur: the world's least frequent newspaper. Media Watch. Paris: France 24. Архів оригіналу за 4 April 2012. 
  23. Anthony – Leap Year Capital of the World. Time and Date. 2008. Архів оригіналу за 9 November 2011. Процитовано 6 November 2011. 
  24. History of the Leap Year Festival. Архів оригіналу за 22 січня 2009. Процитовано 2 червня 2009.  Retrieved on 2008-06-02

Література ред.

  • Перехрест О. Г. Історична хронологія. — Черкаси : ФОП Гордієнко Є. І, 2020. — 121 с.

Посилання ред.