Виробництво бойових броньованих машин у Радянському Союзі до початку та під час Другої світової війни мало масовий та плановий характер й відрізнялося колосальними обсягами випуску кінцевої продукції в інтересах збройних сил СРСР. Ведення агресивних війн проти Польщі, Бессарабії, Балтійських країн, Фінляндії вимагали значної кількості бронетанкової техніки й їх виробництво наростало величезними темпами. Напередодні німецького вторгнення танкові та механізовані війська Червоної армії мали значну кількість бойових машин. На думку дослідників за станом на 1 червня 1941 року СРСР мав від 25 664[1] до 25 481[2] бойову броньовану машину напередодні німецько-радянської війни. Але нищівний розгром німецьким вермахтом у перші місяці війни радянських військ призвів до колосальних втрат і викликав високий попит на нові машини. Виробництво ускладнилося через втрату виробничих потужностей у західній частині Радянського Союзу, і цілі заводи були поспіхом перекинуті у східні регіони країни, зокрема на схід від Уральських гір, щоб поставити їх поза досяжністю засобів ураження німецької армії.
↑Мельтюхов М. И. Упущенный шанс Сталина. Схватка за Европу: 1939—1941 гг. (Документы, факты, суждения). Изд. 3-е, исправленное и дополненное. Москва, 2008. стр. 525.
