Винниченко Богдан Іванович
Винниченко Богдан Іванович — (12 квітня 1932, Коломиї Станіславської області (тепер Івано-Франківська область) — 7 квітня 2022, Львів) — доцент хірургії, проректор Львівського державного медичного університету, український політичний і громадський діяч, член Республіканської Християнської партії.
| Винниченко Богдан Іванович | |
|---|---|
| Народився | 12 квітня 1932 Коломия, Станиславівське воєводство, Польська Республіка |
| Помер | 7 квітня 2022 (89 років) |
| Поховання | Львів |
| Країна |  Україна |
| Діяльність | письменник |
| Науковий ступінь | кандидат медичних наук |
| Науковий керівник | Коморовський Ростислав-Юрій Теофілович |
| Заклад | Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького |
| Партія | Республіканська християнська партія |
Сім'я і дитинство
ред.Богдан Іванович народився у м. Коломиї Станіславської області (тепер Івано-Франківська область) 12.04.1932 року. Тут пройшло його раннє дитинство. З часом сім'я переїхала у Мельнице-Подільськ біля Дністра на Тернопільщину. Там пішов у 1-й клас.
Батько — Іван Винниченко після закінчення навчання на юридичному факультеті у Празі, працював адвокатом. Крім цього був громадсько-політичним діячем, головою просвіти Мельнице-Подільська, замісником голови УНДо, а в минулому — чотарем січових стрільців. Цього було повністю достатньо, щоб із приходом більшовиків на терени Західної України його арештувати. Почались нелегкі дні життя і тікаючи від НКВС, Богдан був змушений зі своєю мамою повернутись до Коломиї, де і продовжив навчання у Коломийській школі.
З початком II світової війни Богдан із мамою раділи і чекали, що повернеться батько. Але цього не сталось. Натомість прийшло нове горе: у 1943 році німці переслідуючи членів ОУН арештували маму і таким чином одинадцятирічний Богдан залишився круглим сиротою. Ним опікувалась бабуся — Лазаренко Марія, яка працювала вчителькою і добре знала німецьку мову. Вона неодноразово ходила у гестапо і просила, щоб звільнили доньку. Однак тільки через рік, коли німці відступали від більшовицької орди, після знущань і тортур мама була звільнена. У цей час він навчався у першому класі Коломийської гімназії, а з поверненням радянської влади продовжив навчання, як і всі гімназисти, у Коломийській СШ № 1, яку закінчив у 1950 році. Цього ж року поступив у Львівський медичний інститут. Успішно його закінчив.
Початок наукової роботи
ред.Із 1956 року працював спочатку головним лікарем Загірянської дільничої лікарні, а потім хірургом і замісником головного лікаря Заложцівської районної лікарні. З 1959 року, по 1961 рік навчався у клінічній ординатурі [[Тернопільський медичний інститут|Тернопільського медичного інститутуъъ. Його керівник — проф. Коморовський Ю. Т. привив любов до науки і він почав писати дисертацію. У 1964 році переїхав у Львів і працював ординатором хірургічного відділу обласної лікарні. У 1970 році захистив дисертацію на тему «Прогностичний тест даммінг синдрому». З 1969 року працював асистентом кафедри шпитальної хірургії, а з 1970 року — асистентом кафедри загальної хірургії. Написав 79 наукових статей. З 1991 р. — доцент кафедри загальної хірургії.
Громадська і політична діяльність
ред.З початком відлиги Горбачова активно поринув у політичну роботу: став членом і організатором товариства української мови в інституті, членом громадсько-політичної організації «Рух», членом УРП (Української Республіканської Партії). Брав активну участь у відновленні УЛТ (Українське Лікарське Товариство), брав активну участь о передвиборній компанії до "Верховної Ради Союзу (1989 р.) і до Верховної Ради України (1990 р.) з метою сприяння входженню у Раду український патріотів, був організатором референдуму України на Закарпатті (1991 р.), брав активну участь в організації студентського голодування в Києві (1991 р.), активно виступав у цей період на «Вічах» перед населенням України і студентами, викриваючи нелюдські і антиукраїнські дії комуністичної партії. З цією метою надруковано у журналах і газетах понад 100 статей[1]. З 2011 р. по 2013 р. працював головою Львівського обласного відділення ВОВ (Всеукраїнське Об'єднання Ветеранів України). З прохання і рекомендації громадської організації «Рух» і за наказом ректора Львівського медичного інституту з 1991 р. призначений проректором із національного відродження. На даній посаді працював до 2000 р..
«В даний час Богдан Іванович всі свої сили і знання віддає на виховання української молоді у національно-патріотичному дусі, а також на освоєння ними Медичної науки»
Доля батька
ред.«Все життя мене турбувала доля мого батька, і тому у 1987 р. я написав листа до Горбачова М. С. з проханням допомогти мені вияснити, що сталося із моїм батьком після його арешту. Через три місяці я був викликаний до обласного КДБ Тернополя, де капітан КГБ Антонюк Дмитро повідомив, що батько загинув від рук слідчого НКВД Чоботова Олексія під час допитів у 1940 р.. І коли я повідомив слідчому Антонюку, що дочка Чоботова працює зараз зі мною у лікарні — він хвилину помовчав, а потім сказав передайте їй, що її батько закатував під час допитів Вашого батька.
Така була трагічна і неприємна новина.»
Нагороди і відзнаки
ред.Нагороджений 5–ма почесними грамотами Львівської обласної адміністрації і Львівської обласної ради.
ЗА період боротьби за незалежність України і виховання молоді у національно-пітріотичному дусі нагороджений:
Примітки
ред.- ↑ Ветерани організацією Дня Перемоги у Львові задоволені - Щоденний Львів. old.dailylviv.com (укр.). Архів оригіналу за 12 квітня 2017. Процитовано 11 квітня 2017.
Ця стаття має кілька недоліків. Будь ласка, допоможіть удосконалити її або обговоріть ці проблеми на сторінці обговорення.
|