Еміль Верхарн
Емі́ль Верха́рн[4][5], також Верарен[6], Вергарн[7] або Вергарен[8] (нід. Emile Verhaeren, 1855, Сінт-Амандс — 1916, Руан) — бельгійський поет, франскільон, писав французькою мовою. Один з лідерів поетичного напрямку символізму, який поширився по всій Європі на початку XX століття.
| Еміль Верхарн | ||||
|---|---|---|---|---|
| Emile Verhaeren | ||||
 Еміль Верхарн — портрет роботи Тео ван Ріссельберґа (1915) | ||||
| Ім'я при народженні | фр. Émile Adolphe Gustave Verhaeren | |||
| Народився | 21 травня 1855 Сінт-Амандс, провінція Антверпен, Бельгія | |||
| Помер | 27 листопада 1916 (61 рік) Руан, Франція ·залізнична аваріяd | |||
| Поховання | tomb of Emile Verhaeren and Marthe Verhaerend | |||
| Країна |  Бельгія[1] | |||
| Діяльність | поет | |||
| Alma mater | Левенський католицький університет (1835—1968), Старий Левенський університет[d] і Sint-Barbaracolleged | |||
| Мова творів | французька | |||
| Роки активності | 1875[2] — 1916[2] | |||
| Напрямок | символізм | |||
| Членство | Cercle Artistique et Littéraired | |||
| У шлюбі з | Marthe Massind | |||
| Автограф |  | |||
| Нагороди | ||||
|
| ||||
 Еміль Верхарн у Вікісховищі | ||||
 Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
 Роботи у Вікіджерелах | ||||
Життєпис
ред.
Народився у франкомовній фламандській родині в Сінт-Аманді, сільській комуні в бельгійській провінції Антверпен. На додаток до місцевого голландського діалекту, говорив французькою, як це було прийнято у бельгійської еліти того часу. У віці одинадцяти років його відправили до суворої школи-інтернату в Генті, якою керували єзуїти, де він подружився з Жоржем Роденбахом. В інтернаті Верхарн став абсолютним франкофоном.
Потім він вивчав право в Левенському університеті, де зробив свої перші літературні кроки в студентській газеті La Semaine («Тиждень»), яку він редагував разом з оперним співаком Ернестом ван Дейком. Його знайомі-однодумці по газеті згодом стали його співробітниками в революційному мистецькому журналі «Молода Бельгія».
Здобувши ступінь юриста, Верхарн навчався у 1881–1884 роках під керівництвом Едмона Пікара, відомого адвоката у кримінальних справах і впливової фігури на брюссельській мистецькій сцені. Верхарн часто спілкувався з молодими, радикально налаштованими письменниками та художниками в період мистецького оновлення. Він виступав лише у двох судових процесах, перш ніж вирішив присвятити своє життя поезії та літературі.
Верхарн і Україна
ред.Поезія Верхарна була популярна в Україні наприкінці XIX та в перші десятиліття XX ст. У 1922 р. в українському перекладі видано «Поезії», згодом — «Поеми» Верхарна. Українською мовою вірші Верхарна переклали Микола Терещенко, Микола Зеров, Ґео Шкурупій[9].
Великий вплив доробок Верхарна справив на Павла Тичину. Знаменним є початок восьмого віршу з циклу «В космічному оркестрі»: Людськість промовляє трьома розтрубами фанфар: Шевченко – Уїтмен – Верхарн. Мов кабелі од нації до нації, Потужно революції диктують на землі: Шевченко – Уїтмен – Верхарн. У Павла Тичини такий набір прізвищ не випадковий, а відбиває літературну ментальність часу, котра скерована була на зміну світобачення і української естетики. Лесь Герасимчук вважає, що в естетиці Тичини порівняльними є Шевченко і Верхарн, Хлєбников і Аполлінер[10].
У місті Вінниці одна з вулиць ще з 1921 р. носить ім'я Верхарна[11], це єдина в Україні вулиця з такою назвою.
Див. також
ред.- 12697 Верхарн — астероїд, названий на честь літератора.
Примітки
ред.- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б RKDartists
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ В. І. Ткаченко. Верхарн (Вергарн) Еміль // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2005. — Т. 4 : В — Вог. — 700 с. — ISBN 966-02-3354-X.
- ↑ Верхарн, Еміль // Велика українська енциклопедія : [у 30 т.] / проф. А. М. Киридон (відп. ред.) та ін. — К. : ДНУ «Енциклопедичне видавництво», 2018— . — ISBN 978-617-7238-39-2.
- ↑ Верарен Еміль // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- ↑ Кравець Ярема. Український Еміль Вергарн (критика, перегуки, переклади) / Ярема Кравець. - Львів : «Тріада плюс», 2016. - 344 с.
- ↑ Національна ідеологія Лесі Українки Дмитро Донцов. Архів оригіналу за 2 лютого 2018. Процитовано 2 лютого 2018.
- ↑ Верхарн, Еміль. Повстання. Процитовано 26 жовтня 2023.
- ↑ Герасимчук, Лесь. Американський бард в Україні [Текст] : рецепція доробку В. Вітмена / Лесь Герасимчук // Зарубіжна література. Шкільний світ. – 2011. – № 2. – С. 22-23.
- ↑ Дурачина ты, простофиля! (Нил Крас) / Проза.ру. www.proza.ru. Архів оригіналу за 8 травня 2016. Процитовано 19 березня 2016.(рос.)
Посилання
ред.- Верхарн Еміль // Зарубіжні письменники : енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. — Т. 1 : А — К. — С. 279. — ISBN 966-692-578-8.
- Верарен Еміль // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- Поезія Еміля Верхарна [Архівовано 6 лютого 2020 у Wayback Machine.] (укр.)
- Верхарн Е. Вибране (серія: «Перлини світової лірики») (1966)
- Еміль Вергарен. Любовна поезія [Архівовано 13 квітня 2017 у Wayback Machine.] (аудіо) (укр.)
- Вибрані твори (фр.)
- Твори Emile Verhaeren у проєкті «Гутенберг» (фр.)
- LES CAMPAGNES HALLUCINEES, 1893 [Архівовано 1 вересня 2008 у Wayback Machine.] (фр.)
|
Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |