Великанова Тетяна Михайлівна

Тетяна Михайлівна Великанова (3 лютого 1932, Москва, Росія — 19 вересня 2002, Москва, Росія) — радянський дисидент, учасниця правозахисного руху в СРСР, одна з членів-засновників першої в Радянському Союзі правозахисної організації «Ініціативна група із захисту прав людини в СРСР».

Великанова Тетяна Михайлівна
Народилася 3 лютого 1932(1932-02-03)
Померла 19 вересня 2002(2002-09-19) (70 років)
Москва, Росія
Поховання Хованський цвинтар
Країна Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Russia.svg Росія
Діяльність математик, правозахисниця
Alma mater механіко-математичний факультет МДУd
Знання мов російська
Заклад СШ №57 (Москва)d

ЖиттєписРедагувати

Народилась в родині гідролога і гідродинаміка, члена-кореспондента АН СРСР (1939) Михайла Великанова. В 1954 закінчила механіко-математичний факультет МДУ, працювала вчителькою в сільській школі на на Північному Уралі. З 1957 — в Москві, співробітник обчислювального центру, програміст.

Вийшла заміж за Костянтина Бабицького, лінгвіста, одного з семи учасників демонстрації протесту проти вторгнення військ Варшавського договору до Чехословаччини і був засланий на 3 роки до Комі АРСР. Була присутня на Красній площі під час демонстра­ції, але участі у ній не брала. Після арешту учасників демонстрації активно включилася у правозахисну діяльність.[1]

У травні 1969 стала одним з членів-засновників першої в СРСР правозахисної організації «Ініціативна група із захисту прав людини в СРСР». Після арешту Н. Горбаневської у грудні 1969 р. 1970 взяла на себе основні організаторські функції в підготовці головного періодичного видання радянських правозахисників «Хроніка поточних подій» — машинописного інформаційного бюлетеня, що виходив з 1968[1]. За дев'ять років під її керівництвом було випущено близько тридцяти випусків «Хроніки». У травні 1974 разом С. Ковальовим і Т. Ходорович відкрито взяла на себе відповідальність за поширення цього видання.

20 жовтня 1974 була одною з учасників прес-конференції з нагоди дня політв'язня на квартирі А. Сахарова.

Брала участь у створенні Московської гельсінської групи у У 1976 р., була звільнена з роботи, у її квартирі неодноразово проводи­лися обшуки. Виступала на захист зокрема українських правозахисників М. Руденка, О. Тихого, Л. Лук'яненка, О. Сергієнка та ін.

1 листопада 1979 була заарештована за звинуваченням в «антирадянській пропаганді». Відмовилася брати участь в процесуальних діях.[1] Під час слідства не дала жодних свідчень і не підписала жодного документа, від участі в суді відмовилася.[2] 29 серпня 1980 Московський міський суд засудив її за ст. 70 ч.1 Кримінального кодексу РСФСР до 4 років таборів суворого режиму і 5 років заслання. Ув'язнення відбувала в жіночій зоні табору ЖХ-385/3-4 (в одному з таборів «Дублагу» (станція Барашево в Мордовії), заслання — в Західному Казахстані (Мангишлацька область). В ув'язненні перебувала разом з Іриною Ратушинською, перебування в ув'язненні описане в повісті «Сірий — колір надії» Ратушинської. Брала участь в акціях протесту разом з українськими політв'язнями О. Гейко-Матусевич, О. Попович, Р. Руденко.

Помилувана Указом Президії Верховної Ради СРСР від 18 червня 1887,[3] однак до грудня 1987 відмовлялася прийняти помилування і залишалася на місці заслання.

Жила в Москві, працювала вчителькою математики в школі № 57. Описала методику викладання математики.

Похована на Ново-Хованському цвинтарі в Москві.

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Великанова Тетяна Михайлівна — Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Процитовано 29 березня 2021. 
  2. Алфавит инакомыслия. Великанова.. Радио Свобода (рос.). Архів оригіналу за 10 травня 2021. Процитовано 29 березня 2021. 
  3. Великанова Татьяна Михайловна. ru.openlist.wiki (рос.). Процитовано 29 березня 2021. 

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати