Гейко-Матусевич Ольга Дмитрівна

|брати, сестри=

Гейко-Матусевич Ольга Дмитрівна
Ім'я при народженні	Ольга Дмитрівна Гейко
Народилася	9 вересня 1953(1953-09-09) (70 років)
Громадянство	СРСР  Україна
Національність	українка
Діяльність	правозахисниця
Брати, сестри	Гейко Марія Дмитрівна
У шлюбі з	Матусевич Микола Іванович

Ольга Дмитрівна Гейко (Матусевич) (нар. 9 вересня 1953(19530909), Київ) — українська правозахисниця, Член Української Гельсинської групи (1977). Старша сестра художниці-графіка Марії Гейко, дружина Миколи Матусевича.

Життєпис

У 1976 р. закінчила Київський державний університет за спеціальністю слов'янська філологія.

Працювала коректором у видавництві «Радянська школа».

Після арештів членів УГГ, зокрема і її чоловіка 24 квітня 1977 р. вийшла з комсомолу, включилася в кампанію на їх захист. Подавала скарги та заяви в прокуратуру і КДБ, зверталася до громадськості через іноземних журналістів. Її часто затримувала міліція під вигаданими приводами.

13 травня 1977 р. заявила про вступ до УГГ. Одразу після суду над Матусевичем та Мирославом Мариновичем її обма­ном ізолювали на 2 місяці у венеричній лікарні та випустили, коли засуджених вивезли з Києва. Після «виписки» з лікарні її звільнили з роботи під приводом «прогулів».

На побаченні у кінці 1978 р. Матусевич попросив її виїхати з СРСР. У квітні 1979 р. вона отримала виклик із США. При спробі потрапити в консульство США в Києві її затримала міліція, їй сказали, що коли буде намагати­ся пройти в консульство, її буде заарештовано за звинуваченням у крадіжці або проституції. Домагаючись дозволу на еміграцію з СРСР, відіслала свої документи Леоніду Брежнєву.

У кінці 1979 — на початку 1980 рр. піддавалася нападам, погрозі зґвалтуван­ням і вбивством, її затримувала міліція, на неї вчиняли тиск з вимаганням відмовитися від еміграції.

Була заарештована 12 березня 1980 р. за звинуваченням у наклепах на радянський державний та суспільний лад (ст.187-1 Кримінального кодексу УРСР). Під час слідства відмовилася від радянського громадянства, не відповідала на будь-які запитання і не підписувала протоколи допитів. Винною себе не визнала. 26 березня 1980 р. була засуджена Київським міським судом до 3 років таборів загального режиму. Покарання відбувала в таборі ЮГ-311/74 (Одеса)

У день звільнення була затримана на виході із зони та доставлена до управлыння КГБ. Їй було зап­ропоновано відмовитися від своїх переконань. Після відмови їй було пред'явлено обвинува­чення за ч. 1 ст. 62 Кримінального кодексу УРСР (антирадянська агітація і пропаганда). 10 жовтня 1983 р. Одеський обласний суд засудив її до 3 років ув'язнення у жіночому таборі суворого режиму. Покарання відбувала у таборі ЖХ-385/3-4 (с. Барашево Теньгушовського району, Мордовія, РФ). Брала участь в акціях протесту, сиділа в карцері та бараку підсиленого режиму.

Після звільнення 12 березня 1986 р. повернулася до Києва. Працювала вихователькою в дитячих яслах, розклейщицею афіш.

Співзасновниця і секретар (1987—1989) Українського культурологічного клубу.

Від 1990 р. була головним редактором журналу Української Пра­вославної Церкви «Церква і життя», працювала у видавничому від­ділі Інституту археографії АН України, в інформаційному агентстві УНІАР, редаґувала «Вестник Либеральной партии Украины». Працювала керівником ефір-дайджесту «Україна сьогодні» в інформаційно-видав­ничій фірмі «КН».

Посилання

• В. В. Овсієнко, М. Х. Коцюбинська (2006). Гейко-Матусевич Ольга Дмитрівна. Енциклопедія Сучасної України. Архів оригіналу за 30 жовтня 2016. Процитовано 2016.

• ГЕЙКО (МАТУСЕВИЧ) ОЛЬГА ДМИТРІВНА 18.04.2005 | С.Карасик. Виправила Ольга Гейко. Переклав В.Овсієнко [Архівовано 20 березня 2018 у Wayback Machine.]

Література

• Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод (док. і мат.): В 4 т. Т. 1. Х., 2001.
• Карасик С. Гейко (Матусевич) О.Д. // Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина І. — Харків : Харківська правозахисна група; "Права людини", 2006. — Т. 1. — С. 123-126. — 1500 прим. — ISBN 966-8919-09-2.
• Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-80-х років.— К.: Либідь, 1995.— С. 165—174.
• Українська Гельсінкська Група. 1978—1982. Документи і матеріяли. Торонто- Балтимор: Смолоскип, 1983.— С. 83-86.
• Українська Гельсінкська Група. До 20-ліття створення.— К.: УРП, 1996.— С. 11.
• Український правозахисний рух. Документи й матеріяли Української Громадської Групи Сприяння виконанню Гельсінкських Угод.— Торонто-Балтимор: Смолоскип, 1978.— С. 114—115,
• Л.Алексеева. История инакомыслия в СССР. Вильнюс-Москва: Весть, 1992.— С. 30-31, 296.
• Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1977, вип. 45.— С. 23.
• ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1978, вип. 49.— С. 9-11.
• ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1979, вип. 52.— С. 43, 46, 123, 130; вип. 53.— С. 76-77.
• Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінкської групи.— Нью-Йорк, 1980, 1-5, 2-4, 2-7, 3-1, 3-2, 4-2, 9-1; 1984, 3-2.
• The Persecution of the Ukrainian Helsinki Group. Human Right Commission. Word Congress of Free Ukrainians. Toronto. Canada: 1980.— P. 19.
• Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. — Харків: Харківська правоза-хисна група; «Права людини», 2006. — C. 123—226 http://archive.khpg.org/index.php?id=1113845768&w ;
• Рух опору в Україні: 1960—1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. — К.: Смолоскип, 2010. — С. 131—132; 2-е вид.: 2012 р., — С. 147—148. Софія Карасик, Харківська правозахисна група. Останнє прочитання 4.08.2016.