Вацик Павло Іванович
Павло Іванович Вацик (псевдо: Прут) (нар. 17 липня 1917, с. Заріччя, Надвірнянський повіт, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорська імперія, тепер — Надвірнянський район, Івано-Франківська область — пом. 1 березня 1946, біля с. Рибне, Тисменицький район, Івано-Франківська область) — український військовик, майор (за іншими даними полковник[1]) Української повстанської армії, командир сотні УНС «Змії» куреня «Скажені» (1944), курінний куреня «Підкарпатський» (1945) 22-го (Станіславського) Територіального відтинку «Чорний ліс», групи УПА-Захід. Лицар «Срібного Хреста Бойової Заслуги 1 класу»
| Павло Вацик | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Майор | |||||||||
 | |||||||||
| Загальна інформація | |||||||||
| Народження |
17 липня 1917 с. Заріччя, Надвірнянський повіт, Королівство Галичини і Володимирії, .svg){kind=small} Австро-Угорщина, тепер Надвірнянський район, Івано-Франківська область, Україна | ||||||||
| Смерть |
1 березня 1946 (28 років) біля с. Рибне, Тисменицький район, Івано-Франківська область (загинув у бою з НКВС) | ||||||||
| Громадянство |
 Українська держава (1941) | ||||||||
| Національність | українець | ||||||||
| Псевдо | «Прут» | ||||||||
| Військова служба | |||||||||
| Приналежність |
Українська держава (1941) | ||||||||
| Вид ЗС |
 УПА | ||||||||
| Війни / битви | |||||||||
| Командування | |||||||||
| |||||||||
| Нагороди та відзнаки | |||||||||
  | |||||||||
Життєпис ред.
Павло Вацик народився 17 липня 1917 року в с. Заріччя у середньо заможній селянській родині. З юних років брав активну участь в місцевому осередку товариства «Просвіта».
У 1938—1939 роках проходив військову службу в Польській армії артилеристом. Брав участь у анексії Польщею в Чехословаччини області Заолжя[2]. Далі працював теслею. 1939 року мобілізований до польської армії. Брав участь у німецько-польській війні. У 1939—1941 роках перебував у рідному селі.
Бойовий шлях ред.
Із початком німецько-радянської війни за даними кримського архіву КДБ Павло Вацик у складі похідної групи ОУН(м) прибув у Крим разом з румунськими військами, працював помічником військового лікаря. У липні 1942 р. вступив до ОУН(р), один з організаторів госпіталю ОУН у Сімферополі, був помічником керівника загону самооборони ОУН. Далі відкликаний для організації УПА.[3] За іншими джерелами — активно включився у створення української адміністрації та міліції. В 1942—1943 роках служив у допоміжній поліції.
Вступив до лав УНС у листопаді 1943 року, яка наступного року була переформована в УПА[4]. Виконував обов'язки чотового в сотні командира «Різуна» (Василя Андрусяка).
14 жовтня 1944 року призначений командиром сотні «Змії» у курені «Скажені»[5]. 7 січня 1945 року «Прут» — командир куреня «Підкарпатський»[6][7] та підвищений у званні до старшого булавного[8]. Вояк куреню Григорій Костюк ("Вишневий) так характеризував нового курінного :
Новий курінний Павло Вацик («Прут») у багато дечому, навіть зовнішнім виглядом, був подібний до командира «Ґреґота». Так само тоді він мав німецьку уніформу, МП, далековид і мапник. Проте він, трохи нижчий і молодший — біля 30 років, мав струнку поставу й гарне обличчя, так що всякому відразу впадав в очі, особливо жінкам.
Наказом ГВШ УПА від 15 лютого 1946 року підвищений до звання сотника.
21-22 жовтня 1945 р. «Прут», домовившись із «Реном» (Василь Мізерний) і «Коником» (Михайло Гальо), здійснив перший напад на гарнізон у містечку Бірча — опорному пункті польських шовіністичних груп, які постійно тероризували українські села. Курінь за участю місцевих підрозділів УПА здобув периферійні позиції ворога, знищив вогневі точки і після короткого бою відступив, захопивши декілька десятків полонених, яких після відповідної бесіди звільнили. У кінці жовтня або на початку листопада 1945 р. курінь «Прута» відійшов на свої терени.
6 січня 1946 року курінь «Прута» атакував гарнізон прикордонників з 80 осіб у селі Грабівка Станіславської області. Було знищено 12 радянських прикордонників, у тому числі старшого лейтенанта і 4 сержантів, важко поранено 7 військовослужбовців. Повстанці втратили одного вояка, та ще один був поранений[9].
12 лютого 1946 року два батальйони НКВС здійснили напад на табір куреня «Підкарпатський». Нападали з трьох боків: від сіл Майдан-Посіч-Загвіздя Станіславської області. Після двохгодинного бою курінь відступив у ліс, знищивши 36 та поранивши 13 військовослужбовців НКВС. Курінь при цьому втратив 8 вбитими та З-х поранених вояків.
15 лютого 1946 року курінь «Прута» вів бій проти двох батальйонів НКВС між селами Завій-Майдан Станіславської області. Курінь був повністю оточений, підпустив ворога на відстань 50 метрів та відкрив ураганний вогонь з усіх 22 кулеметів. НКВСівці відступили, втративши 18 вбитими та 3-х поранених[10].
Загинув 1 березня 1946 у сутичці з НКВС між селами Рибне та Пациків, Тисменицького району, Івано-Франківської області. Тіло було перевезено НКВСівцями до м. Станіслава, де його було повішено на ратуші з написом «Командир банд», та перебувало там протягом тижня[11].
Наказом ГВШ УПА від 10 жовтня 1946 року посмертно підвищений у званні до майора.
Нагороди ред.
- Згідно з Виказом відзначених УПА-Захід від 1.09.1946 р. хорунжий УПА, командир куреня «Підкарпатський» Павло Вацик – «Прут» нагороджений Бронзовим хрестом бойової заслуги УПА.
- Згідно з Наказом крайового військового штабу УПА-Захід ч. 20 від 15.08.1946 р. сотник УПА, командир куреня ТВ 22 «Чорний ліс» Павло Вацик – «Прут» нагороджений Срібним хрестом бойової заслуги УПА 1 класу[12].
Вшанування пам'яті ред.
- 25 лютого 1996 року в селі Заріччя було вшановано 50-річчя від дня його смерті, в чому взяли участь громади УПЦ КП i УГКЦ та їх священики отці Роман та Михайло.
- Активістами осередку НРУ Миколою Стельмащуком, Миколою Вациком, Василем Бігуном за участі людей з села Підлісся Тисменицького району, що знали, де загинув від рук НКВС славної пам'яті Павло Вацик «Прут», було відшукано це місце. У Чорному лісі 12 липня 1996 року було відкрито і освячено пам'ятний хрест за участю громадськості села Заріччя, жителів Надвірнянського району та села Підлісся Тисменецького району, колишніх вояків УПА, що проживають в області[13].
- До 80-річчя від народження Павла Вацика «Прута» було названо його іменем одну з вулиць села, а також встановлено за ініціативою осередку НРУ при в'їзді до неї, пам'ятну стелу, на якій поміщено портрет героя та зроблено відповідний напис[14]. Всю роботу по виготовленню цього знака виконав член осередку НРУ, сільський майстер п. Микола Вацик і його син Микола.
- Освячення та відкриття стели відбулося 12 липня 1997 р. за участю кількох священиків УГКЦ, вояків УПА, гостей з Надвірної та навколишніх сіл.
- 2 січня 2007 року відкрито пам'ятник у рідному селі.
- 21.11.2017 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам’яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у с. Зелена Надвірнянського р-ну Івано-Франківської обл. Бронзовий хрест бойової заслуги УПА (№ 027) та Срібний хрест бойової заслуги УПА 1 класу (№ 015) передані Миколі Вацику, сину племінниці Павла Вацика – «Прута».
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ Grzegorz Motyka, Ukraińska partyzantka 1942—1960, Warszawa 2006.
- ↑ Григорій Костюк. «Рейди підкарпатського куреня під командою „Прута“ 1945 року [Архівовано 11 травня 2022 у Wayback Machine.]» Друкується за виданням: літопис української повстанської армії. Том 19 (уривок). Група УПА «Говерля» Торонто-Львів 1992—1993
- ↑ Володимир ЧОРНОМОР. Повстанчий Крим. [Архівовано 20 листопада 2018 у Wayback Machine.] — Сімферополь : ДП „Видавництво ”Таврія”, 2009. — С. 198.
- ↑ С. Ф. Хмель. Відтинок «Магура». (Калуська округа). Спогади 1949. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 1 грудня 2016.
- ↑ Літопис Української Повстанської. Том 19. Група УПА «Говерля». Книга друга: Спомини, статті та видання історично-мемуарного характеру (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 13 вересня 2016. Процитовано 13 лютого 2018.
- ↑ Ісаюк Олеся. «Роман Шухевич». 2015. ISBN 978-966-14-8303-2
- ↑ Перемога куреня «Різуна» Василя Андрусяка на г. Лопата. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 13 лютого 2018.
- ↑ Содоль П. Організаційна структура УПА. Архів оригіналу за 30 травня 2012. Процитовано 13 лютого 2018.
- ↑ Бойова діяльність УПА в 1946 році. Архів оригіналу за 13 лютого 2018. Процитовано 13 лютого 2018.
- ↑ Бойова діяльність УПА: 11-20 лютого 1946 року
- ↑ Цього дня загинув командир куреня УПА «Підкарпатський» — «Прут». Архів оригіналу за 13 лютого 2018. Процитовано 13 лютого 2018.
- ↑ Манзуренко В. Лицарі Срібного хреста бойової заслуги 1-го та 2-го класів /. В. Манзуренко // Український визвольний рух. — Львів, 2007. — Зб. 9. — С. 248—279 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 13 липня 2015. Процитовано 13 лютого 2018.
- ↑ Історія села Заріччя Надвірнянського району. Архів оригіналу за 8 липня 2010. Процитовано 31 грудня 2010.
- ↑ Націоналісти вшанували 100-ліття від дня народження майора УПА «Прута». Архів оригіналу за 13 лютого 2018. Процитовано 13 лютого 2018.
Література ред.
- Іван Гриджук, «Народна Воля», «Славний син Заріччя і Чорного лісу повернувся у рідне село»
- Григорій Костюк («Незломний», «Вишневий») «Рейди підкарпатського куреня під командою „Прута“ 1945 року» Друкується за виданням: літопис української повстанської армії. Том 19 (уривок). Група УПА «Говерля» Торонто-Львів 1992—1993
 Зовнішні відеофайли
| |
|---|---|
|
70 років тому загинув командир сотні УПА Павло Вацик «Прут» |
Посилання ред.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Вацик Павло Іванович |
- Василь Галаса. Наше життя і боротьба [Архівовано 29 серпня 2021 у Wayback Machine.]
- Моє Заріччя за Прутом. Фото [Архівовано 7 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Моє заріччя [Архівовано 8 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Рейди Підкарпатського куреня під командою Прута
- Панахида та вшанування пам'яті в річницю смерті командира УПА Павла Вацика (Прута) [Архівовано 29 серпня 2021 у Wayback Machine.]
- Іван КМЕТЮК. Відважний змаг норовистого «Прута». — «Галичина», 26 липня 2017 року [Архівовано 31 липня 2017 у Wayback Machine.]