Відкрити головне меню

Григорій Васькович (псевдоніми «Вак», «Вимога», «Б.Занкович»; 12 грудня 1919, Розточки, Долинський повіт — 22 вересня 2008, Львів) — один із засновників Товариства Української Студіюючої Молоді ім. М. Міхновського, заслужений педагог і довголітній член Виховної ради Спілки української молоді. Доктор Григорій Васькович — педагог і психолог, політичний і громадський діяч, видавець, дійсний член НТШ, професор, декан і проректор Українського Вільного Університету у Мюнхені, член Організації Українських Націоналістів.

Григорій Васькович
Народився 12 грудня 1919(1919-12-12)
Розточки, Долинський повіт, окупована ЗУНР
Помер 22 вересня 2008(2008-09-22) (88 років)
Львів, Україна
Поховання Личаківський цвинтар
Національність Українець
Діяльність політик
Alma mater Український вільний університет
Заклад Український вільний університет
Партія ОУН
Головував Товариство української студіюючої молоді ім. М. Міхновського

Зміст

БіографіяРедагувати

Григорій Васькович народився 12 грудня 1919 р. в Розточках, Долинського повіту, де й здобув початкову освіту, а згодом гімназійну в Рогатині. До ОУН вступив у березні 1937 р. і виконував доручення Дмитра Мирона та В.  Кука-Леміша. Після виїзду до Кракова, де зустрічався між іншим з Бандерою, Шухевичем, Іваном Климівим-Леґендою і Степаном Ленкавським, та повернення до Львова він у 1944 р. з доручення Організації остаточно виїхав з групою Миколи Лебедя на Захід.

Опинившись у таборі біженців в Інсбруку, Г. Васькович записався до української гімназії й інтенсивно готувався до матуральних іспитів, які склав у березні 1946. Відтак переїхав до Мюнхену і вступив на філософський факультет Українського Вільного Університету. Г. Васькович паралельно, на особисте доручення С. Бандери, працював й у технічному відділі ОУН.

Праця в УВУРедагувати

1950 Г. Васькович закінчив навчання в УВУ, захистив докторську дисертацію і став працювати в реабілітаційному центрі біля Міттенвальду. Водночас був активним у студентському русі, був співзасновником і головою ідеологічної студентської організації ТУСМ ім. М. Міхновського, видавав часопис «Фенікс», допомагав відновлювати Спілку Української Молоді в еміграції.

ОУНРедагувати

На початку 50-х виконував доручення у вужчому Проводі ОУН. На пропозицію С. Ленкавського Г. Васькович у 1951 р. став членом Проводу ЗЧ ОУН, де на нього було покладено різні відповідальні функції: він вів підготовку до організаційних конференцій, працював у секретаріаті Проводу, відповідав за кадрові питання й на нього покладено завдання фінансового референта. Г. Васькович займався також публікаціями ОУН, працював у видавництві «Українського самостійника» (19511954).

З його ініціативи розпочато будівництво штаб-квартири ОУН у Мюнхені на вулиці Цепелінштрассе, де від 1954 розмітилися різні установи, в тому редакція «Шляху Перемоги», дирекція видавництва «Ціцеро» й централя Антибольшевицького Блоку Народів. В тому часі Г. Васькович, який тривалий час керував видавничою сферою Проводу ОУН, займав також посаду Голови Теренового Проводу Німеччини.

Після розколу т. зв. опозиціонерів- «двійкарів» від ОУН-революційної навесні 1954 °C. Бандера просив Г. Васьковича перебрати важливу референтуру т. зв. Крайових зв'язків, яку він очолював аж до 1959 року. Заслугою Г. Васьковича є поява дуже цінної серії з сімох томів «Бібліотеки Українського Підпільника» (БУП)[1].

Він зорганізував будівництво власного будинку для штаб-квартири Організації…) Г. Васькович 1992 р. повернувся в Україну, щоб першим з-поміж провідних діячів ОУН закордоном ще з передвоєнних часів зустрітися у Києві з останнім командиром УПА і колишнім другом з львівських часів Василем Куком.

Наукова кар'єраРедагувати

Почавши від 60-х років, Г. Васькович складає різні вишкільні курси на історичні й ідеологічно-політичні теми, читає лекції з психології та педагогіки виховникам СУМ у різних країнах діаспори, він послідовник виховного ідеалу проф. Г. Ващенка. Він засновує «Інститут суспільно-політичної освіти» (ІСПО) і видає серію виховних матеріалів для позаочного навчання.

З 1965 року Г. Васькович працює викладачем в УВУ і проходить усі академічні щаблі — від лектора до професора психології й педагогіки та декана філософського факультету УВУ, редагує і видає наукові публікації УВУ. Він автор фундаментального дослідження «Шкільництво в Україні 1905—1920» та габілітаційної праці «Кершенштайнер і українська педагогіка», які побачили світ в Україні 1996 року.

Громадська діяльністьРедагувати

Васькович був довголітнім провідним членом ОУН, близьким співпрацівником С. Бандери, С. Ленкавського і Я. Стецька, професором педагогіки і деканом УВУ, дійсним членом Наукового товариства ім. Шевченка.

Повернення в УкраїнуРедагувати

1994 р. Г. Васькович з дружиною Надією, з якою одружений з 1954 р. — у них разом п'ятеро дітей — остаточно переселився на батьківщину до Києва. Із своїх творчих, зокрема науково-видавничих задумів він встиг здійснити лише один, видання книги «Шкільництво в Україні 1905—1920».

У різдвяний час 1996 р. він став жертвою грабіжницького нападу у Києві, з чого залишився важко покаліченим. Останні 12 роки свого життя він прожив інвалідом під домашньою опікою дружини. Після цього випадку Васькович десять років провів у Мюнхені, потім повернувся в Україну і оселився у Львові. Останні роки жив у Львові під опікою медиків з лічниці імені митрополита А. Шептицького

Григорія Васьковича поховано на Личаківському цвинтарі.

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати