Вікіпедія

Ґренджа-Донський Василь Степанович

(Перенаправлено з Василь Ґренджа-Донський)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гренджа-Донський.

Васи́ль Ґре́нджа-Донськи́й (24 квітня 1897, с. Волове на Закарпатті (нині смт Міжгір'я) — 25 листопада 1974, Братислава, Словацька Соціалістична Республіка)[1] — український поет, прозаїк, драматург, публіцист, перекладач, громадсько-культурний і політичний діяч, один із творців Карпатської України, редактор щоденної газети Карпатської України «Нова свобода», співредактор часопису «Русинъ». Борець за незалежність України у ХХ сторіччі.

Ґренджа-Донський Василь Степанович
Народження 24 квітня 1897(1897-04-24)
смт Міжгір'я, жупа Мармарош, Угорське королівство,
Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Смерть 25 листопада 1974(1974-11-25) (77 років)
Братислава, Словацька Соціалістична Республіка,
Чехословаччина
Країна Україна Карпатська Україна
Діти Гренджа-Донська Зірка
Інше Борець за незалежність України у ХХ сторіччі

Життєпис ред.

Народився 24 квітня 1897 року на Закарпатті у Воловому[2] у типовій верховинській родині.

По закінченні народної школи у Воловому, Василь Ґренджа не зміг далі вчитися, бо батько застудився на лісорозробках і відтоді все життя тяжко хворів, тому не мав грошей на навчання сина. Ще підлітком Василь працював помічником дяка.

У 1912 р. перейшов працювати листоношею за харч і притулок в коморі контори.

У вільний від праці час займався самоосвітою і склав іспити за повний курс тогочасної школи, вивчив угорську мову.

1915 року призваний в армію, невдовзі тяжко поранений на фронтах Першої світової війни, лікувався у Будапешті, знову воював і як офіцер брав участь в Угорській революції. Під час лікування, самостійно навчаючись, склав іспити за два курси Торговельної академії, а по війні — й за третій, останній.

1921 повернувся на Закарпаття. З того часу розпочав літературну діяльність. Життя і творчість В. Ґренджі-Донського охоплюють два важливі періоди. Перший — на рідному Закарпатті, де він писав і видавав власні твори та редагував журнал «Наша Земля» (1927-28), яка була першим на Закарпатті українським літературно-суспільним органом виразно радянофільського напряму. У ній друкувалися твори радянських письменників, особливо з Радянської України, статті про життя і культурний розвиток країни. Другий період — на еміграції в Словаччині, куди В. Ґренджа-Донський зі своїми однодумцями втік з мадярської в'язниці після придушення незалежної Карпатської України.

З ім'ям В. Ґренджі-Донського тісно пов'язані розвиток і становлення нової української літератури та національного відродження на Закарпатті.

Його збірка поезій «Квіти терньом», що вийшла друком у 1923 році, була першою в краї книгою світського автора, написаною українською літературною мовою, а інша — «Шляхом терновим», 1924 року видання — першою книгою, опублікованою українським фонетичним правописом.

Відтак з'являлися книжка за книжкою В. Ґренджі-Донського: збірка поезій «Золоті ключі» (1923), «Тернові квіти полонин» (1928), «Тобі, рідний краю» (1936), «Збірка оповідань з карпатських полонин» (1926), «Покрив туманом співучі ріки…» (1928), історична поема «Червона скала» (1930), історична повість «Ілько Липей — карпатський розбійник» та ін.[3].

Все життя, за винятком короткого періоду Карпатської України, працював фінансистом. Спочатку в Будапешті, потім в Ужгороді у Подкарпатському банку, де працював до осені 1938-го.

З осені 1938 р. до 16 березня 1939 р. був діячем Карпатської України, редактором «Урядового Вісника Правительства Карпатської України».

Після її окупації Угорщиною був тяжко катований в тюрмі та концтаборах.

7 серпня 1939-го втік до Братислави (Словаччина), де працював бухгалтером.

Дух Карпатської України витав у ньому до кінця життя. До слова, його дочка Аліса Ґренджа-Донська в часи боротьби за цю державу (1938—1939) була медсестрою, доглядала за пораненими. Подіям, пов'язаним з розбудовою Карпатської України, присвятив книгу спогадів «Щастя і горе Карпатської України. Щоденник. Спогади». Повне видання творів В. Ґренджі-Донського у 12-ти томах видала в США його дочка Аліса.

Василь Ґренджа-Донський — автор збірок поезій, історичних драм, повістей, мемуарів.

Помер 25 листопада 1974 р. у Братиславі.

Твори ред.

Автор поетичних збірок
  • «Квіти з терням» (1923),
  • «Золоті ключі» (1923),
  • «Шляхом терновим» [Архівовано 28 січня 2021 у Wayback Machine.] (1924),
  • «Китиця квіток» (1925),
  • «Тернові квіти полонин» (1928),
  • «Тобі, рідний краю» (1936),
  • «За ґратами» (1939),
  • «Місячні груні» (1969);
прозових творів
збірки вибраних творів
  • «Шляхом терновим» (Пряшів,1964; К., 1972)
драматичних поем
  • «Зруб» (1948),
  • «Русалка» (1945,
  • Пряшів, 1968),
  • «Спогадів» (1966).

Окремі видання ред.

«Назустріч волі» — збірка оповідань про гуцульське повстання 1919.

Письменник писав:

 
Улюбленою моєю темою є героїчна доба 1918/19 років і я завжди туди повертаюся, щоб на моїй скромній бандурі оспівати Святий Бунт і черпати сили на дальше.
 

У збірці є вісім оповідань, об'єднаних темою боротьби гуцулів за свободу і національне самовизначення. Кожне оповідання побудоване на конкретних фактах, хоча учасники подій названі не справжніми іменами, а вигаданими. Головний герой — Степан Шовковий.

В оповіданні «Від Ясіня до Сиґоту» з документальною точністю подано опис внутрішнього ладу Гуцульської республіки: представницьку раду, військо, суд, закордонні зв'язки, промисли, культурні установи тощо.

Бібліографія ред.

Збірка вийшла друком в Ужгороді у 1930.

Передруковано в т. VII творів Василя Ґренджі-Донського, що побачив світ у 1986 р. в Нью-Йорку.

Цікаві факти ред.

Існує версія, що є автором тексту пісні «Пливе кача по Тисині»[4]

Вшанування пам'яті ред.

Меморіальна дошка на будинку в Ужгороді, де до 1938 року проживав поет, відкрита 7 грудня 2011 року, скульптор Іван Маснюк.[5]

Вулиця Василя Гренджі-Донського у містах Мукачево, Хуст.

12 квітня 2016 року на честь Василя Гренджі-Донського у селі Олешник Виноградівського району перейменували вулицю В. Терешкової.[6]

В Ужгороді ЗОШ № 6 носить ім'я Василя Ґренджі-Донського та площа Гренджі-Донського.

12 листопада 2019 року в Києві вулицю Пшеничну перейменували на вулицю Ґренджі-Донського.[7]

У літературі ред.

Петро Скунць присвятив поетові вірш «Ґренджа-Донський»:
Бо наша правда — для тюрми.
А на свободі надто гречна.
Збагне Америка, не ми,
що є поет високий Ґренджа.
Він є і каже: я — це ви.
Та в путах держать нас «гулаги».
Ми Закарпаття — для Москви,
а Підкарпаття ми — для Праги.
І каже він: блудні сини,
повзуча ваша суть зміїна,
таж ми — не просто русини,
аж ми — Карпатська Україна.
За це я жив. За це я ліг
не у свою — словацьку землю.
Але від ваших рук і ніг
себе я вже не відокремлю[8]

Примітки ред.

  1. ↑ Закарпатська обласна бібліотека для дітей та юнацтва (ЗОДЮБ): Співець Срібної землі — Василя Степановича Ґренджі-Донського. Архів оригіналу за 11 травня 2009. Процитовано 3 грудня 2011.
  2. ↑ нині Міжгір'я, за Австро-Угорщини Мармароського комітату
  3. ↑ [1] [Архівовано 7 квітня 2016 у Wayback Machine.]
  4. ↑ Василь СОКІЛ ПРО ПІСНЮ «ПЛИВЕ КАЧА ПО ТИСИНІ» (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 3 листопада 2014. Процитовано 18 червня 2015.
  5. ↑ В Ужгороді відкрили меморіальну дошку Ґренджі-Донському. Архів оригіналу за 29 жовтня 2021. Процитовано 29 жовтня 2021.
  6. ↑ Замість Терешкової — вулиці Лесі Українки, Марійки Підгірянки, Ілони Зріні…. Архів оригіналу за 14 квітня 2016. Процитовано 12 квітня 2016.
  7. ↑ У Голосіївському, Солом’янському, Дарницькому і Шевченківському районах найменовано 40 вулиць. Офіційний портал КМДА - Головна (укр.). Процитовано 15 березня 2023.
  8. ↑ Салига Тарас. Всесвіт, гори і він. Петро Скунць. — Ужгород: Ґражда, 2007. — С. 39-40

Посилання ред.

Джерела ред.

  • Вегеш М. М. Гренджа-Донський Василь Степанович [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 192. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
  • В. В. Ґабор. Ґренджа-Донський Василь Степанович [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
  • Романенчук Б. Василь Гренджа-Донський // Твори Василя Гренджі-Донського. — Вашингтон, 1990. — Т.1. — С. XI—XXVI.
  • Барчан В. Лірика Василя Гренджі-Донського // Українська поезія Закарпаття XX століття: Науковий збірник / Упоряд. В. В. Барчан. — Ужгород: Ліра, 2004. — С.43-83.
  • Гренджа-Донська З. «Ми є лишень короткі епізоди…». Життя і творчість Василя Гренджі-Донського. — Ужгород: Срібна земля, 1993. — 82 с.
  • Луців Л. Василь Гренджа-Донський «Петро Петрович». Рецензія // Література і життя. Літературні оцінки. — Джерзі Ситі — Нью-Йорк: Свобода, б .р. — С. 437—438.
  • Мишанич О. Василь Гренджа-Донський // Повернення. Літературно-критичні статті і нариси. — К.: АТ «Обереги», 1993. — С. 94-111.
  • Мольнар М. Доля співця полонин. Причинок до творчої біографії В. Гренджі-Донського //Зустрічі культур: З чехословацько-українських взаємовідносин. — Братислава: Словацьке педагогічне видавництво в Братиславі, відділ української літератури в Пряшеві, 1980. — С. 388—447.
  • Рекіта В. І. Історія Закарпаття у творчій спадщині Василя Ґренджі-Донського / Передм. В.Задорожного. — Вид. друге, переробл., доп. — Ужгород: Ґражда, 2007. — 112 с.
  • Федака Д. Оберег українського Закарпаття // «Криваві тіні Кремлю»: літературна творчість репресованих закарпатців. — Ужгород: Закарпаття, 2006. — С. 101—108.
  • Федака П. Василь Гренджа-Донський і «Просвіта» // Пам'ять рідної землі. — Ужгород, 1996. — С.264-268.
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
  • Кундрат Ю. Василь Гренджа-Донський як перекладач. Дукля. 1998.  № 4. С. 40–42.


  Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ґренджа-Донський_Василь_Степанович&oldid=40784384