Василь Юрійович Косий

Великий князь Московський

Василь Юрійович Косий (?—1448) — князь звенигородський (14211448) та великий князь московський (1434). Старший син великого князя московського Юрія Дмитровича.

Василь Юрійович Косий
Frescos in Cathedral of the Archangel in Moscow - west wall 01 - Vasily Kosoy.jpg
Народився 1421
Помер 1448[1]
Москва, Велике князівство Московське
Поховання Архангельський собор
Країна Banner of the Most Merciful Savior, 1552.svg Велике князівство Московське
Діяльність аристократ
Титул Князь
Рід Рюриковичі
Батько Юрій Дмитрович
Мати Анастасія Юріївна[d]
Брати, сестри Дмитро Шемяка і Dmitry Yurievich Krasnyd

БіографіяРедагувати

У 1433 році разом з братом своїм Дмитром Шемякою, він бенкетував в Москві на весіллі великого князя Василя Васильовича. Під час святкування мати великого князя, Софія Вітовтівна вирвала пояс Василя Юрійовича та публічно звинуватила його в крадіжці. Ображені Юрійовичі негайно пішли до батька в Галич-Мерський; по дорозі вони «пограбіша Ярославль і скарбниці всіх князів разграбиша».

У тому ж році Василь Юрійович брав участь в битві свого батька проти великого князя Василія II на березі річки Клязьми. Після заняття Юрієм Москви, народ став перебігати до великого князя Василя в Коломну, дану йому Юрієм за порадою боярина Морозова. Юрійовичі вбили цього боярина, вважаючи його винуватцем несприятливого для них розвитку подій, та втекли в Кострому.

Тим часом їх батько примирився з Василем, поступившись йому Москвою, обіцяв не брати до себе двох старших синів і не допомагати їм. У битві, яка відбулась невдовзі на березі річки Куси Юрійовичі взяли верх, а в 1434 році великий князь розорив Галич за те, що — на противагу договору — війська Юрія брали участь в битві при річці Кусі.

Після успішної битви, Юрій Дмитрович знову зайняв Москву, але незабаром помер (5 червня 1434 р.), а Василь Косий оголосив себе великим князем, про що сповістив своїх молодших братів, що були тоді у Володимирі, та переслідували. Через заздрість або якісь інші причини, молодші Юрійович послали в Нижній Новгород кликати Василя Васильовича на великокнязівський стіл, а старшому братові відповідали: «Якщо Богу не угодно було, щоб княжив наш батько, то тебе-то ми і самі не хочемо». При наближенні з'єднаних князів до Москви, Василь Юрійович, забравши скарбницю батька свого, втік до Великого Новгороду.

Пробувши в Новгороді півтора місяця, Василь Косий пішов в Заволоччя, потім в Кострому і почав готуватися до походу на великого князя. Побитий на березі річки Которослі, він втік до Кашина. Після нетривалого миру великий князь виступив проти Василя Косого з його ж братом, Дмитром Красним. Вороги зійшлися у села Скорятіно під Ростовом. Не сподіваючись на свої сили, Василь Юрійович пустився на хитрощі: бажаючи «іскрасті великого князя», він запропонував йому перемир'я до ранку, що і було прийнято. Великий князь розпустив своїх ратників «кормів ділячи», а Косий, користуючись цим, вирішив напасти на нього. Але Василь Васильович вчасно був повідомлений про небезпеку, і московські полки встигли вернутись: Косий був розбитий, схоплений і приведений до великого князя, який відправив його до Москви.

Частина вятчан, що не встигла вчасно прийти на допомогу Косому, взяла в полон ярославського князя Олександра. Взявши з нього викуп, вятчане, однак, не звільнили князя. Василь Васильович, довідавшись про таке віроломство сподвижників Василя Юрійовича, наказав осліпити останнього. Через що він ймовірно і отримав прізвисько «Косий». По цьому літописи не говорять більше про Василія до його смерті 1448 року в ув'язненні.

Василь Юрійович був одружений на невідомій на ім'я дочці Андрія Володимировича, князя Серпуховсько-Радонезького, але потомства не залишив.

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Зимин А. А. Витязь на распутье: Феодальная война в России XV в. — М.: Мысль, 1991. — 286 с. — ISBN 5-244-00518-9.

ПосиланняРедагувати