Відкрити головне меню

Варлаа́м, світське ім'я — Василій Вана́тович, або ж Вонятович[1] (бл. 1680 — 17 січня 1752 — український та російський православний церковний діяч, архімандрит Тихвінський (17191722), архієпископ Київський і Галицький (17221730).

Ванатович Варлаам
Vanatovych Varlaam.jpg
Митрополит Варлаам (Ванатович)
14 травня 1722 — 20 листопада 1730-й Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі
1722 — 1730
Церква: Українська Православна Церква
Попередник: Іоасаф (Кроковський)
Наступник: Рафаїл Заборовський
 
Народження: 1680(1680)
Ярослав, Ярославський повіт, Підкарпатське воєводство, Польща
Смерть: 17 січня 1751(1751-01-17)
Тихвин
Єп. хіротонія: 11 травня 1722 р.

Зміст

БіографіяРедагувати

НавчанняРедагувати

Родом з Галичини, м. Ярослав (нині Польща). Навчався у Київський академії та Московській слов'яно-греко-латинській академії. Постриг прийняв у Новгороді Великому, в Тихвінському Богородицькому монастиріТихвінський Богородицький монастир[ru].

Деякий час був духівником новгородського архієпископа Феодосія. Згодом служив обер-ієромонахом на російському флоті, архімандритом Тихвінського Богородицького монастиря.

Обрання архиєпископаРедагувати

З 1718 року, після арешту і смерті по дорозі на допит до Петербургу Йоасафа Кроковського, митрополича катедра у Києві була необсаженою і митрополією правила Київська консисторія. Року 1722 Синод Російської православної церкви, усупереч традиції, подав цареві на затвердження імена чотирьох кандидатів на Київського митрополита: двох українців і двох московитів.

Петро I вибрав українця — Варлаама Вонятовича. Проте дістав він лише сан архиєпископа, а не митрополита. Таким чином Петро I понизив статус предстоятеля Київської Митрополії з митрополита до архієпископа. Це позбавлення Української Церкви автономних прав і пониження її до рівня звичайної єпархії було пов'язане з загальною політикою Петра I супроти України: після смерті гетьмана Скоропадського не дозволено було обирати нового гетьмана і засновано того ж року Малоросійську колегію.

21 січня 1722 обраний Синодом, а 14 травня — висвячений на архієпископа Київського та Галицького.

Відстоював залишки незалежності української церкви, опікався відбудовою храмів та розвитком Києво-Могилянської Академії.

Коли, за правління Петра II, відновлено було у 1727 році гетьманство, Варлаам почав клопотатися про поновлення титулу митрополита, але успіху не мав. Неодноразово висловлював протест з приводу порушення прав і привілеїв Української Церкви.

Учасник церемонії обрання гетьманаРедагувати

Брав участь в обранні гетьмана Данила Апостола 1 (12) жовтня 1727 року у Глухові.[2]

ОпалаРедагувати

За наклепницьким доносом московського урядника Суханова, який звинуватив архієпископа в тому, що «Малоросійське духовенство зовсім занечистило віру давню Руську і заразилося триклятою Латинщиною Римською і що воно без гризоти сумління хрестить немовлята, не занурюючи, а обливаючи їх водою… а в церквах, мовляв, Малоросійських під час Великого Посту відправляють п'ять разів у п'ятниці Страсті Христові, причому дзвонять у всі дзвони і читають Євангелію, співаючи по нотах Римських, або Італійських, з приступкою од співаків старших, неначе на грищі, і що, нарешті, всі Архієреї і Архімандрити Малоросійські, та й сам Митрополит тамошній, мають на митрах свої хрести, подібні до тих, які є на коронах Царів Російських, і за них вони беруться без страху й трепету…» був викликаний до Москви.

2 серпня 1730 року, разом з усіма членами консисторії й кафедральним писарем, імператрицею Анною Іоанівною був відданий до суду Таємної канцелярії. Під претекстом, що він не служив молебню з нагоди вступу на престол цариці Анни у 1730 році, 20 листопада 1730 позбавлений архієрейського сану та священства і простим ченцем висланий до Кирило-Білозерського монастиря (нині у Вологодської області, РФ). Пробув у в'язниці 10 років.

1741 року — після сходження на російський трон імператриці Єлизавети Петрівни його викликано зі заслання і відновлено в архієрейському званні.

Але Ванатович відмовився від сану, й просив дати йому спокій. Переїхав до Тихвінського монастиря, прийняв схиму під іменем архісхимонаха Василія і там помер 1751 року.

ПриміткиРедагувати

  1. Полонська-Василенко Наталка. Історія України: У. 2 т. Т. 2. Від середини XVII століття до 1923 року.— К.: Либідь, 1992.— С. 200.
  2. Апанович О. Ще одне джерело з історії України XVIII сторіччя [Електронний ресурс] / Олена Апанович // Україна. Наука і культура: щорічник. — К., 1989. — Вип. 23. — С. 213—231.– Режим доступу : http://izbornyk.org.ua/chernlet/chern05.htm.  — Назва з екрана.

ДжерелаРедагувати

Попередник: Архієпископ Київський та Галицький
17221730
Наступник:
Йоасаф (Кроковський) Рафаїл (Заборовський)