Білоцерківець Наталка Геннадіївна

Наталка Білоцерківець
Natalka Bilocerkivec.jpg
Ім'я при народженні Наталка Геннадіївна Білоцерківець
Народилася 8 листопада 1954(1954-11-08) (65 років)
Куянівка
Громадянство Україна Україна
Діяльність поезія
Alma mater Філологічний факультет Київського університету[d][1]
Мова творів українська
Премії Премія Грузії імені В. Маяковського

Ната́лка Генна́діївна Білоцеркі́вець (*8 листопада 1954, Куянівка) — українська поетеса і перекладачка.

БіографіяРедагувати

Народилася Наталія Білоцерківець на Сумщині у селі Куянівка. Батьки — вчителі української мови та літератури, покоління тієї сільської інтелігенції, котра, за словами поетеси, сказаними ще на початку 90-х, «вимирає як явище».

У родоводі — відоме прізвище Гамалій (лінія бабусі по батькові), а також Лисивець, котре також зустрічається у козацьких реєстрах. Батько походить із Сумщини, мама — з Березані на Лівобережній Київщині. Батько писав прозу (у 1960-і вийшли друком дві збірки оповідань), мама оприлюднила двома виданнями спогади про пережитий Голодомор та примусові роботи у гітлерівській Німеччині. Її «Спомини. Великий голод. Велика війна» перекладені французькою та румунською. Французьке телебачення ще встигло відзняти в Києві свідчення Анастасії Лисивець для фільму про український Голодомор незадовго до її смерті.

ТворчістьРедагувати

Серед збірок і книжок письменниці:

  • «Балада про нескорених»
  • «У країні мого серця»
  • «Підземний вогонь» (1984)
  • «Листопад» (1989)
  • «Алергія» (Київ: Критика, 1999)
  • «Готель Централь» (Львів: Кальварія, 2004)
  • Natałka Biłocerkiweć Róża i nóż (Rzeszów, 2009)
  • Літературно-критична книжка «У контексті епохи».

Наталка Білоцерківець є автором тексту популярної пісні «Ми помрем не в Парижі», яку виконує гурт «Мертвий Півень»[2].

Деякі твори Наталки Білоцерківець перекладені на німецьку[3], англійську, польську, шведську, білоруську і російську мови.

Член Українського ПЕН-клубу.

ПерекладиРедагувати

ПреміїРедагувати

  • Лауреат премії Грузії імені В. Маяковського.

РодинаРедагувати

  • чоловік Микола Рябчук (1953) — культуролог, журналіст;
  • дочка Анастасія (1984) — аспірантка;
  • син Юрій (1988) — музикант[4].

ПублікаціїРедагувати

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати