Бєлокуров Володимир В'ячеславович

Володимир В'ячеславович Бєлокуров (рос. Владимир Вячеславович Белокуров; (8 липня (25 червня) 1904(19040625), с. Нижній Услон, Свіязький повіт, Верхньоуслонська волость, Казанська губернія, Російська імперія — 28 січня 1973, Москва, РРФСР, СРСР) — радянський актор театру та кіно, педагог. Лауреат Сталінської премії (1951). Народний артист СРСР (1965).

Бєлокуров Володимир В'ячеславович
Зображення
Народився	25 червня (8 липня) 1904  Нижній Услонd, Верхньоуслонська волостьd, Свіязький повітd, Казанська губернія, Російська імперія
Помер	28 січня 1973(1973-01-28) (68 років)  Москва, СРСР
Поховання	Новодівичий цвинтар
Громадянство	Російська імперія  СРСР
Діяльність	актор, театральний педагог
Alma mater	Перша Казанська чоловіча гімназіяd
Відомі учні	Володимир Ненашев
Заклад	Казанський державний академічний російський Великий драматичний театр імені Василя Качаловаd, Московський академічний театр імені Володимира Маяковського, Московський художній театр і Всеросійський державний інститут кінематографії
Роки діяльності	1918—1973
IMDb	ID 0069415
Нагороди та премії
Бєлокуров Володимир В'ячеславович у Вікісховищі

Життєпис

Володимир Бєлокуров народився 25 червня (8 липня) 1904 року в селі Нижній Услон (нині Верхньоуслонський район Татарстану, Росія), у багатодітній родині сільського священика.

Навчався в Казанській гімназії, потім працював уніформістом у місцевому цирку, в опереті у антрепренера Р. Розенберга (1917—1918). У 1918—1919 рр. — у трупі І. М. Пєвцова в Казані. У 1919—1920 рр. — співробітник концертної групи Казанського оперного театру (нині Татарський театр опери та балету імені Муси Джаліля).

У 1920—1922 роках навчався у Казанській губернській драматичній студії.

З 1925 року — у Москві. У 1925—1930 і 1931—1936 рр. — актор Театру Революції (нині Московський академічний театр імені Володимира Маяковського), де прослужив 12 років, зіграв понад 30 ролей, в основному в п'єсах сучасного репертуару.

У 1930—1931 рр. — актор Театру імені МДСПС (нині Театр імені Моссовєта).

З 1936 року — актор Московського художнього академічного театру (МХАТ), де пропрацював все життя. Загалом у театрі зіграв 51 роль.

Викладацька діяльність тривала понад 40 років. У 1923—1924 рр. викладав у Татарському театральному технікумі (нині Казанське театральне училище).
У Москві викладав у театральній школі юніорів і у театральному училищі при Театрі Революції. У 1934—1948 роках — педагог ГІТІС ім. А. В. Луначарського, в 1944 випустив курс, який склав основу Театру імені А. П. Чехова в Таганрозі. З 1946 року — професор кафедри акторської майстерності ГІТІСу. У 1946—1972 роках — педагог ВДІКу.

Заслужений артист РРФСР (1938). Народний артист РРФСР (1954). Народний артист СРСР (1965).

Похований на Новодівочому цвинтарі.

Фільмографія

• 1932 — Мертвий будинок — Аудитор-заїка
• 1935 — Кінець полустанку — Вася Гнедочкін
• 1936 — Зорі Парижа — Ріго, прокурор
• 1941 — Валерій Чкалов — Чкалов
• 1941 — Перша кінна
• 1941 — Сабухі
• 1944 — Поєдинок — Петер Вайнегер
• 1947 — Сільська вчителька — Буків
• 1950 — Жуковський — С. А. Чаплигін
• 1950 — Секретна місія — Борман
• 1951 — Бєлінський — Барсуков
• 1953 — Великий воїн Албанії Скандербег — король
• 1953 — Сріблястий пил — Ептон Брюс
• 1953 — Застава в горах — Марроу
• 1954 — Запасний гравець — Цвєтков
• 1955 — Син — Лавров
• 1955 — Михайло Ломоносов — заводчик
• 1956 — Довгий шлях — Латкин
• 1956 — 300 років тому… (Кіностудія ім. О. Довженка) — Лизогуб
• 1957 — Поєдинок — штабс-капітан Діц
• 1958 — Лавина з гір — Шкуро
• 1958 — Йшли солдати ... — Генерал
• 1959 — Ходіння по муках / Похмурий ранок — Льова Задов
• 1959 — Василь Суриков — Петро Кузнєцов, меценат
• 1960 — Рижик — ткач
• 1960 — Мертві душі — Чичиков
• 1961 — Смугастий рейс — Боцман
• 1961 — Воскресіння — Масленников
• 1962 — Суд божевільних — Фред Хаггер
• 1962 — Квітка на камені (Київська кіностудія) — Сектант
• 1963 — Королева бензоколонки — Ведмідь
• 1964 — Сон (Кіностудія ім. О. Довженка) — Дубельт
• 1964 — Тепер нехай йде — Лео Моргенштерн
• 1964 — Москва — Генуя — Ллойд Джордж
• 1965 — «Ревізія» (у к/а Фітіль № 41) (короткометражний) — Бухгалтер
• 1965 — Поки фронт в обороні — Шорохов
• 1965 — Дзвонять, відчиніть двері — Коркін
• 1965 — Залп «Аврори» — Міністр Тимчасового уряду
• 1965 — Альпійська балада — Австрієць
• 1965 — Через цвинтар — Сазон Іванович Кулик
• 1966 — Я родом з дитинства — Учитель-інвалід
• 1966 — Невловимі месники — священик-філософ
• 1967 — Непосиди (Кіностудія ім. О. Довженка) — Злодій
• 1967 — Запам'ятаємо цей день — Равінський
• 1967 — Війна під дахами — Стрільців
• 1968 — Помилка Оноре де Бальзака (Кіностудія ім. О. Довженка) — Зарицький
• 1968 — Нові пригоди невловимих — Конферансьє
• 1968 — Вибух після півночі — Священик
• 1969 — Злочин і кара — шинкар (немає в титрах)
• 1969 — Сини йдуть у бій
• 1969 — Викрадення — камео
• 1969 — Звинувачуються в убивстві — свідок Ферапонтов
• 1969 — Кура неприборкана — Семенов
• 1970 — Родина Коцюбинських — «Морда»
• 1970 — Посланці вічності — Міністр
• 1970 — Крах імперії — Кучеров
• 1971 — Рудобельська республіка — Ревінскій
• 1971 — Корона Російської імперії, або Знову невловимі — Патлатий імператор
• 1973 — Чиполліно — Синьйор Помідор після потрясіння

Посилання

• Володимир Белокуров на сайті Енциклопедія вітчизняного кіно