Відкрити головне меню

Букатинка

село в Чернівецькому районі Вінницької області України

Бука́тинка — село в Україні, в Чернівецькому районі Вінницької області. Населення становить 440 осіб.

село Букатинка
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район/міськрада Чернівецький район
Рада/громада Вило-Ярузька сільська рада
Код КОАТУУ 0524982003
Основні дані
Засноване 1606
Населення 440
Площа 2,157 км²
Густота населення 203,99 осіб/км²
Поштовий індекс 24131
Телефонний код +380 4357
Географічні дані
Географічні координати 48°25′14″ пн. ш. 28°01′49″ сх. д. / 48.42056° пн. ш. 28.03028° сх. д. / 48.42056; 28.03028Координати: 48°25′14″ пн. ш. 28°01′49″ сх. д. / 48.42056° пн. ш. 28.03028° сх. д. / 48.42056; 28.03028
Середня висота
над рівнем моря
129 м
Водойми Мурафа ріка Вазлуй
Місцева влада
Адреса ради 24130, Вінницька обл., Чернівецький р-н, с. Вила-Ярузькі, вул. Центральна, 29,, тел. 57-4-31
Карта
Букатинка. Карта розташування: Україна
Букатинка
Букатинка
Букатинка. Карта розташування: Вінницька область
Букатинка
Букатинка
Мапа

Село розташовано на схилах гір, на лівому березі річки Мурафи. Тягнеться село вузькою смужкою, довжиною в дві версти. На протилежній стороні, на скалі росте ліс. Річка в звичайний час невелика, Майже всі селяни-українці, православні. Є декілька міщан католиків та австрійських вихідців Геде, Еміль, син Жорж (рано помер в 27 років від туберкульозу). Вони мають два млини (1905 року та 1812 р. з турбіною на 30 операцій: петлювала борошно, давила олію, валяла вовну) та виробництво з каменя. 1 млин у Яровицького. Є декілька єврейських сімей. Дикер Ел., Янкель, Фукс З., Орун Л. Парафіян 800 чоловіків, 796 жінок Головне заняття — землеробство. Багато займаються здобуттям кам'яних брил з яких виробляють могильні пам'ятники, млинарські жорна, столи тощо. Цей промисел служить доброю і відчутною допомогою до покращення економічного побуту селян. Хоча земля родюча, але вона з кожним роком ділиться на більш мілкі частинки і які не задовольняють насущні потреби невимогливих селян. Поселення давнє. Воно зустрічається в актах на початку 17 століття в 1606 році під ім'ям «Букатинці». У 1888 р. на місті старої, яку скасували за ветхості церкви, що існувала з 1703 року побудований та освячений на честь Здвиження чесного Хреста Господня дерев'яний храм. Це кошти парафіян 11700 рублів золотом. На місці престолу старої церкви поставлений хрест. Дзвіниця дар Тимофія Сауляка. Землі церковної: маєток. — 1д. 1135 саж пахотн. 41 д. 1600 саж. Всього 43 д. 335 саж. Причтові побудови зведені на гроші поземельного збору у 1887—1889 р. Церк.-прих. школа відкрита вже в 1880 році. Мала свій будинок, який побудували в 1893 р. з дубу старої церкви.

В 1915 році школа земська В 1917 нова будівля. Два поверхи. 4 класи. Парадний вхід з півдня. Пальми, софи в фойє. В 1880 р. в селі було у пана Мар'яна Квіриновича Оржехівського 200 селян та ще 200 «власних», було ще у нього під маєтком 17 д., рільна 556 д., лісу 43 д., пасовисько 17 д., під сіно 102 д., невгіддя 21 д., всього 758 дес. землі. Пан Ясинський продав людям землю за селом. В кінці села жили Костецькі. В лужку дуже багато черепків. Казали що там жили гончарі. Знаходять там ями, каміни від печей, різні пряслиця, чорні черепки посуду та срібні і золоті римські монети. Батюшка Макогонський, колишній полковник (1896—1916 рр) з Ольгопільщини. Жив там де побудувався Литвинов М. Арк., в церковному будинку. Дружина була маленька. Працювала вчителькою співів. ЇЇ сестра завідувала школою. Звали її Ірина Василівна Лінькевич. Піп повісився з пасії в льоху. Був сердитий. Псаломщиком був Троянівський. Він побудував дочці склеп. Там був поховані дочка, дружина, і він. Дочку несли учні з Грушки на руках, померла від туберкульозу, їй було лише 18 р. Перша директриса нової школи була Крижанівська Олена Сильвестрівна. Народилась в 1895 році. Померла в 1970 році. Почала працювати в 17 років (1912 р.). Закінчила Тульчинське вчительське училище. Батько сироти був священиком. Її безкоштовно харчували та проживала вона за рахунок держави. Працювала на Майорщині, в Сл. Бушанській, в Троповій, в Садках, Вилах. Попрацювала 39 років. На пенсії працювала 2 роки в яслах в Букатинці. Чоловік її Аркадій Яровицький загинув в млину. Писав чудові вірші. Йому відірвало руку. Пішла гангрена по тілу. Другий чоловік, брат Аркадія, Еразм (Разьо), втік в Румунію, відсидів 12 р. Працював до 1920 р. вчитель з Михайловки Ткач Радіон Іванович. В школі було три групи. 50 дітей не могли вчитеся, не вистачало місця. Отримували вчителі в місяць 30 руб. Відкладати вдавалось 15 руб. Виписували газети, часописи. В селі був свій театр. Грали в ньому вчителі. Були декорації, гітари, костюми. А також хор і духовий оркестр. В 20-х роках діяла в селі банда Кушніра в складі 7 чоловіків.

Букатинка розташоване далеко від столичних та обласних центрів, на подністровських горбах та схилах, у мальовничій глибокій долині, по якій тече річка небаченої краси Мурафа. За 30 км розташовані районні центри Могилів–Подільщини, Чернівеччини та Ямпільщини. Кажуть, що коли били в дзвони в церкві було чути аж в Жмеренці. Тут, у цій природній чаші, знаходиться унікальне місце на планеті — виходи на поверхню землі кам'яних решток шарів планетоутворного періоду, прадавніх вивержень вулканів, стародавніх океанів, морів, пустель. Їх колись вимили води льодовика під час 4 потепління.

У 1985 році тут проходив всесвітній з'їзд геологів. З'їхались вчені звідусіль: з Австралії, Америки, Африки, Японії і Європи подивитись на унікальне видовище, — як утворювалась закам'яніла земна кора поверхні нашої планети. Подивитися і вивчити шари, що не переміщені катастрофами та катаклізмами, як на інших материках.

Тому тут і відчувається той спокій, та божественна енергетика. Це унікальне природне явище відкрив учений О. П. Виноградов у 1924 і назвав його «Грушанською свитою». Відчути на собі ці випромінювання унікальної енергетики всіх епох від архаїчних гранітів, докембрійських пісковиків, крейдяного періоду, Сарматського моря з його вапняками, від найм'якіших мінералів тальку до найтвердіших кремнієвих утворень. Від зелено-синіх глин до червоних залізо-рудих глин з бурштиновими пісками, що несуть унікальні коштовні камені.

До нашого часу збереглись самобутні назви річок Мурафа, Вазлуй, кутки села Село, Липник, Горби, Левада, Шлях, Луг…

У назвах відчутна історія давнього благословенного букатинського краю. Відомо, що цей край заселений людьми дуже давно. На теренах Букатинщини знайдені чисельні природні, археологічні, культурні пам'ятки епохи палеоліту, мезоліту, Буго-дністровської, Трипільської культур, неоліту, часу слов'ян, давньоруського часу, козацької доби. Про давнє поселення «Бокотинці» («Богатинці») згадується у документах 1604 році, є вона на картах царя Петра І.

Саме через цей край в часи козаків пролягав славнозвісний шлях зі Сходу, з Криму, Молдови у Польщу, в Європу, уздовж якого будувались села, потужні укріплення, городища, фортеці. Подивимося на карту Біплана, мандрівника, розвідника. Виникло поселення козака Бокоти Бокотинка, поруч давніх поселень, городищ з фортецями, замками біля села Грушка, Буша…

Нижче за течією лежить стародавнє «мертве місто» Виднівка, Янкулів (Мервинці), де на скалах зберігся до 19 ст. напис «Йозеф Скульптор», фортеця Буша, а вище за течією знаходиться унікальне півовальне городище — Паданів Ліс на гранітних скелях Мурафи, недалеко Григорівське городище, що біля Бронниці яке друге за розмірами після Немирівського. Тут знайшов академік Рибаков першу залізоплавильну піч, яка розташована зараз в Ермітажі, а копія в Вінниці.

Особливе місце в історії краю займала Букатинка у роки козацьких повстань, гайдамаччини. У XVII згадки про поселення трапляються дедалі частіше. Саме тут збереглася легенда про козака — каменотеса Бакоту, про його маму, що з дитиною єдині залишились живими, вийшовши з підземного ходу, і сховались у скалах, в чагарниках. Ще залишились ці підземелля з численними підземними ходами, де, за легендою, ховалось населення під час нападу турків, татар.

За роки історичних, археологічних досліджень в селі Букатинці та Вил знайдені поховання давньоруських воїнів зі списами, горщиками, трипільська кераміка з поселення «Зруб».

Букатинська земля породила і дала притулок багатьом видатним людям, а багато хто лише приїздив і своєю працею і любов'ю до цього краю забезпечили йому невмирущу славу. Це народна лікарка баба Пія, письменники Никифор Білоконь, Боднарук, герой війни, художник Олексій Трачук, Михайло та Віктор — батько і син Антончики, гомеопат Біхунова та її дочка співачка опери Олена, лозоходець Василь Стеценко, художники: Непийпиво, Сидорук, Марія Руденко та Марія Гоцуляк; митці: Микола Олійниченко, Оксана Городинська, Сергій Танадайчук, Андрій Пушкарьов, Микола Теліженко, Кирило Пустовіт… Букатинка. малювальна школа дітей каменярів

Цікава історія малювальної школи, якій вже понад 125 років. Перша церковно-приходська школа була заснована у 1880 році, мала два класи і знаходилася в приміщенні сільського диякона Лазаркевича. З 1893 року школа мала своє приміщення, побудована була з дерева першої церкви Воздвиження Христа. Напередодні Першої світової війни земство заходилось будувати двохповерхову чотирикласну малювальну школу для каменотесів-кустарів. В 1917 році вона була урочисто відкрита. Першим директором цієї школи була Олена Сильвестрівна Крижанівська 1895 року народження, донька священика. Багато породила школа обдарованих, талановитих людей, які віддавали часточку себе, розвивали науку та літературу, навчали краси дітей, що є по всьому світу. Школу закінчив поет Білокінь, письменник Боднарук, композитор Зіняк. В тяжкі роки Другої світової війни, в 1941 році школа була зруйнована авіабомбою і вщент спалена. Тільки в середині п'ятдесятих років її відбудували всією громадою села. Всередині 70-х її необґрунтовано закривають, попри те, що в районі вона була одна з найкращих.

ДжерелаРедагувати

  • Альошкіна Д. А. Обереги над Мурафою або душа Букатинського каменю. книга 1 — Вінниця: «Проба», 2007.

ПосиланняРедагувати