Будинок дитини
Будинок дитини, дитячий будинок або сиротинець — державний заклад для виховання дітей-сиріт дітей залишених батьками, дітей одиноких матерів або батьків, позбавлених батьківських прав, дітей з вадами розумового і фізичного розвитку; дітей, які за рішенням судових органів відібрані у батьків, без позбавлення останніх батьківських прав; дітей батьків, визнаних у судовому порядку безвісти відсутніми, недієздатними; а також дітей, батьки яких не мають можливості їх виховувати (за станом здоров'я; у зв'язку з тривалим від'їздом, відбуванням покарання, перебуванням під вартою; в період слідства; у зв'язку з тяжкими матеріально-побутовими умовами та інше).
| Будинок дитини | |
|---|---|
Підпорядкування ред.
Будинки дитини знаходяться у віданні органів охорони здоров'я, в них виховуються діти від народження до трирічного віку, а діти з дефектами розумового і фізичного розвитку — до чотирирічного. Для ослаблених дітей, інфікованих туберкульозом, дітей з ураженням центральної нервової системи, органів слуху, мови та іншими захворюваннями створено спеціалізовані будинки дитини.
Основні напрямки ред.
Будинком дитини керує головний лікар, догляд за дітьми здійснюється лікарями, медичними сестрами та нянями. В будинках дитини передбачені посади лікарів-педіатрів, логопедів, дефектологів тощо. Огляд дітей проводять фахівці територіальної дитячої поліклініки або амбулаторії. Діти в будинках дитини перебувають безкоштовно. Діти з будинку дитини можуть при бажанні батьків бути повернуті у родини, передані на усиновлення (удочеріння), під опіку та піклування, або після закінчення терміну перебування діти переводяться до дитячих будинків.
Будинки дитини в Україні ред.
В Україні діяльність будинків дитини регулює «Типове положення про будинок дитини» затверджене Міністерством охорони здоров'я України[1].
Відповідно до цього положення, будинок дитини є комунальним закладом охорони здоров'я для медико-соціального захисту дітей-сиріт, дітей, які залишились без піклування батьків, а також дітей з вадами фізичного та розумового розвитку.
Вони поділяються на будинки дитини загального типу та спеціалізовані будинки дитини. Загального типу — для медико-соціального захисту здорових дітей-сиріт, а також дітей із затримкою розумового та фізичного розвитку внаслідок несприятливих умов виховання. Спеціалізований будинок дитини — для дітей з вадами фізичного та розумового розвитку, включаючи дітей з дитячим церебральним паралічем; з порушенням функції опорно-рухового апарату; з порушенням слуху та мови; з порушенням зору (сліпі, слабозорі); тубінфікованих, хворих з малими та згасаючими формами туберкульозу, ВІЛ-інфікованих.
Сучасний стан будинків дитини в Україні ред.
Експертами українського представництва благодійної організації «Надія і житло для дітей» та представництва Дитячого Фонду ООН в Україні (ЮНІСЕФ) було проведено комплексне дослідження потреб дитини і стану вихованців українських будинків дитини[2] Метою дослідження була також прогнозування здатності дитини до життя в сім'ї, що візьме її на виховання.
Проблеми ред.
Дослідження показали, що відсутність чи недостатність батьківської підтримки у ранньому віці може призводити до вираженого порушення психічного і фізичного розвитку дитини. В українських будинках дитини характерною є перевантаженість груп (у групі може бути до 30 дітей). Тому працівники будинку орієнтовані лише на фізіологічний догляд, і в них нема можливості приділити достатню увагу психічному розвитку дитини. Дослідження особливостей розвитку дітей раннього віку, що виховуються у будинку дитини, виявило затримку у формуванні навичок в різних сферах у 100 % обстежених. Відставання у розвитку пов'язане з наслідками психічної депривації, порушеннями органічного і генетичного характеру. Для дітей будинку дитини характерними є порушення сну, знижена вага і непропорційний фізичний розвиток (діти не набирають вагу перш за все з психологічних причин, а не через недостатнє годування чи інфекції), затримка розвитку зорових і слухових диференціацій, навичок дій з предметами, на тлі загальної затримки рухового розвитку спостерігається відставання у розвитку пасивного і активного мовлення. За висновками експертів існує висока ймовірність того, що в умовах сімейного виховання подібна нерівномірність розвитку зникне.[2]
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ Наказ МОЗ України «Про затвердження Типового положення про будинок дитини» [Архівовано 27 квітня 2016 у Wayback Machine.] № 123 від 18.05.98. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 червня 1998 р. за № 372/2812
- ↑ а б Проведення комплексної оцінки потреб дитини в інтернатному закладі[недоступне посилання з червня 2019] Публікація підготовлена в рамках проекту співпраці між Представництвом Дитячого Фонду ООН в Україні (ЮНІСЕФ) і Представництвом благодійної організації «Надія і житло для дітей» в Україні NGO/2005/036 «Розробка механізмів деінституалізації дітей на основі комплексної індивідуальної експертної оцінки соціального стану і потреб дітей, а також складання планів розвитку кожної дитини в сімейних формах виховання».
Джерела ред.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985. [1] [Архівовано 12 червня 2014 у Wayback Machine.]
- Малая медицинская энциклопедия. — М.: Медицинская энциклопедия. 1991—96 гг. Дом ребенка [Архівовано 23 травня 2010 у Wayback Machine.]
- Наказ МОЗ України «Про затвердження Типового положення про будинок дитини» [Архівовано 27 квітня 2016 у Wayback Machine.] № 123 від 18.05.98. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 червня 1998 р. за № 372/2812