Вікіпедія

Бранко Младенович

Бранко Младенович (серб. Бранко Младеновић; ? — до 1365) — сербський шляхтич та великий землевласник, що перебував на службі в короля та царя Стефана Душана (1331—1355) й царя Стефана Уроша V (1355—1371). Родоначальник династії Бранковичів, представники якої в XV столітті були сербськими деспотами. Від короля Стефана Душана отримав титул севастократора — один з найвищих придворних титулів.

Бранко Младенович
 
Народження: 14 століття
Охрид, Північна Македонія
Смерть: не пізніше березень 1365
Сербське царство
Релігія: Сербська православна церква
Рід: Бранковичі
Батько: Младен
Діти: Нікола, Вук, Гргур, Воїслава

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис ред.

Воєвода Младен, батько Бранко, був важливою особою при дворі королів Стефана Милутина та Стефана Уроша III[1]. Він спочатку володів титулом жупана, а згодом — воєводи[2]. Невідомо, чи служив Младен за правління короля Стефана Душана[3]. Дядько за батьківською лінією, Нікола, управляв у місті Лежа (сучасна Албанія)[4][5].

За правління короля Стефана Душана (до його коронації як царя в 1346 році) Бранко Младенович згадується з титулом слуга[6][7], рівноцінному візантійському титулу доместика. Володіючи цим титулом, Бранко перебував у найближчому оточенні короля[8].

Після своєї коронації 1346 року цар Душан дав візантійські титули деспота, севастократора та кесаря особам зі свого найближчого оточення. Такі титули зазвичай надавали родичам[9], як у випадку з деспотом Деяном (чоловіком Теодори, сестри царя)[10]. Бранко Младенович отримав титул севастократора. Володарі цих високих титулів у Сербському царстві ставали управителями земель на південь від Скоп'є (столиці) — на територіях, які називали «Грецькими землями»[10]. Бранко отримав в управління Охрид[9][11][12]. На відміну від багатьох інших шляхтичів, Бранко не отримав вищого титулу деспота[13]. Після смерті царя Душана (1355) Бранко служив його синові та наступникові — цареві Стефану Урошу V. Рік смерті Бранко невідомий, однак він не згадується в документах з 1365 року[13].

Родина ред.

Бранко мав чотирьох дітей (трьох синів та дочку):

Пояс Бранко ред.

 
Пояс Бранко

Для Бранко Младеновича був виготовлений коштовний гаптований пояс. На поясі зображено, зокрема, лева, поруч з яким наявний кириличний напис: «БРАNKO»[15]. Фрагмент пояса зберігається в колекції Британського музею, інший фрагмент — в Ермітажі в Санкт-Петербурзі[16][17].

Бухарестський псалтир ред.

 
Бухарестський псалтир

Бухарестський псалтир (відомий у румунських джерелах як Psaltirii sârbeşti, тобто Сербський псалтир[18]) був написаний для Бранко Младеновича у 1346 році. Наразі книга зберігається в Бібліотеці Румунської академії наук[19].

Примітки ред.

  1. ↑ Spremić, 2005, с. 330.
  2. ↑ Blagojević, 2001, с. 44–46.
  3. ↑ Blagojević, 2001, p. 37.
  4. ↑ Mihaljčić, 1989, p. 254.
  5. ↑ Dinić, 1978, p. 5.
  6. ↑ Blagojević, 2001, с. 32.
  7. ↑ Spremić, 1994, с. 17.
  8. ↑ Blagojević, 2001, с. 31–32.
  9. ↑ а б Spremić, 2005, с. 329.
  10. ↑ а б Blagojević, 1989, с. 166.
  11. ↑ а б Blagojević, 1989, с. 218.
  12. ↑ Mihaljčić, 1989, с. 254.
  13. ↑ а б Ferjančić, 1970, с. 261.
  14. ↑ Veselinović та Ljušić, 2002.
  15. ↑ Odak, 2015, с. 209–210, 253.
  16. ↑ The Branko belt. Google Arts & Culture (укр.). Процитовано 9 грудня 2023.
  17. ↑ textile; belt | British Museum. www.britishmuseum.org (англ.). Процитовано 9 грудня 2023.
  18. ↑ Chirilă, Ioan (2010). Septuaginta – sursă a ediţiilor Bibliei româneşti, repere despre munca de traducere a Bibliei în limba română (PDF). Theologia Orthodoxa. LV (1): 5—15.
  19. ↑ Macrobert, C. M. (1992). Two lykewake psalters: The MSS västerås/UUB5/UUB6 and Jaroslavl' 15482. Scando-Slavica. 38 (1): 108—127. doi:10.1080/00806769208601008.

Джерела ред.

  • Blagojević, Miloš. Државна управа у српским средњовековним земљама. — Službeni list SRJ, 2001. — С. 32, 33. — ISBN 9788635504971. (серб.)
  • Blagojević, Miloš. Србија у доба Немањића. — TRZ "VAJAT", 1989. — С. 166, 218. — ISBN 9788670390287. (серб.)
  • Ćorović, Vladimir. Историја српског народа. — Београд : Јанус; Ars Libri, 2001. (серб.)
  • Dinić, Mihailo. Област Бранковића // Српске земље у средњем веку. — Београд : Српска књижевна задруга, 1978. (серб.)
  • Ferjančić, Božidar. Севастократори и кесари у Српском царству // Зборник Филозофског факултета. — 1970. — С. 255–269. (серб.)
  • Mihaljčić, Rade. Краj Српског царства. — 2. — Београд : БИГЗ, 1989. (серб.)
  • Novaković Stojan. Византијски чинови и титуле у српским земљама XI-XV века // Глас СКА. — 1908. — Т. LXXVIII. — С. 178–280.
  • Odak, Marina I. (2015). Ikonografija i simbolika predstava na srpskom srednjovekovnom novcu. Belgrade: Filozofski fakultet. (серб.)
  • Spremić, Momčilo. Бранковићи у историји и предању // Прекинут успон: српске земље у позном средњем веку. — Београд : Завод за уџбенике и наставна средства, 2005. — С. 329–344. (серб.)
  • Spremić, Momčilo. Деспот Ђурађ Бранковић и његово доба. — Београд : Српска књижевна задруга, 1994. (серб.)
  • Spremić, Momčilo. La famille serbe des Brankovic - considérations généalogiques et héraldiques // Zbornik Radova Vizantološkog Instituta. — 2004. — Т. 41. — С. 441–452. (фр.)
  • Spremić, Momčilo. The Branković line in Ohrid // Vardarski Zbornik. — 2006. — Т. 5. — С. 1–7. (англ.)
  • Tomović, Gordana. Vojinovići / Rudić, Srđan. — Istorijski institut, 2011. — С. 355–366. — ISBN 978-86-7743-091-7. (серб.)
  • Veselinović, Andrija; Ljušić, Radoš. Родослови српских династија. — Платонеум, 2002. (серб.)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бранко_Младенович&oldid=41102294