Січкін Борис Михайлович
Борис Михайлович Січкін (15 серпня 1922, Київ — 21 березня 2002, Нью-Йорк) — український радянський та американський актор єврейського походження. Став відомим завдяки виконанню у фільмах «Невловимі месники» та «Нові пригоди невловимих» ролі «оригінального куплетиста» Буби Касторського.
Січкін Борис Михайлович | ||||
---|---|---|---|---|
Народився | 15 серпня 1922[1] Київ, Українська СРР | |||
Помер | 21 березня 2002[1] (79 років) Нью-Йорк, Нью-Йорк, США | |||
Поховання | Ваганьковське кладовище | |||
Громадянство | США СРСР | |||
Діяльність | актор, хореограф, кіноактор, композитор, балетмейстер, мемуарист, танцюрист | |||
Роки діяльності | 1937 — 2002 | |||
IMDb | nm0794434 | |||
Нагороди та премії | ||||
| ||||
Ця стаття є сирим перекладом з іншої мови. Можливо, вона створена за допомогою машинного перекладу або перекладачем, який недостатньо володіє обома мовами. (березень 2019) |
Дитинство
ред.Першими оцінили талант Бориса Січкіна київські злодії. Поряд із будинком, де мешкав Борис, розкинувся базар. Увечері там збиралися кишенькові та квартирні злодії та їхні подруги. Для них Борис і виступав: відбивав чечітку, танцював «яблучко», «бариню», циганські танці. З часом перейшов на танці з куплетами. Злочинці були першими, від кого він отримував гонорар – продуктами. Боря танцював з чотирьох років, а у тридцяті роки навіть заробляв собі на хліб танцями на базарі.
Навчання та робота
ред.У п'ятнадцять років Січкін вступив на роботу до Ансамблю народного танцю УРСР, потім закінчив Київське театральне училище.
Навчався в хореографічному технікумі при київському театрі, а пізніше поставив кілька балетних спектаклів, зокрема й «Червоних дияволят».
Перед війною Борис Січкін працював в Ансамблі пісні та танцю України. Його помітив і запросив до військового колективу Павло Вірський. Але директор ансамблю Білицький не хотів оформляти перехід. Він говорив: «Батьківщині, Січкін, потрібні солдати, а не танцюристи». З неймовірними труднощами йому все ж удалося звільнитися.
Почалася війна, артисти військового ансамблю несли бойове чергування. Перед здачею Києва їм довелося стояти в заслоні на пристані, звідки баржами відправляли людей до тилу. У розпал завантаження з'явився той самий Білицький з великою кількістю валіз. Він простягнув папір, який засвідчував, що він відряджається до Ташкента для організації ансамблю. «Нині не до пісень і танців, – грізно сказав Січкін, – треба захищати Батьківщину, а співати та танцювати будемо після перемоги». «Борисе, ти подивися, хто підписав цей папір!» – змолився колишній директор. «Такий документ у такий час міг підписати лише Адольф Гітлер» – відповів Січкін. Довго умовляв Білицький пустити його на баржу, але Січкіна не умовив і знайшов когось іншого.
Артист кіно та естради прославився на всю країну, коли йому було вже за сорок: роль куплетиста Буби Касторського стала головною в його житті. Після тріумфу «Невловимих месників» роз'їжджав по країні з виступами. А в Міністерстві культури СРСР тоді якраз почалася кампанія проти «лівих» концертів. Під цю кампанію і потрапив Січкін – на нього зібрали компромат.
Ув'язнення
ред.Актора викликали до відповідних органів. Туди ж прийшла й уїдлива старенька, що працювала ревізором. Вона виявила серйозні фінансові порушення і передала документи до слідчих органів. Січкіна заарештували.
Майор, начальник КПУ, під час обшуку виявив у артиста зубну щітку, зубну пасту, гребінець і викинув їх у відро для сміття: «Це більше не знадобиться».
Потім при підлеглих знущався: «Як це ти в кіно співав? ''Я не плачу, я ніколи не плачу''? Це ти в кіно не плакав, а тут у нас плакатимеш!»
У 1973 в Тамбові Січкін був посаджений у в'язницю за обвинуваченням у розкраданні державного майна у великих розмірах. Через рік був звільнений. Слідство тривало ще кілька років. Врешті-решт Борис Січкін був остаточно виправданий.
Еміграція, останні роки життя і смерть
ред.У 1979 році Борис Січкін виїхав до США, де мешкав до останнього часу, зрідка приїжджаючи до Росії з виступами.
Саме цього артиста — Борю Січкіна періоду американської еміграції — обезсмертив у своїй пісні про тьотю Хаю знаменитий виконавець шансону Віллі Токарєв: «С Новым годом, тётя Хая,
Вам привет от Мордэхая,
Он живёт на Пятой авеню.
Боря Сичкин там соседом
Угощал меня обедом,
Я ему в субботу позвоню».[2]
Січкін пішов із життя 21 березня 2002 року. Серце артиста зупинилося, коли він розбирав листи.
Незабаром за бажанням його дружини прах Бориса Січкіна було вилучено з могили та кремовано, а урна перевезена до Москви й 6 років зберігалася у друзів родини Січкіних. Лише 18 квітня 2008 року прах був похований. Прощання відбулося в Будинку кіно, а потім урна з прахом була поміщена в колумбарій Ваганьківського цвинтару.
Фільмографія
ред.- 1954 — Анна на шиї
- 1962 — Капітани блакитної лагуни — контрабандист
- 1964 — До побачення, хлопчики!
- 1966 — Останній шахрай
- 1966 — Невловимі месники — Буба Касторський
- 1968 — Нові пригоди невловимих — Буба Касторський
- 1968 — Інтервенція
- 1968 — На війні як на війні — старший лейтенант Селіванов
- 1969 — Золоті ворота
- 1969 — Варвара-краса, довга коса — наречений-престідіжітатор
- 1970 — Любов до трьох апельсинів — Кухарка
- 1971 — Стежкою безкорисливої любові — актор цирку, гість Михалича
- 1971 — Великий бурштин — музичний критик, член журі конкурсу
- 1972 — Останні дні Помпеї
- 1972 — Золоті роги — розбійник
- 1973 — Невиправний брехун — перекладач
- 1976 — 12 стільців
- 1978 — Кухар і співачка — Хасан Хасанич Бармалієв, «Бармалей», директор Будинку побуту
- 1987 — Sweet Lorraine — Ivan
- 1989 — Суперінтендант
- 1989 — The Final Days — Леонід Брежнєв
- 1995 — Ніксон — Леонід Брежнєв
- 1997 — Бедная Саша
- 2000 — Марш Турецького (серіал) серія «Небезпечно для життя», «Вбивство на Неглінній»
- 2001 — Third Watch — After Time — Uri
- 2001 — ПМП
Примітки
ред.- ↑ а б Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
- ↑ http://www.shansonprofi.ru/person/tokarev/lyrics/tokarev_tyotya_haya.html
Посилання
ред.- СМІХ ПО-КИЇВСЬКИ[недоступне посилання з червня 2019]
- Борис Сичкин (рос.)