Вікіпедія

Бойова живучість (літальних апаратів)

Ця стаття є сирим перекладом з іншої мови. Можливо, вона створена за допомогою машинного перекладу або перекладачем, який недостатньо володіє обома мовами. Будь ласка, допоможіть поліпшити переклад. (серпень 2019)

Бойова живучість (БЖ) — здатність літального апарату (ЛА) виконувати поставлене бойове завдання в умовах вогняної протидії супротивника. Є антиподом уразливості і досягається використанням живучих при бойових ушкодженнях елементів конструкції, систем і агрегатів, дублюванням і резервуванням життєво важливих систем, використанням екрануючих властивостей конструкції, апаратури і палива, забезпечення вибухо- і пожежобезпеки ЛА, зниженням втрат палива з пробоїн, захистом екіпажу і найважливіших агрегатів і систем ЛА.

До життєво важливих агрегатів (ЖВА) і систем апарату відносяться: паливна система, система управління, силова установка, прицільно-навігаційний комплекс. Бойова живучість ЛА ретельно відпрацьовується в мирний час, а проявляється тільки при веденні бойових дій. Вона ж в силу різного роду обставин часто приноситься в жертву льотним характеристикам ЛА і його корисному навантаженню.

У радянських/російських джерелах термін «Бойова живучість літака» вперше зустрічається в роботі М. І. Шаурова — начальника відділу НДІ ВПС ЧА — у 1939 році[1]. Однак у радянському літакобудуванні аж до другої половини 1940-х років його зміст фактично зводився до захисту пілота (екіпажу) від вогню авіаційних кулеметів бронюванням і до протектування паливних баків.[2].

Маси бронювання літаків періоду Другої світової війни
Тип літака Винищувач Винищувач-бомбардувальник Штурмовик Бомбардувальник
Маса броні,

% нормальної злітної маси

1-2 3-5 10-15 1,5-2,0

Бойова живучість розглядається в безпосередньому зв'язку з типом і характеристиками діючого на літальний апарат засобу ураження. БЖ характеризується вразливою площею при влучанні боєприпасу контактної дії і ймовірністю неураження ЛА в зоні дії боєприпасу з неконтактним детонатором. Бойова живучість стосовно до боєприпасу контактної дії визначається, в першу чергу, його калібром.

Історія ред.

 
Німецький 30-мм набій і ланки до гармати MK 108. Показаний в розрізі набій з тонкостінним фугасним снарядом підвищеного наповнення, тип «М». Маса спорядження (HA-41) 85 г достатня для виведення з ладу одномісного суцільнометалевого винищувача при одиничному влучанні.

У період Другої світової війни бойова живучість радянських літаків (винищувачів, штурмовиків і бомбардувальників) забезпечувалася і була вирішена стосовно бронебійних куль зброї калібрів 7,62 — 7,92 мм. Використання противником інших калібрів озброєння (боєприпасів збільшеної потужності) цілком може зробити реалізований на ЛА комплекс захисних заходів неспроможним, що і спостерігалося неодноразово на практиці[3]. Вимоги до захисту літаків від снарядів 20-мм гармати були виставлені ВПС вже після війни, в 1946 році.

Так поява на радянсько-німецькому фронті 20-мм фугасного снаряда[4] до авіагармат MG FFM і MG 151/20 різко змінила ситуацію і вперше поставила питання про живучість конструкції літака. Літаки винищувачі дерев'яної і змішаної конструкції при ураженні 20 мм фугасним снарядом не мали конструктивної живучості, відбувалася втрата несної здатності і повне руйнування уражених елементів, і як результат, необхідне число влучень по одномісних винищувачах не перевищувало одного-двох[5]. Іншими словами, при влучанні фугасного снаряда у кіль або крило, літак позбавлявся цих елементів. Наслідок — негайне припинення керованого польоту.

Слід зазначити, що німецькі ВПС, прийнявши в 1940 році на озброєння новий тип артилерійського боєприпасу — 20-мм фугасний снаряд «M» (нім. Minengeschoss), пізніше і 30 мм снаряд «M», і підтвердивши на практиці їх ефективність, до 1944 року розробили комплекс заходів з підвищення живучості конструкції літаків для цього виду впливу, запропонувавши заповнення відсіків обмеженого обсягу, найбільш схильних до руйнування фугасною дією, новим на той момент матеріалом — пінопластом Іпорка (нім. Iporka) з масовою щільністю 13 кг/м3, отриманими компанією I. G. Farbenindustrie[5].

 
Бойові пошкодження хвостового оперення літака F-4E 366-го тактичного винищувального авіакрила вогнем дрібнокаліберної зенітної артилерії і авіаційної ракети «повітря-повітря». Виведені з ладу обидві гідросистеми, зірвано кермо, зруйновані: контейнер гальмівного парашута і половина задньої кромки стабілізатора, літак повернувся на базу.

У СРСР науково-практичний напрям «Бойова живучість літальних апаратів» як самостійна і цілісна дисципліна сформувався у другій половині 1960-х років. На даний час живучість конструкції ЛА забезпечується застосуванням статично нездоланних силових схем фюзеляжу, крил тощо, спеціальним виконанням елементів силового набору і обшивки, а також застосуванням більш стійких (живучих) при пошкодженнях конструкційних матеріалів[6].

Вимоги до ЛА по забезпеченню бойової живучості ред.

 
Результат влучання ракети ПЗРК «Стріла-2» в регульоване сопло лівого двигуна F/A-18 і підриву в жаровій трубі осколково-фугасної БЧ масою 1,15 кг. Літак повернувся на базу.
 
Сильні руйнування хвостової частини штурмовика A-10A в результаті неконтактного підриву бойової частини ракети ПЗРК «Ігла-1» в районі хвостового оперення. Пошкодження рулів стабілізатора, праве кермо зруйновано. Сліди осколкових уражень на гондолі правого двигуна і правій консолі крила. Літак відновлений[7]. «Війна в затоці», 1991.

До основних вимог з бойової живучості ЛА, як правило, входять:

  • необхідність наявності дводвигунної силової установки, особливо для літаків-штурмовиків та бойових вертольотів;
  • здатність системи управління нормально функціонувати після влучання в її окремі елементи куль калібру 7,62 і 12,7 мм, а паливної системи ЛА — витримувати влучання осколків, 12,7-мм куль та дрібнокаліберних, калібром 20…23-мм осколково-фугасних запалювальних снарядів;
  • необхідність захисту стінок паливних ємностей;
  • необхідність захисту екіпажу ЛА.

Відповідно до Глави 10 Зводу законів США в рамках програм створення зразків озброєння і військової техніки повинні здійснюватися реалістичні випробування системи в цілому на бойову живучість.

Закон вимагає проведення натурних випробувань обстрілом тим боєприпасом, застосування якого по створюваній системі зброї реально в бойовій обстановці. Натурні випробування проводяться по системі, повністю спорядженій паливом, робочими рідинами і боєприпасами. Зокрема за вказаною схемою проведені випробування багатоцільових літаків-винищувачів F/A-18 і F-22.

Бойова живучість інших типів літальних апаратів ред.

В ракетній техніці, зокрема, при подоланні крилатими (КР) і протикорабельними (ПКР) ракетами засобів оборони об'єкта, говорять про їх бойову стійкість. Бойова стійкість забезпечується малими висотами польоту, складними траєкторіями польоту, мінімальною відбиваючою поверхнею конструкції виробу.

Див. також ред.

Посилання ред.

  1. ↑ Шауров Н. И. Развитие военных типов сухопутных самолётов. М. Воениздат, 1939, с. 33.
  2. ↑ Шауров Н. И., подполковник, Шлямин К. И., инж-майор. Бронирование самолетов. В кн.: «Руководство для конструкторов». Издание БНТ НКАП, т. II, раздел 74100-74400, 1944 год
  3. ↑ Ефимов А. Н. Почему у немецких асов было больше побед? Реконструкция поражаемости самолетов-истребителей во второй мировой войне // Научно-технический сборник «Боеприпасы», № 3, 2006 г., с. 67—74.
  4. ↑ Тонкостінний снаряд зі сферичним дном, споряджений металізованим теном (вага підривного заряду 18,7 г), у 1942 г. замінений вибуховим складом HA 41 на основі гексогена. Підривник із затримкою спрацьовування забезпечив підрив вибухового снаряда у внутрішніх відділеннях літака, не розрахованих на додаток надлишкового тиску. Ефективно працював по планеру, крилах, хвостовому оперенню та паливних баках, забезпечуючи ураження не тільки уразливих агрегатів, але й авіаційної конструкції як такої. Після війни фугасний 30-мм снаряд Minengeschoss послужив основою при розробці аналогічних боєприпасів до авіагармат Великої Британії і Франції ADEN і Defa під власні вимоги, а згодом і під уніфікований набій 30×113 мм.
  5. ↑ а б Пауфлер Г. Н. Разрушающее действие взрывной волны на части самолета и мероприятия по увеличению живучести. Обзоры и переводы немецких трофейных материалов № 8. БНТ МАП, 1947 год.
  6. ↑ Томилов Ю. М., Меднов А. Н. Боевая живучесть.- В кн.: Авиация: Энциклопедия / Гл. ред. Г. П. Свищев. — М.: Науч. изд-во «Большая рос. энцикл.»: Центр. аэрогидродинам. институт им. Н. Е. Жуковского, 1994. — 736 c.: ил. ISBN 5-85270-086-X
  7. ↑ Gulf War Battle Damage. A-10 80-0186 (Repaired). Архів оригіналу за 24 квітня 2012. Процитовано 26 вересня 2017.
  Зовнішні зображення
  Результат підриву БЧ ракети ПЗРК «Стріла»/«Ігла» в сопловому пристрої лівого двигуна Су-25 - на ресурсі nnm.me
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бойова_живучість_(літальних_апаратів)&oldid=36634737