Відкрити головне меню
Схематична будова бронебійної кулі:
1. оболонка
2. сорочка
3. серцевина

Бронебійна куля — куля, призначена для враження легкоброньованих цілей противника (бронеавтомобілі, бронетранспортери, тощо) та його живої сили, прихованої за порівняно не товстою бронею.

Характерною особливістю бронебійних куль є наявність серцевини із надміцного та надтвердого матеріалу, здатного проникнути крізь потужні перепони, такі як сталева броня[1].

В конструктивних схемах бронебійних куль можна помітити два різновиди в залежності від вигляду ведучої частини:

  1. складається з двох елементів: оболонка та серцевина,
  2. складається з трьох елементів: оболонка, сорочка, та серцевина.

МатеріалиРедагувати

 
Бронебійна куля (друга справа) набою 7,5×55 мм GP 11 в перетині

До матеріалів серцевини бронебійних куль висувають такі вимоги: висока твердість в готовому вигляді; висока в'язкість; велика, за можливістю, питома вага; дешевизна, недефіцитність та дешевизна виготовлення[1].

Велике поширення отримали різні сорти високовуглецевої (інструментальної, наприклад, У10А, У12А, У12ХА) та легованої сталі, а також металокерамічні тверді сплави (наприклад, з карбіду вольфраму)[1].

ЗразкиРедагувати

РосійськіРедагувати

7,62 СНБ (Індекс ГРАУ — 7Н14) — гвинтівковий снайперський набій калібру 7,62×54 мм R з бронебійною кулею. Призначений для враження поодиноких живих цілей та легко броньованої техніки на відстані до 1000 м з гвинтівок СВД, СВДС, тощо. Є модернізованим варіантом снайперського набою 7Н1 — замість старої серцевини використовується нова, гострокінцева зі сталі У12А з додатковою термічною обробкою. При збереженні купчастості бою в набій додано бронебійні властивості набою СТМ (індекс 57-Н-323С). Не потребує додаткового пристрілювання після використання 7Н1. Найбільша відстань пробиття сталевого листа 5 мм завтовшки з ймовірністю не менше 80% становить 650 м, а бронеплити марки 2П 5 мм завтовшки — 480 м. Куля без фарбування, коробки окрім напису «снайперські» (рос. снайперские) мають чорну смугу[2]. Роботи над створенням нової кулі розпочались в СРСР в середині 1980-тих. Робота над новою кулею проводилась ЦНДІТОЧМАШ (ЦНИИТОЧМАШ) спільно з КБ заводу № 188 (Новосибірський набійний завод). Випробування розпочались вже в 1986 році, проте через розвал СРСР та спричинені ним проблеми роботи були заморожені. Новий набій та нова куля були прийняті на озброєння ЗС РФ в 1999 році[3].

Також в Росії були створені новітні бронебійні кулі для набоїв 5,45×39 мм — 7Н10, 7Н13, а також 7Н22, 7Н23, 7Н24, 7Н26, 7Н37 і 7Н39. Крім того, були створені нові бронебійні пістолетні набої. Так, використання російськими терористами кулі 7Н37 під час війни на сході України показало, що ця бронебійна куля з серцевиною з карбіду вольфраму здатна вражати сучасну легко броньовану бронетехніку, в тому числі, і бронеавтомобілі Кугуар[4].

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Кириллов В. М., Сабельников В. М. (1980). 6.4 Бронебойные пули. Патроны стрелкового оружия. М.: ЦНИИ информации. 
  2. «7,62 мм винтовочный снайперский патрон (7Н14) с бронебойной пулей». Боеприпасы и средства поражения. Москва: Типография «Новости». 1999. pp. 306. 
  3. 7,62 мм снайперский винтовочный патрон 7Н1 и 7Н14. Sniper-Weapon.ru. 26.06.2013. 
  4. Росія постачає на Донбас новітню зброю, що пробиває будь-які бронежилети — ЗСУ. Укрінформ. 05.10.2014. [недоступне посилання з червень 2019]

Див. такожРедагувати