Відкрити головне меню

Се́рго Лавре́нтійович Бе́рія (псевдонім — Сергій Олексійович Гегечкорі; нар. 27 листопада 1924(19241127), Тбілісі, Грузинська РСР, СРСР — пом. 11 жовтня 2000, Київ, Україна) — радянський інженер-конструктор, син Лаврентія Берії.

Серго Берія
SergoBeria.jpg
Народився 24 листопада 1924(1924-11-24)
Тифліс, Закавказька РФСР, СРСР
Помер 11 жовтня 2000(2000-10-11) (75 років)
Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Національність грузин
Діяльність інженер
Alma mater Ленінградська військова академія зв'язку імені С. М. Будьонного
Сфера інтересів Радіолокація
Заклад КБ-1 і Q4218476?
Науковий ступінь доктор фізико-математичних наук
Науковий керівник Q4245839?
Батько Берія Лаврентій Павлович
Нагороди
Сталінська премія
Орден Леніна Орден Вітчизняної війни II ступеня Орден Червоної Зірки
Медаль «За оборону Кавказу»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

ЖиттєписРедагувати

Серго Лаврентійович Берія народився 27 листопада 1924 року в місті Тбілісі. У 1938 році, закінчивши сім класів німецької та музичної шкіл, разом з родиною переїхав до Москви, де у 1941 році, після закінчення середньої школи № 172, був зарахований до Центральної радіотехнічної лабораторії МВС СРСР. У перші дні війни добровольцем по рекомендації райкому комсомолу направлений у розвідшколу, в якій на прискорених тримісячних курсах отримав радіотехнічну спеціальність і в званні техніка-лейтенанта почав службу в армії. За завданням Генерального штабу виконував ряд відповідальних завдань (у 1941 році — в Ірані, Курдистані, у 1942 році в Північно-Кавказькій групі військ). У жовтні 1942 року наказом наркома оборони був направлений на навчання в Ленінградську військову академію зв'язку імені С. М. Будьонног. За час навчання неодноразово відкликався за особистою вказівкою Верховного Головнокомандувача та Генерального штабу для виконання спеціальних секретних завдань (у 1943—1945 роках — Тегеранська і Ялтинська конференції глав держав антигітлерівської коаліції). За зразкове виконання завдань командування нагороджений медаллю «За оборону Кавказу» і орденом Червоної Зірки.

У 1947 році, після закінчення з відзнакою Військової академії, рішенням уряду був направлений у проектно-конструкторську організацію п/я 1323 (згодом КБ-1), де по липень 1953 року працював на посадах головного інженера, головного конструктора. За успішне виконання урядового завдання зі створення нових зразків озброєння ракетних систем нагороджений орденом Леніна і удостоєний Сталінської премії. Працюючи в КБ-1, у 1948 році захистив кандидатську, а в 1952 році докторську дисертації.

 
Могила Серго Берії

У зв'язку зі «Справою» батька в липні 1953 року був заарештований і до кінця 1954 року утримувався в одиночному ув'язненні спочатку в Лефортовській, а потім у Бутирській тюрмах. Після звільнення з ув'язнення і вручення йому паспорта на ім'я Сергія Олексійовича Гегечкорі відправлений на заслання на Урал. У місті Свердловську, перебуваючи під постійною «опікою», він майже десять років пропрацював на посаді старшого інженера в організації п/я 320. За клопотанням перед урядом групи видних учених країни в зв'язку з хворобою матері, Ніни Теймуразовни, йому був дозволений перевід до Києва в організацію п/я 24, перетворену згодом в НДІ «Квант». Тут він працював провідним конструктором, начальником сектору, начальником відділу, завідувачем відділом системного проектування, головним конструктором комплексу Відділення нових фізичних проблем ІПМ Академії наук Української РСР. З 1990 року науковий керівник, головний конструктор Київського філіалу ЦНПО «Комета».

Серго Лаврентійович Берія помер 11 жовтня 2000 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі.

ПосиланняРедагувати