Відкрити головне меню

Берман Матвій Давидович

російський політик

Матвій Давидович Берман (10 квітня 1898 — 7 березня 1939) — високопоставлений співробітник ЧК-ОГПУ-НКВД СРСР, комісар державної безпеки 3-го рангу (1935). Начальник ГУЛАГ ОГПУ-НКВД (1932–1937).

Матвій Берман
1920-matvei berman.jpg
Ім'я при народженні Матвій Давидович Берман
Народився 10 квітня 1898(1898-04-10)
Чита, Забайкальська область, Російська імперія
Помер 7 березня 1939(1939-03-07) (40 років)
Kommunarka[d], Sosenskoye Settlement[d], Новомосковський адміністративний округ, Москва, СРСР
·розстріл[d]
Поховання Розстрільний полігон «Комунарка»
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Діяльність мучитель, політик
Alma mater Іркутське військове училище[d]
Членство Центральний виконавчий комітет СРСР
Посада депутат Верховної ради СРСР[d]
Військове звання комісар державної безпеки 3-го рангу
Партія КПРС
Брати, сестри  • Берман Борис Давидович
Нагороди
Орден Леніна — 1933Орден Червоного Прапора  — 1927Орден Червоної Зірки  — 1937
Почесний ювілейний знак «ВЧК-ГПУ» (V)Почесний працівник ВЧК-ГПУ (XV)

Ранні рокиРедагувати

Народився в Читинському повіті Забайкальської губернії в єврейській родині. Закінчив Іркутське військове училище, прапорщик. Учасник Жовтневої революції та Громадянської війни в Сибіру. У 1918 вступив в РКП(б).

ВЧК-ОГПУ-НКВДРедагувати

З 1918 — голова повітової ЧК в Глазові Вятської губернії. За пияцтво виключався з РКП(б) в 1918, але незабаром відновлений. З 1920 по 1930 обіймав посади голів регіональних органів ВЧК-ГПУ (Томської, Єнісейської, Семипалатинської, Іркутської). У 1923–1924 нарком внутрішніх справ Бурят-Монгольської АРСР. У 1924 році входив до складу редколегії журналу «Життя Бурятії». У 1924 переведений на роботу в Середню Азію. У 1924–1927 — повпред ОГПУ в Середній Азії. У 1927–1928 голова ОГПУ УзРСР.

ГУЛАГРедагувати

З 1930 року — заступник начальника, а з 9 червня 1932 — начальник ГУЛАГ (до 16 серпня 1937). Одночасно був начальником переселенського відділу НКВС (1936), начальником будівництва каналу Волга-Москва (1936–1937), з вересня 1936 по серпень 1937 — заступник голови НКВС СРСР і одночасно начальник ГУЛАГу.

Згадується в книзі Олександра Солженіцинa «Архіпелаг ГУЛАГ»: «Належало б їм викласти на укосах каналу шість прізвищ — головних підручних у Сталіна і Ягоди, головних наглядачів Бєломора, шістьох найманих вбивць, записавши за кожним тисяч по тридцять життів: Фірін — Берман — Френкель — Коган — Раппопорт — Жук»[1](рос.)

Останні рокиРедагувати

З серпня 1937 по грудень 1938 року — народний комісар зв'язку СРСР.

Член ЦВК СРСР в 1935–1937 роках, депутат Верховної ради СРСР 1-го скликання.

23 грудня виключений з ВКП(б) і 24 грудня 1938 арештований прямо в кабінеті Георгія Маленкова. Утримувався в Луб'янській в'язниці.

Розстріляний за вироком Військової колегії Верховного Суду СРСР 7 березня 1939 на розстрільному полігоні «Комунарка».

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати