Вікіпедія

Бенжамен Пере

Бенжамен Пере (фр. Benjamin Péret; 4 липня 1899, Резе поблизу Нанта — 18 вересня 1959, Париж) — французький поет та письменник сюрреалістичного спрямування.

Бенжамен Пере
фр. Benjamin Péret
Народився 4 липня 1899(1899-07-04)[1][2][…]
Резе
Помер 18 вересня 1959(1959-09-18)[2][4][…] (60 років)
XV округ Парижа, Іль-де-Франс, Франція[6]
Поховання Батіньйоль
Країна  Франція
Діяльність поет, письменник
Мова творів французька
Партія Internationalist Workers Partyd
CMNS: Бенжамен Пере у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Життя та творчість ред.

У віці 21 року Пере в Парижі пристає до гуртка дадаїстів, до якого входили також Трістан Тцара, Андре Бретон, Франсіс Пікабіа, Макс Ернст та інші. Стояв біля витоків сюрреалізму як нової течії в європейському мистецтві 1924 року. Спільно з П'єром Навілем видав перші три випуски газети La Révolution Surréaliste.

1927 року він, як і Луї Арагон, Поль Елюар, А. Бретон і П'єр Унік, вступає до лав ФКП, але невдовзі переходить у табір троцькістів (як і багато інших сюрреалістів). 1929—1934 роки поет проводить у Бразилії, однак із політичних причин був там заарештований і висланий із країни. У 1936—1937 роках він воює в Іспанії, на боці республіканського уряду — спочатку в комуністичних, а потім у троцькістських (ополчення РПМО) та анархістських (колона Дурруті) загонах. В Іспанії він знайомиться зі своєю майбутньою дружиною, Ремедіос Варо. У 1939 Б. Пере закликається на французьку військову службу, проте незабаром був ув'язнений на створення в армії троцькістського осередку. Пере біжить із ув'язнення до Марселя, де зустрічається з іншими сюрреалістами.

1941 року він емігрує до Мексики, де живе до 1947 року. Тут він знайомиться з групою дисидентів-сюрреалістів, на чолі якої стояв австрійський художник та теоретик мистецтва Вольфганг Паален. У Мексиці Пере вивчає культуру місцевих індіанців, створює антологію мітів доколумбової епохи, пише поему Air Mexicain. У Мехіко він підтримував тісні стосунки з вдовою Л. Д. Троцького, Н. І. Сєдовою. Після повернення до Парижа поет аж до смерті 1959 року працював разом із А. Бретоном.

Віршовані твори Б. Пере за межами кола сюрреалістів були мало відомі, проте серед своїх однодумців його творчість була дуже високо оцінена. Так, В. Паален писав: як сильно я люблю тебе і захоплююся тобою. Та пара твоїх книг, що в мене є, відносяться до моїх найбільших, скарбів, що ревниво зберігаються. Для А. Бретона ж Б. Пере, цей типовий сюрреалістичний поет-революціонер, був «найціннішим і найстарішим товаришем боротьби».

Твори ред.

  • «Місяць Запаро. Міти та казки Америки (Der Mond der Zaparo. Mythen und Märchen Amerikas)», Nautilus 1998
  • «Історія природи (Naturgeschichte)», Renner 1984
  • Я не їм цей хліб: Вірші та статті / Пров. з франц., комент. і прямуючи. М. Лепілової. М: Гілея, 2015

Примітки ред.

  1. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б SNAC — 2010.
  3. ↑ Find a Grave — 1996.
  4. ↑ Internet Speculative Fiction Database — 1995.
  5. ↑ The Fine Art Archive — 2003.
  6. ↑ https://www.benjamin-peret.org/benjamin-peret/chronologie/chronologie-1948-1959.html

Література ред.

  • Jean-Christophe Bailly, Au-delà du langage. Une étude sur Benjamin Péret, Paris: Losfeld 1971
  • Claude Courtot, Introduction à la lectura de Benjamin Péret, Le Terrain Vague, 1965
  • John H. Matthews, Benjamin Péret, New York: Twaine 1975

Кінематограф ред.

  • Rémy Ricordeau (кінорежисер), Je ne mange pas de ce pain-là : Benjamin Péret, poète, c'est-à-dire révolutionnaire" фільм 94', Paris: SevenDoc, 2015, DVD + книга 88 стор. (серія Phares) (фільм на фр. , англ. та вик. мовами).

Доповнення ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бенжамен_Пере&oldid=42316915