Лютфи Бекіров (5 грудня 1928 Ескі-Юрт Бахчисарайського району, нині частина Бахчисарая) — робітник, учасник кримськотатарського правозахисного руху у 1960—70-х роках.

Бекіров Лютфи
Народився5 грудня 1928(1928-12-05) (95 років)
Ескі-Юрт, Бахчисарай, Кримська АРСР, РСФРР, СРСР

Біографія

ред.

Лютфи Бекіров почав трудову діяльність 1944 року в Бекабаді, Узбекистан, як учень токаря на асбоцементному комбінаті. До 1960 року став токарем 6-го розряду. У кримськотатарський національний рух увійшов наприкінці 1950-х років. Тоді він познайомився з Фазилом Аметовим, Ризою Асановим, Тімуром Дагджи, а згодом — з Джеппаром Акімовим.[1]

В 1966 році брав участь у мітингу кримських татар у Бекабаді.[2] В жовтні 1966 року Лютфи Бекірова працівники держорганів забрали з дому рано вранці та засудили до 15 діб позбавлення волі. Із 500 кримськотатарських мітингувальників, що зібралися біля будинку міліції у рамках протесту, спецоргани обрали сімох та звинуватили їх в «організації зборища» й засудили на різні терміни за сфабрикованими справами.[1]

Під час організаційної діяльності національного руху, Лютфи Бекіров усюди супроводжував Джеппара Акімова. Наприкінці 1960-х років йому довелось понад 20 разів їздити у Фергану, доставляючи листи Акімова до Бекіра Османова і навпаки.[1]

У 1968 році за державною вербовкою переїхав до Криму, що йому порадили зробити Акімов та Османов. Проводи до Криму його сім'ї (та ще 4-х сімей) у Бекабаді перетворилися на радісну акцію з музикою. Всі їхали у село Некрасове, Красногвардійського району, у перший відділ радгоспу «Більшовик». Лютфи Бекіров спершу назначили сторожем, але згодом — дали посаду токаря. Паралельно він займався вирощуванням та реалізацією овочів зі свого приватного городу.[1]

У Криму він був одним із активістів ініціативної групи, яка протистояла владі у її виселенні кримських татар, які намагалися повернутися на свою Батьківщину, та придушенні їх національного руху.[1]

У 1972 році Лютфи Бекірова засудили на 2,5 роки ув'язнення за те, що дав здачі п'яному чоловіку, який зайшов до нього у двір і несподівано вдарив у лице. Це була спланована провокація. Відбував покарання у Чернівцях, де працював під землею. В таборі на Бекірова натравлювали кримінальних злочинців, які над ним знущалися.[1]

У 1979 році він разом із сім'єю заступився проти виселення владою Сиддиха Усту, який приїхав до рідного брата у Крим і зайняв пусту квартиру. У результаті лише у селі Некрасовому було арештовано понад 20 осіб.[1] Лютфи Бекіров був арештований 3 лютого 1979 року й засуджений на 4 роки таборів за «спротив міліції» під час виселення.[2][3] Він їх повністю відсидів у Вінниці.[1]

Разом зі своєю дружиною Гульнар Шамілєвою прожив разом понад 60 років — вона померла 2011-го.[1]

У 2013 році проживав у селі Некрасове Курманського (Красногвардійського району).

Примітки

ред.
  1. а б в г д е ж и к Адиль Сеитбекиров. Лютфи Бекиров считает так! Патриотизм должен дополняться высоким уровнем государственного мышления // Голос Крыма, 02.04.2009. (рос.)
  2. а б Лютфи Бекиров — Кто есть кто в национальном движении [Архівовано 4 грудня 2020 у Wayback Machine.], 02.04.2009. (рос.)
  3. Рух опору в Україні: 1960—1990: енциклопедичний довідник / передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. — К.: Смолоскип, 2010. — 804 с., 56 іл. — ISBN 978-966-2164-14-5.

Посилання

ред.