Ба́рахти — село в Україні, у Васильківського району Київської області. Населення становить 1235 осіб. Тут знаходяться школа, сільська рада, Будинок культури, торговий центр, меморіал жертвам Голодомору 1932—1933 років, храм на честь Архістратига Михаїла. Змієві вали в Барахтах складають продовження Митницького валу і мають висоту до семи сажень.

село Барахти
Barahty vas gerb.gif Barahty selo fl.png
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район/міськрада Васильківський район
Рада/громада Барахтівська сільська рада
Код КОАТУУ 3221480201
Основні дані
Засноване 1159[1]
Населення 1488000
Площа 51,22 км²
Густота населення 24,11 осіб/км²
Поштовий індекс 08646
Телефонний код +380 4571
Географічні дані
Географічні координати 50°06′39″ пн. ш. 30°22′25″ сх. д. / 50.11083° пн. ш. 30.37361° сх. д. / 50.11083; 30.37361Координати: 50°06′39″ пн. ш. 30°22′25″ сх. д. / 50.11083° пн. ш. 30.37361° сх. д. / 50.11083; 30.37361
Середня висота
над рівнем моря
127 м
Місцева влада
Адреса ради 08646, Київська обл., Васильківський р-н, с.Барахти, вул. Михайлівська, 55, тел. 4-76-42
Карта
Барахти. Карта розташування: Україна
Барахти
Барахти
Барахти. Карта розташування: Київська область
Барахти
Барахти
Мапа

CMNS: Барахти на Вікісховищі

Природні багатстваРедагувати

З природних багатств найбільш питому вагу складає гончарна глина. Багато водних ресурсів (озер), рельєф холмистий.

ІсторіяРедагувати

На території села знайдено стародавні поселення часів черняхівської культури. Змієві вали в давнину жителі села називали Василевими, їх нібито звів князь Василь як захисні споруди від набігів кочівників.

У давнину село Барахти мало назву Петричино (Петричі), а перший письмовий спогад про нього знаходимо в дарчому записі Великого князя Андрія Юрійовича в 1159 році. В 1580 році Петричі належали Дмитру Єльцю, який у цьому ж році продав село архімандриту Києво-Печерської Лаври за 1 тис. коп. «грошей литовських». Майже до середини XIII ст. за селом закріпилася назва Петричі. Другу назву село здобуло 1240 року під час монголо-татарської навали хана Батия.

Після купівлі архимандрит поміняв с. Барахти на с. Ружанів за Дніпром, яке належало Сенкевичу. Через купівлю-продаж село переходить до роду Демковських, а від них — білоцерківському графу Ф., який взяв за борги і продав білоцерківському власнику Гудимі, і з того часу Барахти належали до Староства білоцерківського, яке перейшло до Польщі за домовленістю польських вельмож Браницьких.

У 1850 році Барахти разом з селами Вільшанкою Барахтянською, Погребами, Тростинкою і маєтком в с. Колінці Радомишльського повіту, надійшли знову в казенне відомство, внаслідок конфіскації цих маєтків, які належали графу Ксаверію Браницькому, який втік в 1848 році за кордон, там брав участь у багатьох змовах проти вітчизни, і відмовився там скористатися прощенням. Високі вали в Барахтах свідчать про віддалену давнину цього села. Вали ці складають продовження Митницького валу, мають тут висоти до 7 сажнів. Жителів називають їх Васильєвими, розповідаючи, що цар або князь Василь почав сипати цей вал в запобігання нападів від сусідів; але не скінчив; отримавши звістку про тишу і безпеки від них. Село розкидане в глибоких ярах, в яких тече невеличкий струмок Барахтянка, за 2 версти впадає в Стугну. Воно поділяється на 5 частин, як би окремих сіл або решт, мають наступні назви: Мартинівка, Замочиївка, Тимошиївка, Бондарівка і Забочиївка // Сказания о населенных местностях Киевской губернии или Статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся / Собрал Л. Похилевич. — Біла Церква: Видавець О. В. Пшонківський, 2005. — с.387-388

До реформи 1861 року Барахти належали поміщику Череваню, який програв свій маєток, кріпаків і землю в карти. За даними 1861 р., в Барахтах проживало 2105 чол., тут знаходилося повітове управління, до якого відносилися і жителі с. Погреби. Доходи від податків і продажу в селі становили 5 тис. рублів сріблом.

До 1917 р. в селі нараховувалось 2 тис. дворів і 4560 десятин землі, з якої більша частина належала 20 власникам (радянські окупанти називали їх куркулями) — до 200 десятин. Піп мав 90 десятин, дяк — 30, решта земель були селянськими наділами по 0,6 душки (сотки) на хату, 560 дворів були кінними. Повинності селяни сплачували натурою, грішми і відробітком. Окремі селяни займалися ткацтвом, вишиванням, теслярством. В селі був 1 коваль, 2 водяні млини, що належали євреям.

Церква тут в ім'я Архістратига Михаїла, дерев'яна, побудована в 1800 році. Про колишню церкву у візиті 1746 року Білоцерківського деканату в актах Радомишльськой духовної консисторії йдеться, що вона недавно закладена біля старої церкви, що стояла з 1727 року і ще не закінчена. Замість огорожі вона була окопана ровом. Жителі стверджують, що нині існуюча церква є вже четверта; що перша була покрита соломою, друга дранкою або тесом, третя гонтом, а нинішня залізом. З 1737 по 1765 роки вона була як і інші церкви Київської губернії (крім найближчих до Києва) уніатською з примусу. По штатах зарахована до 4-го класу; землі має 75 десятин // // Сказания о населенных местностях Киевской губернии или Статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся / Собрал Л. Похилевич. — Біла Церква: Видавець О. В. Пшонківський, 2005. — с.388

XX століттяРедагувати

У 1905 році відбувся виступ селян проти поміщіків, організований Кирилом Мазуренком, захоплення поміщицьких і церковних земель.

У 19141918 роках селяни брали участь у Першій Світовій війні

У 1917—1920 роках барахтівці брали участь у визвольних змаганнях українського народу.

У 1921 р. було оганізовано земельну комісію (В'юн П. М.). У 1926 році відбулося об'єднання в Земельний Союз.

1929 року  створена перша комуна в селі — «Чайка». 1931 року комуна перейшла на колгоспні права.

1933 року у селі Голодомор — геноцид проти народу. Колективізація супроводжувалась насильством проти місцевих мешканців. В результаті Голодомору в селі голодною смертю загинуло більше 600 чоловік. Встановлено 538 імен загиблих. Проте, правдоподібно, й ці цифри не повні, позаяк ніякий офіційний облік померлих від голоду не вівся[2].

У 1941 році розпочалася німецько-радянська війна, проходила мобілізація жителів села.

7 листопада 1943 року після німецької окупації до села повернулася радянська влада. На фронтах Другої світової війни загинуло 259 чоловік.

1960 року завершилася електрифікація села. В той час велося розширене будівництво, побудовано 4-річну (початкову) школу.

У 1970—1989 роках колгоспом «Прогрес» ведеться розширене будівництво культурно-освітніх установ, центру і доріг села.

НаселенняРедагувати

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1440 осіб, з яких 626 чоловіків та 814 жінок.[3]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 1114 осіб.[4]

МоваРедагувати

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[5]

Мова Відсоток
українська 98,62 %
російська 0,81 %
молдовська 0,08 %
інші 0,49 %

УродженціРедагувати

Пам'ятникиРедагувати

ГалереяРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Мартиролог, Київська, 236
  2. Ульянченко В.І., Сергійчук В.І., Гай А.І., Шевченко С.В., Василинець Р.Д. Упорядкування Гая А.І. Київський обласний том Національної книги пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років. — «Буква», 2008. — С. 236. — ISBN 978-966-7195-95-3.
  3. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Київська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 15 листопада 2019. 
  4. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Київська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 15 листопада 2019. 
  5. Розподіл населення за рідною мовою, Київська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 15 листопада 2019. 

ПосиланняРедагувати