Бакіра Хасечич
Бакіра Хасечич — боснійська правозахисниця, яка виступає за права жінок, зґвалтованих під час боснійської війни.
| Бакіра Хасечич | |
|---|---|
| Народилася |
Вишеград |
| Країна |
 Боснія і Герцеговина |
| Діяльність | правозахисниця |
| Конфесія | іслам |
Раннє життя ред.
Бакіра Хасечич народилась у боснійській родині у Вишеградіі, місті в Боснії та Герцеговині, поруч із кордоном із Сербією. Після початку боснійської війни артилерійські обстріли міста призвели до того, що воно потрапило під контроль Югославської народної армії. Місцеві сербські лідери створили сербський муніципалітет Вишеград та розпочали програму етнічних чисток, проведену солдатами боснійських сербів з армії Республіки Сербської на додаток до « Білих орлів», воєнізованої групи під керівництвом Мілана Лукича. У Вільно-Власі було створено табір для ув'язнення, який, як повідомляється у звіті Слідчої комісії Організації Об'єднаних Націй за 1994 рік, був місцем масового зґвалтування. У цей період Хасечич кілька разів зґвалтували. Її сестра померла у Вільному Власі; з приблизно 200 жінок, ув'язнених там, менше 10 пережили інтернування.
Правозахисна активність ред.
Хасечич працює президентом Асоціації жінок-жертв війни, що базується в Сараєво. Організація проводить кампанії за права жінок-жертв злочинів під час війни в Боснії, включаючи отримання фінансової та психологічної допомоги, а також збір доказів та інформації про військових злочинців, які переховуються в Республіці Сербській, з метою забезпечення кримінального переслідування. Робота Хасечич привела до певного успіху. Асоціація жінок-жертв війни відіграла роль у 29 військових злочинцях, яким було пред'явлено звинувачення в Міжнародному кримінальному трибуналі по колишній Югославії (МТБЮ) та понад 70 в боснійських судах. На міжнародному рівні Хасечич співпрацювала з міжнародними організаціями, включаючи Amnesty International та Human Rights Watch, домагаючись справедливості для жінок-жертв боснійської війни, а також неодноразово давала свідчення в МТБЮ. Найвидатніша агітаційна кампанія Хасечич включала заклик до додавання звинувачень у зґвалтуванні до обвинувачення проти Мілана та Средоє Лукичів у МТБЮ; у той час головний прокурор Карла дель Понте заявляла, що їм не вистачало доказів для включення цих звинувачень через відсутність свідків, які висувались до винесення обвинувального висновку, що Хасечич заперечувала. Стратегія ООН щодо завершення роботи Трибуналу забороняла прокурорам пред'являти додаткові звинувачення або вносити зміни до існуючих, якщо справа не передана іншому суду. Дель Понте запропонувала справу передати до Палати військових злочинів у Сараєво, а Хасечич та жінкам-жертвам війни співпрацювати з державними прокурорами там, щоб внести зміни до обвинувальних актів проти двоюрідних братів Лукичів. Зрештою, справа Лукича розглядалася в МТБЮ в 2008 році; несвоєчасне клопотання обвинувачення про додавання до звинувачення зґвалтування та сексуального рабства у Вишеграді було відхилено через те, що це ущемляє право обвинуваченого мати достатньо часу на розумний захист.[1] Зрештою обох чоловіків визнали винними у військових злочинах.[2]
Раніше Хасечич виступала за повернення мусульман до Вишеграда, але в 2005 році заявила, що змирилася з тим, що «повернення не вдалося, оскільки військові злочинці продовжують там вільно жити».[3]
Медіа та визнання ред.
Хасечич брала участь у документальних програмах, створених Бі-Бі-Сі та «Аль-Джазіра».[4][5]
У 2018 році Хасечич отримала почесну ступінь в Університеті Глазго-Каледонія за її роботу в якості захисника прав людини для жертв сексуального насильства.[6]
Посилання ред.
- Девід Боско, «Новий суд із військових злочинів у Сараєво намагається знайти шлях» [Архівовано 19 листопада 2016 у Wayback Machine.], legalaffa.org; доступ 16 грудня 2015 року.
- Ніджара Ахметашевич, Нерма Єлачич і Сельма Борачич, «Більградські жертви зґвалтування кажуть, що їхні крики не чути» [Архівовано 10 липня 2017 у Wayback Machine.], genocideinvisegrad.wordpress.com, 29 листопада 2008 р.
- Жінки-жертви війни, zena-zrtva-rata.ba; доступ 16 грудня 2015 року.
- ↑ Memišević, Ehlimana. Višegrad’s rape camps: Denial and erasure. www.aljazeera.com (англ.). Архів оригіналу за 11 квітня 2021. Процитовано 26 березня 2021.
- ↑ Bosnia and Herzegovina: No justice for rape victims. www.amnesty.org (англ.). Архів оригіналу за 11 квітня 2021. Процитовано 26 березня 2021.
- ↑ A Chance for Justice? War Crime Prosecutions in Bosnia's Serb Republic (PDF). 2.ohchr.org. March 2006. Архів оригіналу (PDF) за 3 березня 2016. Процитовано 17 грудня 2015.
- ↑ BBC World Service - Documentary Archive - Only One Bakira. Bbc.co.uk. 10 грудня 2007. Архів оригіналу за 9 березня 2021. Процитовано 17 грудня 2015.
- ↑ YouTube. YouTube. Архів оригіналу за 26 листопада 2009. Процитовано 17 грудня 2015.
- ↑ Brown, Annie (3 липня 2018). Woman raped in Bosnian War to receive honorary degree from Glasgow university. Daily Record (англ.). Архів оригіналу за 11 квітня 2021. Процитовано 26 березня 2021.