Відкрити головне меню

Аяз Ніязі огли Муталібов (азерб. Ayaz Niyazi oğlu Mütəllibov; нар. 12 травня 1938, Баку) — радянський та азербайджанський політичний і державний діяч, Голова Ради Міністрів Азербайджанської РСР (19891990), Перший секретар ЦК Компартії Азербайджанської РСР (1990), перший президент Азербайджану (19901992).

Аяз Муталібов
азерб. Ayaz Niyazi oğlu Mütəllibov
азерб. Ayaz Niyazi oğlu Mütəllibov
Аяз Муталібов азерб. Ayaz Niyazi oğlu Mütəllibov
Аяз Муталібов в 1991 році

Час на посаді:
18 травня 1990 — 18 травня 1992
ПопередникПосаду започатковано
НаступникАбульфаз Ельчибей

Час на посаді:
25 січня 1990 — 14 вересня 1990
ПопередникАбдул-Рахман Везіров
НаступникПосаду скасовано

Час на посаді:
27 січня 1989 — 26 січня 1990
ПопередникГасан Сеїдов
НаступникГасан Гасанов

Народився12 травня 1938(1938-05-12) (81 рік)
Баку, Азербайджанська РСР, СРСР СРСР
Національністьазербайджанець
Політична партіяКПРС (1963—1991)
ДружинаАділя Муталібова
Дітисини: Азад та Заур
Ріднябатько: Ніязі Ашрафович Муталібов
мати: Кубра Ганіївна Муталібова
Нагороди Орден Трудового Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Зміст

СтановленняРедагувати

Початок трудової діяльностіРедагувати

Аяз Муталібов народився 12 травня 1938 року в Баку у родині вихідця з Шемахи[1], учасника Другої Світової війни, хірурга за фахом Ніязі Муталібова й гінеколога Кубри Муталібової. У 1956 році він закинчив бакинську середню школу № 189, а у 1962 році — Азербайджанський інститут нафти й хімії. У 1958 році Муталібов почав працювати старшим техніком-конструктором Азербайджанського науково-дослідного інституту гідротехніки й меліорації, потім працював інженером конструкторського бюро, майстром цеху, начальником спеціального конструкторського бюро й головним інженером Бакинського заводу холодильників та побутових машин[2]. У 1963 році він вступив до КПРС, за три роки у 1966 році Аяз Муталібов став директором Бакинського заводу холодильників та побутових машин, а у 1974 — генеральним директором Бакинського виробничого об'єднання з випуску холодильників та побутових машин[2].

На партійній роботіРедагувати

У 1977 році Аяз Муталібов обирається другим секретарем Наріманівського райкому партії Баку. З 1979 до 1982 року — міністр місцевої промисловості Азербайджанської РСР. У 1982 році призначається головою Держплану Азербайджанської РСР і заступником Голови Ради Міністрів Азербайджанської РСР. З 1989 до 1990 — голова Ради Міністрів Азербайджанської РСР. З 1989 до 1991 року — Народний депутат СРСР[3]. 25 січня 1990 року після трагічних подій у Баку на пленумі ЦК КП Азербайджанської РСР Муталібова було обрано Першим Секретарем ЦК Компартії республіки[4]. В травні був обраний парламентом на пост президента Азербайджану. З 13 липня 1990 до 23 серпня 1991 року — член Політбюро ЦК КПРС.

19 серпня 1991 року, перебуваючи з візитом в Ірані, Муталібов зробив заяву, у який схвалив появу ДКНС[5]. 30 серпня Верховна Рада Азербайджану прийняла Декларацію «про відновлення державної незалежності Азербайджанської Республіки».

Президент АзербайджануРедагувати

На посту глави державиРедагувати

8 вересня 1991 року в Азербайджані пройшли перші загальні президентські вибори, перемогу на яких з перевагою 98,5 % голосів одержав Аяз Муталібов[6]. До бюлетенів була внесена лише одна кандидатура, оскільки інший кандидат — лідер соціал-демократів Зардушт Алі-заде за тиждень до виборів відмовився від участі в них. 10 вересня проводиться Надзвичайний з'їзд Комуністичної партії Азербайджану, на якому приймається рішення про розпуск компартії.

21 грудня Аяз Муталібов в Алма-Аті підписав протокол до Угоди про створення СНД[3]. В ексклюзивному інтерв'ю газеті «Экспресс», яке Муталібов дав, перебуваючи у вигнанні, він розповів про перші місяці свого керівництва республікою:

« Коли мене обрали президентом, мої можливості робити добро значно розширились. Одним з перших моїх указів було розпорядження амністувати 160 селян, що скоїли дрібні крадіжки, й усіх жінок, що перебувають за ґратами. У 1990 році в азербайджанських тюрмах залишилось тільки декілька закоренілих злочинниць-рецидивісток. До речі, й усі міждержавні угоди я підписував, враховуючи інтереси свого народу: вступ Азербайджану до СНД, в ООН. В результаті, моя батьківщина отримала визнання державами усього світу. [7] »

На посту глави держави Муталібов стикнувся з різким загостренням ситуації в зоні карабаського конфлікту. 2 вересня 1991 року карабаські вірмени проголосили створення Нагірно-Карабаської Республіки, а у листопаді Верховна Рада Азербайджанської РСР прийняв постанову про ліквідацію автономії НКАО. Вірмени зі свого боку провели 10 грудня референдум про незалежність, який бойкотувало азербайджанське населення Нагорного Карабаху. 2 січня 1992 року Аяз Муталібов ввів президентське правління у Нагорному Карабаху й прилеглих районах[8]. До того часу конфлікт вилився у військове протистояння між вірменами й азербайджанцями. На цьому тлі опозиційний Народний фронт Азербайджану вимагав відставки президента країни. 1 лютого Муталібов публікує «Звернення Президента Азербайджанської Республіки до народу»:

« Дорогі співвітчизники! Брати й сестри! Мудрі батьки й матері наші! Повірте, ваш президент страждає не менше, ніж ви… Неприпустимо у боротьбі за владу використовувати наші тимчасові труднощі… У нас свій шлях і нам потрібно йти далі й далі — без крові, без революцій, конституційним парламентським шляхом… Я присягнув бути відданим своєму народу, служити йому, і знову підтверджую: я виконаю все, у чому присягнув народу.[9] »

За кілька діб у ніч на 26 лютого вірмени беруть місто Ходжали, влаштувавши різню мирного населення. Падіння й криваві події в Ходжали спричинили політичну кризу в Азербайджані. Азербайджанський політолог Зардушт Алізаде у своїй книзі «Кінець Другої Республіки» пише:

« Параліч влади був явним. Силові структури через саботаж та підривні дії НФА й слабку волю президента практично нічого не робили. Президенту навіть інформацію з МВС передавали невірну, ніби в Ходжали загинуло кілька чоловік. Його піддали нищівній критиці з боку опозиції за «приховування правди від народу», хоч нещасний президент був у ізоляції через некомпетентність свого найближчого оточення та відсутність єдиної керівної й напрямної волі у державі. Точніше, така сила була, але вона була деструктивною й планомірно руйнувала Азербайджан. [10] »

6 березня 1992 року після невдач азербайджанської армії у Нагорному Карабаху й під тиском Народного фронту Азербайджану (НФА) Муталібов подав у відставку. Виконувачем обов'язків президента став Ягуб Мамедов. 6 березня 1992 року Верховна Рада Азербайджану ухвалила спеціальний закон, що встановлює для Аяза Муталібова прижиттєву пенсію з наступною індексацією, виділення для нього охорони у кількості десяти чоловік, службової машини й дачі, а також оголошує особу і майно першого президента недоторканими[3].

Повернення та скиданняРедагувати

Ягуб Мамедов не зміг контролювати ситуацію в країні. 8 травня пала Шуша. Біля будівлі Верховної Ради прибічники Муталібова організують мітинг з вимогами відновлення його на посту президента. 14 травня 1992 року на сесії Верховної Ради за відновлення Аяза Муталібова як президента проголосували 219 з 250 присутніх в залі депутатів (опозиція була відсутня)[11]. Того ж дня першим своїм указом відновлений президент ввів у Баку надзвичайний стан і комендантську годину, заборонено мітинги та демонстрації з 0 годин 15 травня[11]. У своїй промові Муталібов каже: «Якщо країні потрібен диктатор, щоб врятувати її від катастрофи, то я — такий диктатор»[9]. У відповідь на відновлення Муталібова на посту президента країни почався мітинг прихильників опозиції біля будівлі НФА. Вранці 15 травня керівництво Народного фронту висунуло Муталібову ультиматум з вимогою добровільно піти до 15.00 з посту президента[11]. Із закінченням терміну ультиматуму опозиція почала марш до президентської резиденції і невдовзі захопила владу в місті. Голова військової комісії Народного фронту Азербайджану Фахмін Гаджиєв о 18.00 на телебаченні оголосив, що місто, окрім президентського палацу, контролюється силами опозиції, і продовжив термін ультиматуму президенту до 20.00[11]. О 9 вечора було зайнято президентський палац, але глави держави там не виявилось. Муталібов залишив країну. Зардушт Алізаде у своїй книзі «Кінець Другої Республіки» пише:

« Жодних достовірних відомостей про діяльність Муталібова у ці години немає. Окрім спогадів однієї людини: держрадника з економіки Вахіда Ахундова. Побачивши, що окрім нього і ще одного співробітника, у величезній будівлі нікого немає, він вирішив о 15 годині піти додому. Коли він спустився на перший поверх, у фойє будівлі з боку Радміну увійшов президент Муталібов у супроводі охоронців. Побачивши свого економрадника, президент підійшов, обійняв його та зі сміхом сказав: «Ну що, Вахід Джумшудович, створили ми революційну ситуацію?» Зніяковілий держрадник невільно теж обійняв президента й відчув, що під піджаком у того надіто легкий бронежилет. Після цих слів Муталібов вийшов з будівлі, сів до машини й поїхав на військовий аеродром, звідти вилетів до Москви. [10] »

Сам Муталібов, у розмові з кореспондентом журналу Русская жизнь, розповів таке:

« Не міг знайти дружину та дітей, до глибокої ночі я зі свого кабінету телефонував до різних резиденцій, ніде їх не було. А на майдані уже стрільба. Нарешті один мій охоронець сказав: «Я думаю, що вам тут лишатись не можна. Щось незрозуміле відбувається». І ось я поїхав на одну з дач. Там я трохи отямився, умився, полежав і став думати, що робити. А виявилось, що мене вже шукають, в аеропорту озброєні люди чекають. Хтось із тих, хто був поряд, сказав: давайте пробиватись на військовий аеродром Кали. [12] »

18 травня на сесії Верховної Ради Азербайджану Ягуб Мамедов подав у відставку з посту голови парламенту, а в. о. президента став Іса Гамбар. 3 листопада на пропозицію генерального прокурора Іхтіяра Ширінова на засіданні Міллі Меджлісу було анульовано ухвалений 6 березня Верховною Радою Азербайджану закон про недоторканість Аяза Муталібова. Ширінов з цього приводу заявив: «є вагомі докази того, що після добровільної відставки Муталібов не дотримався обіцянки не брати участі у політичному житті. Він створював збройні формування й різні громадські організації з числа своїх прихильників»[13].

Московський період життяРедагувати

Після скидання Муталібов перебрався до Росії. 7 травня 1995 року російські міліціонери затримали Аяза Муталібова на Ленінському проспекті за порушення режиму реєстрації й супроводили до ВВД муніципального округу «Донський», де з'ясувалось, що колишній президент Азербайджану прописаний у Владимирській області[14]. За кілька годин перебування у відділенні міліції, Муталібова відпустили. МВС Азербайджану стверджувало, що «затримання було здійснено відповідно до прохання Баку»[14]. У подальшому екс-президент отримав квартиру у Жулєбіному й тимчасову прописку у Москві[15]. У 1994 році видано книгу Муталібова «Карабах — Чорний сад»[16].

В самому Азербайджані проти скинутого президента порушили кримінальну справу. У лютому 1994 року Прокуратура Азербайджану видала ордер на його арешт у зв'язку з розслідуванням трагічних подій у січні 1990 року[3]. 12 квітня 1996 року Аяз Муталібов був повторно заарештований у Москві[17], цього разу на запит Азербайджану, де проти нього було висунуто звинувачення у спробі організації державного перевороту. Однак Генеральна прокуратура Росії відмовила Баку у видачі колишнього президента на підставі недостатності матеріалів звинувачення у злочинах, що йому інкримінувались, після чого Аяза Муталібова в травні того ж року було звільнено[17].

У 2000 році Муталібов повернувся до політичної діяльності, очоливши спочатку Партію громадянської єдності, а потім із серпня 2003 року ставши співголовою Соціал-демократичної партії Азербайджану. У 2003 році ініціативна група «Спаситель» висунула Муталібова кандидатом на майбутні президентські вибори в Азербайджані, але 21 липня ЦВК відмовилась затвердити його кандидатуру у зв'язку з численними порушеннями у наданих документах, а також наявністю у екс-президента прописки як в Азербайджані, так і в Росії[18].

Особисте життяРедагувати

Зі своєю дружиною Аділею Аяз Муталібов познайомився 1956 року на дні народження спільного друга[7]. 1962 року у них народилась перша дитина — Азад, а 1970 року ще один син — Заур. Аяз Муталібов має онука Таїра й онучку Медину.

ІнтересиРедагувати

У ексклюзивному інтерв'ю «Экспресс газеті» Муталібов розповів про свої юнацькі хобі:

« Я ще зі шкільних років полюбив джаз, за що мене часто критикували у комсомольській стінгазеті, називаючи стилягою. Ще я обожнював Елвіса Преслі, а пізніше захоплювався «бітлами».[7] »

Окрім цього у юнацтві він активно займався спортом, захоплювався волейболом. Як пізніше зізнався Муталібов, у волейбол він грав до п'ятдесяти років кожних вихідних[7].

НагородиРедагувати

  • Два ордени Трудового Червоного Прапора[3]

ПриміткиРедагувати

  1. на сайті Лабиринт.ру
  2. а б Микола Зенькович, Найбільш замкнені люди: енциклопедія біографій, Olma Media Group-2002, ISBN 5-94850-035-7, 9785948500355
  3. а б в г д Микола Зенькович, Найбільш замкнені люди: енциклопедія біографій, Olma Media Group-2002, ISBN 5-94850-035-7, 9785948500355
  4. Муталібова призначено на пост Першого секретаря ЦК КПА[недоступне посилання з травень 2019]
  5. Ольга Васильєва, «Республіки під час путчу» у збірці статей: «Путч. Часопис тривожних днів».
  6. Частина Азербайджану лишилась без президента
  7. а б в г Мій онук говорить російською з рязанським акцентом. Архів оригіналу за 7 січень 2012. Процитовано 6 травень 2011. 
  8. Новий рік у Карабаху
  9. а б Архівована копія. Архів оригіналу за 21 лютий 2011. Процитовано 6 травень 2011. 
  10. а б Кінець Другої Республіки. Архів оригіналу за 6 жовтень 2008. Процитовано 6 травень 2011. 
  11. а б в г [1][недоступне посилання з травень 2019]
  12. [2]
  13. [3]
  14. а б Колишнього президента Азербайджану затримали правоохоронці у Москві
  15. [4]
  16. Стаття про Муталібова. Архів оригіналу за 6 грудень 2012. Процитовано 6 травень 2011. 
  17. а б [5]
  18. [6]

ПосиланняРедагувати