Асканіо Собреро
Асканіо Собреро (Асканьо Собреро; італ. Ascanio Sobrero; 12 жовтня 1812, Казале-Монферрато, Французька Імперія — 26 травня 1888, Турин, Італія) — італійський хімік, учень Пелуза. Навчався медицині в Турині, Парижі, а потім хімії в Гісені. У 1832 році отримав ступінь доктора.
| Асканіо Собреро | |
|---|---|
| італ. Ascanio Sobrero | |
 | |
| Народився |
12 жовтня 1812[1][2][…] Казале-Монферрато, Провінція Алессандрія, П'ємонт, Італія[3] |
| Помер |
26 травня 1888[1][2] (75 років) Турин, Італія[3] |
| Країна |
_crowned.svg){kind=small} Королівство Італія |
| Діяльність | хімік, винахідник, лікар |
| Галузь | хімія |
| Alma mater | Паризький університет[d], Туринський університет і Гіссенський університет |
| Науковий керівник | Юстус фон Лібіх |
| Знання мов | італійська[4] |
| Заклад | Туринський університет |
| Членство | Туринська академія наук[3] |
Першим отримав нітрогліцерин (1846, опубліковано в 1847) і нітроманніт, досліджував ефірні олії берези і вербени, смолу оливкового дерева; вивчав сполуки свинцю, вперше приготував багато ртутних солей. Публікація досліджень нітрогліцерину, який спочатку був названий «пірогліцерин», була затримана Собреро внаслідок небезпеки поводження з отриманою ним речовиною. У 1849 році повернувся в Турин в якості професора прикладної хімії в Технічному інституті, пізніше був професором теоретичної хімії. Вийшов у відставку в 1882 році[5].
На початку 1850-х в лабораторії Пелуза в Парижі з ним зустрічався молодий Альфред Нобель, який в 1863 році запатентував способи виробництва і застосування нітрогліцерину і приготування з нього динаміту. Одна з динамітних фабрик А.Нобеля була побудована в Авільяні поблизу Турина, і Собреро працював на ній консультантом[6].
Собреро — автор численних наукових праць. Більшість з них присвячено смолам і натуральним оліям, а також продуктам їх переробки, нітруванню органічних сполук у загальному і цукрів і багатоатомних спиртів зокрема. Написав «Manuale di chimica applicata alle arti» у трьох томах, 1851-57.
Примітки ред.
- ↑ а б в SNAC — 2010.
- ↑ а б в Енциклопедія Брокгауз
- ↑ а б в г www.accademiadellescienze.it
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Fedoroff, Basil T. et al. Enciclopedia of Explosives and Related Items, vol.1—7. — Dover, New Jersey : Picatinny Arsenal, 1960—1975. — С. 149.
- ↑ Зеленин К. Н., Ноздрачев А. Д., Поляков Е. Л. Три поколения Нобелей в России // Вестник РАН. — М., 2001. — Т. 71, № 12 (23 квітня). — С. 1089—1099. Архівовано з джерела 20 липня 2019. Процитовано 4 червня 2020.
Посилання ред.
- Icilio Guareschi. Ascanio Sobrero nel centenario della sua nascita // Isis. — 1913. — Т. 1, № 3 (23 April). — С. 351—358. — DOI:.
- Revista CENIC Ciencias Químicas, Vol. 37, No. 1, 2006.
- Собреро, Асканио // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.