Відкрити головне меню

БіографіяРедагувати

Раннє життя і освітаРедагувати

Батько Разцветникова був учителем, але у них також була ферма. Його мати співала народні пісні, які вона вивчила від діда Асена – Петра, що був скрипалем. У 1916 році закінчив середню школу у Велико-Тирново. З 1917 працював на телеграфній станції у Велико-Тирново, а потім на станції Горішня Оряховиця. Вивчав славістику в Софійському університеті (1920), потім читав лекції з естетики у Відні та Берліні (19211922). У 1926 році закінчив Софійський університет.

Викладав у Механіко-технічному училищі в Габрово (19261929). Між 1930 і 1934 роками викладав болгарську мову в III міській гімназії у Софії, працював бібліотекарем. У 1934 році працював бібліотекарем у поштовому відділенні. З 1934 року займається літературною роботою – співпрацює з журналами «Новий шлях» та «Златарог». [1] Після 9 вересня 1944 року працював в Інституті художнього перекладу при Міністерстві інформації.

Творча кар'єраРедагувати

Асен Разцветников почав писати вірші ще у студентські роки. Вперше друкувався в журналі „Българан“ під псевдонімом Анрі. Активний юрист преси – „Червен смях“, „Младеж“, „Работнически вестник“ та ін. Вважається одним із найяскравіших представників "вересневої літератури" разом з Ґео Мілевим, Ангелом Каралійчевим, Ніколою Фурнаджієвим. Згодом вийшла його перша збірника віршів – „Жертвени клади“ (1924).

Після літературного читання в Софійському університеті з нагоди 10-ї річниці з дня смерті Пейо Яворова, Асен Разцветников разом з Ангелом Каралічевим, Ніколою Фурнаджієвим і Георгієм Цаневим були звинувачені окупаційним комуністичним урядом Болгарії у співпраці з буржуазією. Внаслідок розбіжностей, що виникли, Разцветников відірвався від лівих ідей, припинивши співпрацю з газетою „Нов път“ і почав співпрацювати з журналом Володимира Василева "Златорог".

У 1930-х роках він спрямував свої зусилля на дитячу творчість, в результаті чого з'явилися численні книги загадок, віршів і казок. Він також бере участь у перекладах з німецької мови, включаючи «Оду радості» Фрідріха Шиллера – частину фіналу Дев'ятої симфонії Людвіга ван Бетховена, який став гімном Європейського Союзу. З 1938 по 1944 році був видавцем і редактором (разом з Емілем Кораловим та Лучезаром Станчевим) популярної газети для підлітків – "Весела дружина".

ГалереяРедагувати

БібліографіяРедагувати

  • „Жертвени клади“ (1924; стихосбирка)
  • „Двойник“ (1927; поема)
  • „Юнак Гого“ (1931; стихове)
  • „От нищо нещо“ (1932; весели приказки и гатанки)
  • „Деветият брат“ (1934; приказки, стихове, гатанки)
  • „Планински вечери“ (1934; стихосбирка)
  • „Хороводец Патаран“ (1936; весели стихове и гатанки)
  • „Гатанки“ (1939)
  • „Мързелан и Мързеланка“ (1934; приказка в стихове)
  • „Българският хекзаметър“ (1942)
  • „Стихотворения“ (1942)
  • „Що е то?“ (1942; стихове и гатанки)
  • „Комар и Мецана“ (1946; избрани стихотворения, гатанки и стихове)
  • „Подвигът“ (1946, драма)
  • „Познай що е то?“ (1948, сто нови гатанки с ключ и азбучник)
  • „Щурчовото конче“ (1948; приказки и залъгалки)
  • „Сговорна дружина“ (1950; приказка)
  • „Стихотворения. Приказки и гатанки“ (1952)
  • „Що е то?“ (1956; 220 гатанки с ключ за отгатването им и азбучник)
  • „Славният ловец“ (1959; приказка)
  • „Чудното хоро“ (1959; избрани произведения за деца)
  • „Пролетно хоро“ (1959; гатанки)
  • „За най-малките“ (1968; стихчета и приказки)
  • „Сговорна дружина“ (1962; избрани произведения за деца)
  • „Премененото щурче“ (1963; залъгалки)
  • „Юначина“ (1968; стихотворения, залъгалки и гатанки)
  • „Храбрите щурци“ (1975; стихотворения, приказки и залъгалки)
  • „Щурчово конче“ (1975; приказки, гатанки, скороговорки и залъгалки)
  • „Събуди се ясно слънце“ (1976; избрани произведения за деца)
  • „Стихотворения. Подвигът“ (1977)
  • „Чуйте да ви кажа...“ (1991; стихотворения за деца)
  • „Стихотворения“ (1992)
  • „Стихотворения“ (1994; сборник)
  • „Чудното хоро“ (1994; стихотворения, приказки, гатанки и залъгалки)
  • „Избрани произведения“ (1996;)
  • „Любими детски приказки“ (1996;)
  • „Жертвени клади“ (1997, 2002; лирика)
  • „Стихотворения и поеми“ (1997)
  • „От нищо нещо“ (1998)
  • „Залъгалки“ (1998)
  • „Тръгнал кос“ (1998; приказки, стихотворения, гатанки и залъгалки)
  • „Щурчово конче“ (1999; избрани приказки)
  • „Стихотворения, приказки, гатанки“ (2000)
  • „Що е то?“ (2000)
  • „Добрите стопани“ (2001, приказки, стихчета, гатанки)
  • „Чудесии, дяволии, залисии“ (2002, избрани творби)
  • „Комар и Мецана. Юнак Гого“ (2004)
  • „Мързелан и Мързеланка“ (2004)
  • „Щурчово конче“ (2007; приказки и стихотворения)

ДжерелаРедагувати

  • Речник на българската литература, т.3, с. 178-181. София, Изд. на БАН, 1982.

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. ЦДА, Ф. 142К – Историческа справка за Асен Разцветников