Вікіпедія

Артурс-Пасс (національний парк)

Національний парк в Новій Зеландії
Ця стаття про Національний парк «Артурс-Пасс» в Новій Зеландії. Про гірський перевал та селище див. Артурс-Пасс та Артурс-Пасс (селище).

Національний парк Артурс-Пасс (англ. Arthur's Pass National Park) — національний парк розташований в округах Вестланд (регіон Вест-Кост) та Селвін (регіон Кентербері) на Південному острові Нової Зеландії і охоплює 1185 км² переважно гірської місцевості[1]. Поруч з ним, на півдні, розташований лісовий парк Крейґіберн[en].

Національний парк Артурс-Пасс
англ. Arthur's Pass National Park

Річка Ваймакарірі в Національному парку Артура
Назва на честьАртурс-Пасс
42°53′23″ пд. ш. 171°43′17″ сх. д. / 42.889666666667° пд. ш. 171.72141666667° сх. д. / -42.889666666667; 171.72141666667
Країна Нова Зеландія
РозташуванняВестланд[d]
Селвін[d]
Найближче містоКрайстчерч
Водні об'єкти
Нацонального парку:

Озера:

Річки:[a]

Площа1184,7 км²
Заснованолипень 1929
ОператорДепартамент охорони природиd
Артурс-Пасс (національний парк). Карта розташування: Нова Зеландія
Артурс-Пасс (національний парк)
Артурс-Пасс (національний парк) (Нова Зеландія)
Мапа
CMNS: Артурс-Пасс у Вікісховищі

Історія

ред.

Національний парк Артурс-Пасс був створений у 1929 році, ставши першим національним парком на Південному острові та третім у Новій Зеландії. Земля під парк (перевал Артур та ущелина Отира) спочатку була відведена відповідно до «Закону про землі» 1885 року та «Закону про збереження пейзажів» 1903 року. Ця земля стала основою національного парку[2].

Коли в 1926 році була побудована залізниця, поїздки на поїзді з Крайстчерча в ущелину Отира почалися з одноденних екскурсій, які поширювалися і на перевал Артура. На жаль, місцеві квіти були популярними сувенірами для туристів, тому поширилася практика вирубки дерев, щоб отримати більшу площу для квітів рати. В результаті, через загрозу зникнення рідкісних ендемічних рослин, був зроблений великий поштовх до встановлення статусу національного парку для цього району. Це призвело до створення в 1929 році національного парку Артурс-Пасс. Недостатнє фінансування парку на початковому етапі створення означало, що спочатку це був національний парк лише за назвою, тому пройшло кілька років, щоб національний парк набув свого статусу і флора та фауна стали повністю захищені[3]. Перший штатний рейнджер Рей Клеланд був призначений в Національний парк Артурс-Пасс в 1950 році. Спочатку у нього не було робочого транспортного засобу, і замість цього він використовував коня. Обов'язки в нього були широкими і різноманітними, включаючи будівництво хатин і шляхів, популяризацію національного парку, пошуково-рятувальні роботи, охорону паркового середовища і контроль дотримання правил і норм в парку.

Центр відвідувачів

ред.
 
Будівля центру відвідувачів Артурс-Пасс
 
Селище Артурс-Пасс
 
Квітка гірського жовтцю на перевалі Артура
 
Перевал Артура, видно зі схилів піку Аваланч
 
Гірський жовтець на перевалі Артура

Перший центр відвідувачів національного парку був побудований в Артурс-Пасс у 1959 році за сприяння «Клубу мандрівників Крайстчерча». Він був розроблений архітектором Полом Паско, який використав для будівництва місцевий камінь, щоб відобразити місцеву геологію національного парку[4]. Окрім офісів Департаменту охорони природи[en] (DOC), у будівлі розміщувалися музейні експозиції з історії перевалу Артура (включаючи диліжанс Річарда Седдона[en]) та архіви, що детально описують історію Національного парку Артурс-Пасс.

У 2019 році будівля центру відвідувачів була оголошена небезпечною при землетрусах в цьому регіоні, і центр був перенесений у тимчасовий пересувний будиночок через дорогу. Департамент охорони природи Нової Зеландії оцінив вартість оновлення будівлі до необхідних стандартів у 3 мільйони новозеландських доларів[5].

Розвиток парку

ред.

Департамент охорони природи розглядає розвиток національного парку Артурс-Пасс як місце остаточного призначення переважної більшості екскурсій в цей регіон. Поставлена мета заохотити як найбільше відвідувачів залишитися на ніч в парку. Для досягнення цього знадобиться будівництво більш високого класу житла та зручностей. У звіті зазначається, що пік відвідувачів припадає на літо. У парку бракує варіантів більш тривалих денних прогулянок і будь-яких погодних зручностей. У звіті також передбачається, що канатна дорога стане популярною для доступу до вершин гір, а також гарячі басейни в селищі та оновлений центр відвідувачів. Департамент охорони природи ще не ухвалив рішення щодо перспектив розвитку національного парку Артурс-Пасс до червня 2021 року[6][7].

Географія

ред.

Національний парк Артурс-Пасс розділений навпіл державним шосе SH 73. Дорога проходить через селище Артурс-Пасс та однойменний гірський перевал через Південні Альпи на максимальній висоті 920 метрів над рівнем моря. Парк знаходиться під управлінням Департаменту охорони природи та працює в складі, адміністративно-інформаційного центру в селищі Артурс-Пасс.

Парк територіально чітко розділений Головним вододілом Південного острова. Східна сторона зазвичай більш суха і складається з гірського букового лісу з широкими руслами річок, тоді як західна сторона містить густі тропічні ліси (до складу яких входять змішаний подокарп та рата)[8]. Значна частина рельєфу парку була сформована впливом стародавнього льодовика, який утворив плоскодонні U-подібні долини. Посередині високий гірський хребет, що складається з великих засніжених вершин та осипів на схилах[9].

Географічні об'єкти

ред.

Парк містить такі географічні об'єкти, як:

Відпочинок

ред.

Парк є популярним для пішохідного туризму, катання на лижах, полювання та альпінізму. Щороку в лютому траси трамплінґу «Мінга-Децепшин» використовується для бігової частини перегонів «Від узбережжя до узбережжя».

Пік Аваланч

ред.

Пік Аваланч (англ. Avalanche Peak; укр. Пік Лавини; 1833 м) — єдина вершина в національному парку Артурс-Пасс з маршрутом до вершини, позначеним жердинами. Сходження круте, але приємне, на висоту до 1100 метрів по вертикалі від селища Артурс-Пасс. У ясний день подорожні можуть побачити епічні краєвиди Південних Альп[10].

Водоспад Девілс Пунчбовл

ред.
 
Водоспад Девілс Пунчбовл

Водоспад Девілс Пунчбовл (англ. Devils Punchbowl Waterfall, укр. Чаша диявола) розташований недалеко від північного краю селища Артурс-Пасс, на однойменному струмку (лівій притоці річки Білі). Цю коротку подорож до водоспаду можна пройти менш ніж за дві години. Початок шляху — біля пішохідного мосту, що перетинає річку Білі. Шлях проходить по буковому лісі, населеному птахами. Стежка піднімається доглянутою доріжкою до основи 131-метрового водоспаду[11], де є оглядовий майданчик[12][13][14].

Гора Роллестон

ред.
 
Гора Роллестон (2009)

Гора Роллестон (англ. Mount Rolleston) — одна з найвищих вершин Національного парку. Її висота 2271 метр над рівнем моря. Це популярна гора для підйому серед туристів, і на неї є кілька маршрутів сходження[15]. Льодовик Роллестон значно розтанув, і швидкість танення у 2011 році, в звичайних природних умовах, мала би стати подією в 1 випадок на 100 років, але через зміни клімату це стало подією 1 випадок на 8 років[16].

Траса Білі Спур

ред.

Траса Білі Спур (англ. Bealey Spur Track) — популярна одноденна екскурсія в національному парку Артурс-Пасс. До хатини Білі Спур можна легко дістатися за 2,5 години. У погожий день відкривається незабутній вид на краєвиди басейну річки Вамайкарірі та навколишні гори[17].

Басейн Ваймакарірі

ред.
 
Басейн Ваймакарірі
 
Вид на національний парк Артурс-Пасс з траси Білі Спур

Траса О'Мелліс (англ. O'Malleys track) — маршрут, який починається з державного шосе SH 73, біля мосту «Білі» через річку Ваймакарірі йде вверх по правому березі Ваймакарірі, перетинає Турецьку площину (720 м)[b] до хатини Анти Ворона (6 спальних місць), а потім до хатини Каррінгтон (36 спальних місць), яка розташована поряд з гирлом річки Біла (права притока Ваймакарірі). На це в середньому потрібно п'ять годин ходьби. Від хатини Каррінгтон можна піднятися на перевал Гарман (англ. Harman Pass, 1315 м) та вищий перевал Вайтгорн (англ. Whitehorn Pass, 1753 м) і таким чином перетнувши південний відріг Південних Альп — хребет Шалер (англ. Shaler Range) в самій північній його частині, спуститися вздовж русла струмка Кронін до хатини Парк Морпет, яка розташована в гирлі струмка Кронін (ліва притока річки Вільберфорс). Ще одна подорож від хатини Керрінгтон полягає в тому, щоб продовжити шлях по річці Ваймакарірі до хатини водоспадів Ваймакарірі, яка знаходиться на висоті 1290 метрів над рівнем моря. У хатині є шість спальних місць, і звідси можна здійснити різноманітні альпіністські походи у більш вищі гори Національного парку[18][19].

Від хатини Анти Ворона також можна перетнути річку Вамакарірі і піднятися вздовж річки Ворона у напрямку до хатини Ворони, яка розташована на висоті 1020 метрів над рівнем моря і має 10 спальних місць[20].

Траса Трампінґ Едвардс-Говдон

ред.

Трампінґ Едвардс-Говдон (англ. Edwards-Hawdon Tramping Track) — складний маршрут пролягає вгору по річці Едвардс (ліва притока Білі), перетинає альпійський перевал Таруагуна (1252 м), сідловину Тарн-Кол (1368 м) і перевал Волкера (1095 м), а потім опускається вниз по річці Говдон (ліва притока Ваймакарірі). Вебсайт Департаменту охорони природи описує ці місця як «…один з найкращий та приголомшливих альпійських ландшафтів національного парку Артурс-Пасс. Мальовнича висяча долина на перевалі Волкера — гідна винагорода і варта кожного кроку через перевал Таруагуна та крутий підйом до сідловини Тарн-Кол»[21]. Як правило, це мандрівки на три дні та дві ночі з зупинками в хатинах Едвардса (16 місць) та Гавдона (20 місць). Але ця траса підходить тільки для дуже досвідчених груп мандрівників.

Траса Трампінґ Ендрюс-Поултер

ред.
 
Буковий ліс на трасі Ендрюс-Поултер
 
Хатина Білі Спур
 
Річка Ходон
 
Будівля центру відвідувачів Артурс-Пасс (закрита у 2019 році). Центр відвідувачів перемістився через дорогу.

Трампінґ Ендрюс-Поултер (англ. Andrews-Poulter Tramping Track) — популярний нетехнічний маршрут по східній стороні національного парку Артурс-Пасс. Він починається від притулку Ендрюс (англ. Andrews shelter), прямує на північ долиною струмка Ендрюс (ліва притока Ваймакарірі), перетинає два перевали, першим є сідловина Кейсі (777 м) оточена буковим лісом. Далі траса веде на північний схід до хатини Кейсі. Другий день подорожі на південь правобережною рівниною річки Поултер (ліва притока Ваймакарірі), перш ніж в районі гирла струмка Піт (права притока Поултер) повернути на захід і піднятися через буковий ліс до сідловини Бінзер (1085 м), а потім спуститися на автостоянку біля притулку Ендрюс на дорозі до хатини Біла Гора (590 м), що на березі озера Летітіа[c] і біля підніжжя гори Біла (1741 м)[22].

Хатина Кейсі згоріла у жовтні 2015 року. Було встановлено, що пожежа, швидше за все, розпочалася біля дров'яної печі або біля входу до хатини. На щастя, вогонь не поширився на навколишній ліс. Будиночок був побудований у 1969 році і мав 16 спальних місць[23].

У 2019 році два анонімних донори виділили 250 000 доларів на будівництво нового будиночка. Департаменту охорони природи запланував побудувати хатину розміром 8 на 5 метрів, на 12 спальних місць[24].

У серпні 2020 року новий будиночок Кейсі було збудовано і відкрито. Він має деякі оновлення в на відміну від попереднього, включаючи більш безпечніший і ефективніший камін, подвійне скло, ізоляцію та поліпшене сонячне освітлення приміщень[25].

Траса Трампінґ Мінга-Децепшин

ред.

Трампінґ Мінга-Децепшин (англ. Mingha-Deception Tramping Track) — відомий мандрівний шлях, який прямує річкою Мінга до перевалу Гот-Пасс (1070 м). Хатина Гот-Пасс розташована на перевалі та має 20 двоярусних ліжок. Другий день передбачає подорож по річці Децепшин та кілька річкових переправ. Можна здійснити паралельну подорож до озера Мавіс з перевалу Гот-Пасс[26]. Цей маршрут використовується як гірська траса для перегонів «Від узбережжя до узбережжя» у зворотному напрямку[27]. Боротьба зі шкідниками (виловлювання горностаїв, ласок, щурів і диких котів) відбувається на цьому маршруті в рамках «Програми відновлення качки новозеландської» (Вайо)[d][28][29][30].

Траса Хатина Керролла

ред.

Траса Хатина Керролла (англ. Carroll Hut Track) — маршрут, який знаходиться на західному узбережжі Національного парку Артурс-Пасс, за 3 кілометри на північ від Отири на державному шосе SH 73 біля струмка Келліс-Крік. Подорож до хатини займає близько трьох годин. Це східчастий підйом через подокарповий та широколистяний ліс. З нього відкривається гарний краєвид на річку Тарамакау у ясний день[31]. Сама хатина має 10 двоярусних ліжок, але не має ніякого опалення[31][32][33][34]. Повернення від хатини до дороги займає приблизно 90 хвилин[35].

Фауна

ред.

Блакитна качка (вайо)

ред.
 
Блакитна качка (вайо)

Сімнадцять Вайо (лат. Hymenolaimus malacorhynchos, Блакитна качка) були випущені в парк у березні 2021 року. У Новій Зеландії їх залишилося менше 3000 особин[29].

Какарікі малий

ред.
 
Папуга малий какарікі

Папуга Какарікі малий (лат. Cyanoramphus malherbi, маор. Kākāriki karaka помаранчево-зелений) — найрідкісніший із шести видів какарікі Нової Зеландії, зустрічається лише в національному парку Перевал Артура[36]. Найчастіше вони зустрічаються в долинах річок Говдон та Поултер[37].

Кеа

ред.
 
Папуга Кеа

Кеа (лат. Nestor notabilis) — папуга, якого часто можна побачити як у парку, так і в селищі Артурс-Пасс. Траса Скотта, що веде до вершини Піку Аваланч, також є місцем де мешкає кеа, особливо поблизу верхньої межі лісу[37]. Молодих кеа часто можна помітити на автостоянці біля оглядового майданчика віадуку (також відомого як «Кут Смерті»). Це близько 8 км на захід від селища Артурс-Пасс[37][38]. Кеа також є частими відвідувачами місцевих гірськолижних полів (Портерс, Чізмен, Брокен Рівер, Крейгіберн і Темпл Басейн).

Ківі сірий (ророа)

ред.
 
Ківі сірий

Ківі сірий (лат. Apteryx haastii, маор. roroa) — ківі, якого можна почути в околицях селища Артурс-Пасс, але ківі, що веде нічний спосіб життя, часто буває важко побачити. У долині річки Білі мешкає до 40 ківі.

Века

ред.
 
Пастушок новозеландський (века)

Века або Пастушок новозеландський (англ. Gallirallus australis) — великі птахи родини пастушкових, стають все більш поширеними у західній частині парку, а іноді і в долині Едвардса[37]. Вони не були поширені з середини 1920-их років, поки їх популяцію не було відновлено біля річки Тарамакау на початку 1970-х років. Ці великі нелітаючі птахи повільно розширювали свою територію, а боротьба з хижаками дозволила їм розширити свій ареал до селища Артурс-Пасс[39][40].

Безпека парку

ред.

Національний парк Артурс-Пасс має репутацію одного з найнебезпечніших національних парків Нової Зеландії[41]. Лише за перші три місяці 2006 року дві людини загинули під час прогулянки парком. Незважаючи на те, що жодних офіційних досліджень серед туристичної громади та постійної спільноти в Артурс-Пасс не проводилося, вважається, що поєднання суворого альпійського рельєфу та легкої доступності сприяє невиправданій безпечності туристів, що призводить до високої смертності та травматизму.

Гори навколо перевалу Артура містять дуже складну місцевість. Позначені денні маршрути в парку, до яких легко дістатися з паркінгів у селищі Артурс-Пасс, передбачають вертикальні підйоми приблизно на 1000 метрів і включають в себе перебування кілька годин значно вище верхньої межі лісу. Вершини гір сильно піддаються впливу погоди, доріжки часто дуже круті (досить круті, щоб у деяких місцях пішоходи змушені підтягуватися на руках) і часто позначаються лише жердинами, вбитими у скелястий ґрунт. Нижче верхньої межі лісу кущі густі з товстим гіллям. Як і в багатьох альпійських районах, погода схильна до частих і раптових змін. Тут часто зустрічаються обриви та скелі, а більшість струмків, що стікають з гір, перериваються через водоспади в тому чи іншому місці. Крім того, у парку є ряд складніших маршрутів, які вимагають високого рівня навичок альпінізму і використання мотузок та іншого спорядження для альпінізму і скелелазіння. Одним словом, безпечне пересування цією місцевістю потребує принаймні середнього рівня досвіду, знань та обладнання, оскільки це справжній «глухий край».

Національний парк Артурс-Пасс знаходиться за декілька годин їзди від Крайстчерча, найбільшого міста на Південному острові Нової Зеландії. Цей порівняно легкий доступ для відвідувачів Нової Зеландії, а також безпосередній доступ до гірських стежок із селища (на відміну від багатьох інших частин Альп, де для того, щоб дістатися гір, потрібен день або більше ходьби по більш пологому рельєфу, що як правило, відлякує менш підготовлених туристів), призводить до того, що велика кількість непідготовлених осіб, переоцінивши свої здібності, потрапляє у смертельну небезпеку. Найбільш поширеними сценаріями небезпечних випадків є ті, коли:

  • особи, які потрапили вище верхньої межі лісу з недостатньою кількістю одягу та/або їжі, були застигнуті негодою, з-за чого постраждали від переохолодження, зневоднення організму, голоду;
  • особи намагаються піднятися на вершини чи скелі, для чого потрібні знання або обладнання, якими вони не володіють, і часто застрягають на виступі або скелі, не можуть самостійно спуститися назад або продовжити рух вгору через крутість ландшафту, і стикаються з проблемами поганої погоди/переохолодження/зневоднення;
  • особи намагаються піднятися на вершини чи скелі, для чого потрібні знання та/або обладнання, яким вони не володіють, і намагаються здійснити маневр, що може призвести до падіння, яке призводить до серйозного травмування або загибелі;
  • особи губляться або втрачають орієнтацію, часто через зміну погоди, збиваються з маршруту або намагаються скоротити шлях і зазнають падіння, яке призводить до серйозного травмування або загибелі.

У засобах масової інформації з'являються численні повідомлення про те, що люди заблукали, потрапили в негоду або впали зі схилів гір/скель[42][43][44][45][46][47][48].

Див. також

ред.

Нотатки

ред.
  1. ↑ Річки — природні водні об'єкти, які повністю або частково протікають територією Національного парку «Артурс-Пасс».
  2. ↑ Турецька площина — алювіальне віяло (алювіальний конус) в національному парку Артурс-Пас, на правому березі річки Ваймакарірі, утворена виносами струмка Йорданський Потік (права притока Ваймакарірі). В межах конуса винесення Йорданський Потік (англ. Jordan Stream) розпадається на окремі рукави, які розходяться віялом до країв конуса і впадають в Ваймакарірі.
  3. ↑ Озеро Летітіа (англ. Lake Letitia) розташоване поза територією Національного парку «Артурс-Пасс», на південному-сході від нього.
  4. ↑ Блакитна качка або Качка новозеландська (лат. Hymenolaimus malacorhynchos) — вид птахів із родини качиних, єдиний в однойменному роді (Hymenolaimus). Ендемік Нової Зеландії. Птах зображений на обороті десятидоларової новозеландської банкноти. Маорі звуть її «fee-oh» і ця назва широко використовується в новозеландській англійській мові.

Примітки

ред.
  1. ↑ Place name detail: Data Table - Protected Areas - LINZ Data Service. New Zealand Gazetteer. Географічна рада Нової Зеландії. Процитовано 31-10-2021.
  2. ↑ Taonga, New Zealand Ministry for Culture and Heritage Te Manatu. National parks – the beginnings. teara.govt.nz (англ.). Архів оригіналу за 31 жовтня 2021. Процитовано 31-10-2021.
  3. ↑ Taonga, New Zealand Ministry for Culture and Heritage Te Manatu. Towards better management, 1900–1950s. teara.govt.nz (англ.). Архів оригіналу за 31 жовтня 2021. Процитовано 31-10-2021.
  4. ↑ Shaun Barnett &, Chris Maclean (2014). Tramping A New Zealand History. Nelson, New Zealand: Craig Potton Publishing. с. 191—192. {{cite book}}: |access-date= вимагає |url= (довідка)
  5. ↑ Arthur's Pass residents fight to save building at heart of national park. Stuff (англ.). 7 травня 2021. Архів оригіналу за 26 жовтня 2021. Процитовано 01-11-2021.
  6. ↑ ARTHUR'S PASS DESTINATION & INVESTMENT FRAMEWORK (PDF). www.doc.govt.nz. June 2020. Архів оригіналу (PDF) за 24 жовтня 2021. Процитовано 31-10-2021.
  7. ↑ Hot pools in Arthur's Pass? First look at lavish visitor centre proposal. Stuff (англ.). 4 червня 2021. Архів оригіналу за 31 жовтня 2021. Процитовано 31-10-2021.
  8. ↑ Taonga, New Zealand Ministry for Culture and Heritage Te Manatu. Western and central South Island parks. teara.govt.nz (англ.). Архів оригіналу за 31 жовтня 2021. Процитовано 31-10-2021.
  9. ↑ а б Arthur's Pass National Park > New Zealand [Архівовано 9 червня 2011 у Wayback Machine.], www.newzealand.com. Процитовано 31-10-2021
  10. ↑ Avalanche Peak route. Department of Conservation. Архів оригіналу за 31 жовтня 2021. Процитовано 31 жовтня 2021.
  11. ↑ Devils Punchbowl Walking Track. www.doc.govt.nz (новозел. англ.). Архів оригіналу за 31 жовтня 2021. Процитовано 31-10-2021.
  12. ↑ Devil's Punchbowl Walking Track | Christchurch — Canterbury, New Zealand. www.newzealand.com (новозел. англ.). Архів оригіналу за 31 жовтня 2021. Процитовано 31-10-2021.
  13. ↑ A guide to Arthur's Pass National Park: When to go, where to stay and what to do. Stuff (англ.). 7 листопада 2020. Архів оригіналу за 31 жовтня 2021. Процитовано 31-10-2021.
  14. ↑ Five New Zealand waterfalls not to be missed. Stuff (англ.). 8 вересня 2017. Архів оригіналу за 31 жовтня 2021. Процитовано 31-10-2021.
  15. ↑ Mt Rolleston | ClimbNZ | climbnz.org.nz. climbnz.org.nz. Архів оригіналу за 31 жовтня 2021. Процитовано 31-10-2021.
  16. ↑ NZ glacier melt linked to climate change. Cosmos Magazine (en-AU) . 3 серпня 2020. Архів оригіналу за 31 жовтня 2021. Процитовано 31-10-2021.
  17. ↑ Bealey Spur Track. www.doc.govt.nz (новозел. англ.). Архів оригіналу за 31 жовтня 2021. Процитовано 31-10-2021.
  18. ↑ May '16, 5 May 20165. Waimakariri Falls Hut, Arthur's Pass National Park - Hiking & Tramping in NZ. Wilderness Magazine (брит.). Архів оригіналу за 23 червня 2021. Процитовано 31-10-2021.
  19. ↑ Carrington Hut Route. www.doc.govt.nz (новозел. англ.). Архів оригіналу за 31 жовтня 2021. Процитовано 31-10-2021.
  20. ↑ Crow Hut. www.doc.govt.nz (новозел. англ.). Архів оригіналу за 31 жовтня 2021. Процитовано 31-10-2021.
  21. ↑ Edwards-Hawdon Route. Архів оригіналу за 31 жовтня 2021. Процитовано 31 жовтня 2021.
  22. ↑ Casey Saddle - Binser Saddle Route. www.doc.govt.nz (новозел. англ.). Архів оригіналу за 31 жовтня 2021. Процитовано 31-10-2021.
  23. ↑ Arthur's Pass hut burnt down. Stuff (англ.). 5 жовтня 2015. Архів оригіналу за 31 жовтня 2021. Процитовано 31-10-2021.
  24. ↑ Burned down Arthur's Pass hut to be replaced after donors give $250k. Stuff (англ.). 20 листопада 2019. Архів оригіналу за 31 жовтня 2021. Процитовано 31-10-2021.
  25. ↑ New DOC hut funded by $250k donation opens in Arthur's Pass. Stuff (англ.). 15-09-2020. Архів оригіналу за 31 жовтня 2021. Процитовано 31-10-2021.
  26. ↑ Mingha - Deception Route. www.doc.govt.nz (новозел. англ.). Архів оригіналу за 31 жовтня 2021. Процитовано 31-10-2021.
  27. ↑ Jan '19, Pat Barrett 23 January 201923 (22 січня 2019). A route that has it all. Wilderness Magazine (брит.). Архів оригіналу за 31 жовтня 2021. Процитовано 31-10-2021.
  28. ↑ Mingha Deception east west route guide (PDF). Department of Conservation. June 2015. Архів оригіналу (PDF) за 31 жовтня 2021. Процитовано 31 жовтня 2021.
  29. ↑ а б Endangered ducks to be released into new Canterbury home. Stuff (англ.). 23 березня 2021. Архів оригіналу за 31 жовтня 2021. Процитовано 31-10-2021.
  30. ↑ Arthur's Pass Wildlife Trust. www.apwt.org.nz. Архів оригіналу за 31 жовтня 2021. Процитовано 31-10-2021.
  31. ↑ а б Carroll Hut Track. www.doc.govt.nz (новозел. англ.). Архів оригіналу за 31 жовтня 2021. Процитовано 31-10-2021.
  32. ↑ Arthur's Pass - Kelly Range (Carroll Hut). arthurspass.com. Архів оригіналу за 31 жовтня 2021. Процитовано 31-10-2021.
  33. ↑ Stay at Carroll Hut. www.theoutbound.com (англ.). Архів оригіналу за 31 жовтня 2021. Процитовано 31-10-2021.
  34. ↑ Get away from the crowds: Five off-the-beaten-track hikes to discover. Stuff (англ.). 4 лютого 2021. Архів оригіналу за 31 жовтня 2021. Процитовано 31-10-2021.
  35. ↑ Harman Pass Route. www.doc.govt.nz (новозел. англ.). Архів оригіналу за 31 жовтня 2021. Процитовано 31-10-2021.
  36. ↑ Gooding, Bea (29 квітня 2020). Rare native parakeets released in Canterbury. Otago Daily Times Online News (англ.). Архів оригіналу за 31 жовтня 2021. Процитовано 31-10-2021.
  37. ↑ а б в г Bird watching in Arthur's Pass National Park. www.doc.govt.nz (новозел. англ.). Архів оригіналу за 31 жовтня 2021. Процитовано 31-10-2021.
  38. ↑ Arthur's Pass - Kea (Nestor Notabilis). arthurspass.com. Архів оригіналу за 31 жовтня 2021. Процитовано 31-10-2021.
  39. ↑ Weka don't pass on alpine living. Stuff (англ.). 16 березня 2010. Архів оригіналу за 31 жовтня 2021. Процитовано 31-10-2021.
  40. ↑ Arthurs Pass :: Kiwis for kiwi. www.kiwisforkiwi.org. Архів оригіналу за 10 липня 2021. Процитовано 31-10-2021.
  41. ↑ Arthurs Pass National Park travel info: most dangerous - beautiful park. Travellerhints.com - Best Nightlife Party Fun Info. Архів оригіналу за 4 листопада 2021. Процитовано 31-10-2021.
  42. ↑ Hiker missing in Arthur's Pass National Park. Otago Daily Times Online News (англ.). 30 березня 2019. Архів оригіналу за 31 жовтня 2021. Процитовано 31-10-2021.
  43. ↑ Search for missing hiker in Arthur's Pass National Park. NZ Herald (новозел. англ.). Архів оригіналу за 31 жовтня 2021. Процитовано 31-10-2021.
  44. ↑ Mountaineer who survived eight days stranded in Arthur's Pass missing again. Stuff (англ.). 24 лютого 2021. Архів оригіналу за 31 жовтня 2021. Процитовано 31-10-2021.
  45. ↑ Climber plummets 50 metres to death in Arthur's Pass National Park. Stuff (англ.). 1 лютого 2016. Архів оригіналу за 31 жовтня 2021. Процитовано 31-10-2021.
  46. ↑ Arthur's Pass - SAR Reports. www.arthurspass.com. Архів оригіналу за 31 жовтня 2021. Процитовано 31-10-2021.
  47. ↑ Human remains found on West Coast likely missing tramper Marni Sheppeard. Stuff (англ.). 23 березня 2021. Архів оригіналу за 31 жовтня 2021. Процитовано 31-10-2021.
  48. ↑ Tramper was separated from hiking partner before death in Arthur's Pass. Stuff (англ.). 31 жовтня 2021. Архів оригіналу за 1 листопада 2021. Процитовано 01-11-2021.

Посилання

ред.


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Артурс-Пасс_(національний_парк)&oldid=43227459