Відкрити головне меню

Бори́с Соломо́нович Аронсон (Борех-Бер Аронсон, англ. Boris Aronson) (* 15 жовтня 1900, Ніжин (в інших джерелах Київ) — 16 жовтня 1980, Нью-Йорк) — єврейський та український дослідник образотворчого мистецтва, сценограф, художник, володар шістьох нагород «Тоні» за найкращу сценографію — 1951, 1967, 1969, 1971, 1972, 1976, фонду Джозефа Махарама — 1965, 1967, 1970, 1971, 1972, 1976, фонду Гуггенхайма — 1950, фонду Форда — 1962.

Борис Соломонович Аронсон
Борех-Бер Аронсон
Boris Aronson-NYC-1920.jpg
Народження 15 жовтня 1900(1900-10-15)
Ніжин (Київ)
Смерть 16 жовтня 1980(1980-10-16) (80 років)
  Нью-Йорк
Національність єврей
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяСРСР СРСРFlag of the United States.svg США
Жанр театральний художник
Навчання Київське художнє училище
Діяльність проектувальник, сценограф
Нагороди
Премії шість премій «Тоні»

Аронсон Борис Соломонович у Вікісховищі?

БіографіяРедагувати

Походить з родини рабина, батько — Соломон Аронсон, був головним рабином Києва, згодом — Тель-Авіву та Яффи. Мати — Двойра Туровська.

1916 року закінчив навчання в Київському художньому училищі — вчився у Івана Селезньова.

В 1917–1918 роках навчався у Олександри Екстер, котра згодом познайомила його з Мейєрхольдом та Таїровим; ці знайомства здійснили ґрунтовний вплив на погляди Бориса як театрального художника.

1917 року брав активну участь в організації Київського музею сучасного мистецтва.

З 1917 по 1918 рік (в інших джерелах — 1920–1921) — секретар Виставкової комісії Култур-ліге.

Бере участь у першій єврейській художній виставці в Києві 1920 року. Разом з І.-Б. Рибаком опублікував статтю «Шляхи єврейського живопису». Кінцем 1920 року Центральний комітет Култур-ліге переїздить до Москви, їде і Аронсон.

На початку 1920-х років засновує в Києві Музей єврейського мистецтва та займається пропагуванням «єврейського стилю», котрий поєднував принципи абстрактного живопису та елементи народної творчості. В Москві навчався живопису у І. Машкова.

Виїздить з СРСР 1922 року, перебував в Польщі, звідти перебрався до Берліна — там його батько був рабином общини вихідців з колишньої Російської імперії. В Берліні навчався мистецтву гравюри у професора Германа Штрука. Взяв участь у художній виставці у галереї Ван Дімена.

1923 року в Берліні вийшла його монографія «Сучасна єврейська графіка», в котрій він аналізував творчість Натана Альтмана, Ель Лисицького, Марка Шагала, Йосипа Чайкова.

З кінця 1923 року перебуває в США. Спочатку співпрацював з кількома єврейськими театрами Нью-Йорку як художник сцени та художник-костюмер.

В 1924 році виконує першу самостійну роботу в Америці — ескізи декорацій та костюмів до спектаклю по п'єсі С.Ан-ського «Діббук» — «Унзер-театер» на Бронксі.

1926 року починає працювати в «Їдиш кунст-театер» Моріса Шварца та досить швидко стає головним художником.

Виконує ескізи костюмів хасидів для «Десятої заповіді» А. Гольдфадена (1927).

У 1932 році переключається на роботу з Бродвейськими театрами, дебютувавши з іще одним емігрантом — Верноном Дюком, у мюзиклі «Walk a Little Faster».

Здійснив оформлення постановки «Щоденник Анни Франк» в театрі «Корт» (1955).

У 1959 році оформив синагоги в Вашингтоні та на Лонг-Айленді.

Неодноразово у творчості повертався до єврейської теми, зокрема, при роботі над сценографією мюзиклу «Скрипаль на даху» (1964) — відзначена премією Фонду Дж. Махарам.

Як сценограф творив на Бродвеї понад 40 років, оформив понад 100 спектаклів.

Шість разів був вдостоєний премії «Тоні» як найкращий художник сцени — першого разу в 1951 році — прем'єрна постановка «Татуйованої троянди» Теннессі Вільямса, 1967 — мюзикл «Кабаре» (театр «Бродхарст»), останній раз в 1976 — за мюзикл «Pacific Overtures».

Також здійснював оперні постановки, переважно в Метрополітен-опера, та балетних спектаклів, зокрема, здійсненої Михайлом Баришніковим постановки балету Чайковського «Лускунчик» (1977).

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати